93

---

Стаття 238. Скасування усиновлення

1. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейно­го виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. 2. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлю­вача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. 3. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися. 4. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішен­ням суду.

Скасування усиновлення, як і визнання його недійсним, провадиться виключно за рішенням суду.

У ч. 1 коментованої статті визначені підстави цього скасу­вання. Однак їх не можна укласти у визначений перелік на від­міну від підстав визнання усиновлення недійсним, які чітко визначені законом.

Закон виходить з положення про те, що усиновлення скасо­вується, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання.

Отже, навіть якщо при усиновленні дитини були додержані всі його умови, встановлені сімейним законодавством, воно мо­же бути скасоване за рішенням суду при встановленні ним то­го, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпе­чує їй належного сімейного виховання, тобто усиновлювач не­належним чином виконує свої обов'язки, пов'язані з вихов

ан­ням дитини.

Усиновлення має бути визнане таким, що суперечить інте­ресам дитини, не забезпечує їй належного сімейного вихован­ня, якщо суд встановить, що усиновлювач ухиляється від вико­нання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко пово­диться з нею; є хронічним алкоголіком або наркоманом; засто­совує будь-які види експлуатації дитини, примушує її до жеб­рацтва і бродяжництва; засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини, тобто коли суд виявить таку протиправну поведінку усиновлювача, яка є підставою для позбавлення йо­го батьківських прав (див. коментарі до статей 164 і 242).

Однак судам треба враховувати вказівки, що містяться у п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосуван­ня судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", про те, що оскільки батьківські права та обов'язки виникають в усиновлювачів внаслідок усиновлення, а не походження від цих осіб дітей, у разі ухилення їх від виконання цих обов'язків або зловживання ними цими правами може бути порушене питан­ня про скасування усиновлення, а не про позбавлення усинов­лювачів батьківських прав.

Крім того, скасування усиновлення може мати місце і в ін­ших випадках, навіть за відсутності якоїсь протиправної пове­дінки усиновлювача.

У літературі з теорії сімейного права слушно наголошується на тому, що усиновлення дитини завжди пов'язане з певним ризиком. Із дорослішанням дитини усиновлювач може бути серйозно розчарований у ній. Дійсність є такою, що найчасті­ше на усиновлення передаються діти з неблагополучних сімей. У зв'язку з цим ризик прояву спадкових захворювань, недоумс­тва, наслідків алкоголізму батьків та інших факторів, що впли­нули на розвиток дитини у період вагітності матері або у ран­ньому дитинстві, є дуже високим.

Непоодинокими є випадки, коли усиновлювачі через кілька років виявляють у дитини одне з таких захворювань. Іноді зах­ворювання настільки серйозне, що не залишає найменшої на­дії на розвиток дитини. При цьому виникає тяжка моральна ди­лема. Безперечно, аморально відмовлятися від хворої дитини і вимагати скасування усиновлення. У багатьох випадках усинов­лювачі прив'язуються до таких дітей, виховують їх як справжні батьки і роблять усе можливе для пом'якшення наслідків захво­рювання. Однак не можна забувати про те, що біологічний зв'язок і заснований на ньому батьківський інстинкт, який ста­новить основу батьківських відносин, при усиновленні відсут­ній або, принаймні, виявляється меншою мірою. У деяких ви­падках усиновлювачі не в змозі продовжувати стосунки з хво­рою дитиною.

Дуже складним є питання про те, якою мірою суд має бра­ти їх почуття до уваги. Річ у тім, що збереження усиновлення і залишення такої дитини в сім'ї усиновлювача майже завжди відповідає її інтересам. Однак не можна зовсім не рахуватися і з інтересами усиновлювача. А наслідком врахування його інте­ресів стане порушення інтересів дитини.

На думку деяких авторів, якщо усиновлювач надасть пере­конливі докази, які підтверджують, що продовжувати жити з усиновленим для нього нестерпно, усиновлення має бути ска­соване.

З урахуванням таких поглядів у статті, яка коментується, заз­начено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням су­ду, якщо дитина страждає недоумством, на психічну або іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення, а також якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, сто­сунки, які унеможливлюють їх спільне проживання і виконан­ня усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Отже, підставами для скасування усиновлення у зазначених випадках можуть бути не тільки протиправні дії усиновлювача, а й обставини, які свідчать про те, що сімейні відносини між ним і дитиною не склалися.

Оскільки норми сімейного законодавства допускають у ви­няткових випадках усиновлення повнолітньої особи (див. ко­ментар до ч. 2 ст. 208), допустимим є і його скасування. Суд мо­же скасувати усиновлення повнолітньої особи за взаємною зго­дою усиновлювача й усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися. Обставини, що свідчать про це, є підставами для скасування усиновлення. Та­кими обставинами судом можуть бути визнані, зокрема, злов­живання спиртними напоями або наркотичними засобами, створення умов, неможливих для спільного проживання, факти насильства щодо усиновлювача чи усиновленого або інших чле­нів сім'ї тощо. Ці обставини можуть встановлюватись судом на підставі доказів, зазначених у ст. 27 ЦПК.

Треба звернути увагу на ту обставину, що правова природа справ про скасування усиновлення повнолітньої особи у випад­ках, коли воно може бути скасоване за взаємною згодою уси­новлювача й усиновленого, відрізняється від правової природи аналогічних справ, порушуваних на вимогу одного з них у тих випадках, коли сімейні відносини між усиновлювачем і усинов­леним не склалися.

При розгляді справ про скасування судом усиновлення пов­нолітньої особи за взаємною згодою усиновлювача й усиновле­ного відсутній спір про право. А згідно з теорією цивільного процесуального права наявність такого спору розглядається як одна з ознак, що характеризує судову підвідомчість і дозволяє розподіляти судові справи за видами цивільного судочинства. Цей висновок підтверджується чинним процесуальним законо­давством. Так, відповідно до ст. 24 ЦПК спір про право харак­терний лише для позовних справ і справ, що виникають з адмі­ністративно-правових відносин. Для справ, що розглядаються у порядку окремого провадження, спір про право не характер­ний. У зв'язку з цим не можна говорити, що спір про право є загальним критерієм визначення підвідомчості цивільних справ.

Тому справи про скасування судом усиновлення повноліт­ньої особи за взаємною згодою усиновлювача й усиновленого мають бути віднесені законом до справ окремого провадження і розглядатися за встановленими для них цивільно-процесуаль­ним законодавством правилами.

Справи ж про скасування усиновлення повнолітньої особи, порушені на вимогу усиновлювача або усиновленого, суд має розглядати за правилами, встановленими цивільно-процесуаль­ним законодавством для справ позовного провадження.

Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рі­шенням суду.

 

< Попередня   Наступна >