Головна Науково-практичні коментарі Сімейний кодекс Розділ ІІІ (ст.121-206) Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Сімейний кодек - Розділ ІІІ (ст.121-206)
243

Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

1. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану. 2. Якщо заява про визнання себе батьком дитини подана непо­внолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. 3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надісла­на поштою, за умови її нотаріального засвідчення.

У добровільному порядку походження дитини від батька мо­же бути встановлене за заявою жінки та чоловіка, які не пере­бувають у шлюбі між собою, поданою до органу РАЦСу. Добровільне визнання батьківства можливе не тільки щодо дітей, які народилися після 1 жовтня 1968 р. (з цього часу набрали чинності Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю, згідно з якими було передбачене доб­ровільне та судове встановлення батьківства у разі народження дитини у незареєстрованому шлюбі), а й щодо дітей, які наро­дилися до цього. Це положення передбачене ст. З Закону СРСР від 27 червня 1968 р. "Про затвердження Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб та сім'ю".

Зазначене положення відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" має застосовуватись і нині. У цій постанові підкреслено, що законодавчі акти СРСР застосовуються в Україні з питань, не врегульованих її законодавством, за умови, що вони не су­перечать Конституції та законодавству України, до прийняття відповідних актів законодавства нашої держа

ви.

Добровільне визнання батьківства можливе й при укладенні шлюбу з матір'ю дитини. При цьому воно має бути оформлене так само, як і в разі звичайного добровільного визнання бать­ківства, тобто шляхом подання спільної заяви особою, яка виз­нає себе батьком дитини, та її матір'ю до органу РАЦСу.

Для встановлення батьківства щодо дитини, яка досягла по­вноліття, потрібна її згода.

Деякі автори зазначають, що добровільно визнати батьків­ство може й неповнолітній громадянин. Неповнолітній може бути записаний батьком дитини не тільки тоді, коли він перебу­вав у шлюбі, а й тоді, коли дитина народилась поза шлюбом, а він був у добровільному порядку визнаний її батьком. Треба по­годитися з думкою, згідно з якою добровільне визнання батьківства неповнолітнім можливе лише за згодою його батьків та піклувальників. Це пояснюється тим, що неповнолітня осо­ба може повністю не усвідомлювати усіх наслідків добровільно­го визнання батьківства, а також тим, що у разі такого визнан­ня права та обов'язки виникають не тільки у неї, а й у її батьків. Так, ст. 95 КпШС і ст. 265 СК передбачають обов'язок діда, ба­би утримувати у деяких випадках своїх неповнолітніх внуків.

Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган РАЦСу повідомляє батьків, опікуна, піклувальника про запис цієї особи батьком дитини. Уявляється, що у такому разі потрібна й згода на це батьків неповнолітнього, оскільки у них можуть виникнути аліментні зобов'язання.

Згідно з коментованою статтею спільна заява осіб, які не пере­бувають у шлюбі, про визнання громадянина батьком дитини мо­же бути подана до органу РАЦСу як до, так і після народження ди­тини. Якщо в одного чи в обох з батьків немає можливості особи­сто подати таку заяву, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення.

Як уже зазначалося, у добровільному порядку батьківство може бути встановлено шляхом подання жінкою та чоловіком, які не перебувають у шлюбі між собою, заяви до органу РАЦСу.

Як наголошує В. Рясенцев, добровільне визнання батьківства — це здійснюваний в органі РАЦСу односторонній необоротний юридичний акт, що породжує правовідносини між батьком і ди­тиною'. Водночас навряд чи можна погодитись з думкою цього автора про те, що у такому разі на встановлення правовідносин з дитиною спрямована лише воля її батька, а мати лише дає зго­ду на те, щоб даний чоловік визнав себе батьком її дитини2. Од­нак якщо мати дитини дає згоду на те, щоб даний чоловік був визнаний батьком її дитини й відображає це у спільній з ним за­яві до органу РАЦСу, тим самим вона виявляє свою волю, щоб між зазначеною особою і дитиною виникли правовідносини батьківства. Ще менш слушною видається думка М. Анто-кольської, яка вважає, що у цьому разі має місце одностороння угода3. При поданні спільної заяви до органу РАЦСу матір'ю ди­тини й особою, яка визнає себе її батьком, воля цих громадян спрямована не на виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин, а на виникнення відносин батьківства.

Визнання батьківства є необоротним юридичним фактом. Однак якщо особа, яка визнала себе батьком дитини, згодом дізнається, що це не відповідає дійсності, вона може оспорити батьківство (ст. 56 КпШС; ст. 136 СК).

При добровільному визнанні батьківства правовідносини дитини з її батьком та його родичами виникають з моменту на­родження дитини (ст. 57 КпШС; ст. 134 СК).

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук