146

---

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини

1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, виз­начається за згодою батьків. 2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визна­чається за спільною згодою батьків та самої дитини. 3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дити­ни, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Місце проживання — це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізич­на особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК). Кожна особа має право на вільний вибір місця прожи­вання (ч. 1 ст. 33 Конституції). Однак визначення місця прожи­вання дітей має свою специфіку, оскільки діти, як правило, в силу своєї психічної та фізичної незрілості, фактичної нездат­ності проживати самостійно мають проживати разом зі своїми батьками або з особами, які їх заміняють.

Стаття, що коментується, встановлює особисте немайнове право батьків визначати місце проживання дитини. В основно­му її положення збігаються з положеннями ст. 29 ЦК.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті місце проживання ди­тини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Найчастіше дитина цього віку проживає з батьками (усиновителями, опікуном) або з одним із них. Однак у силу тих або інших причин за згодою батьків її місцем проживання може бути місце проживання баби, діда, тітки, інших родичів. Крім того, як зазначено у ч. 4 в ст. 29 ЦК, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, може бути також місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (наприклад, якщо батьки відмо­вилися від дитини).

Згідно з ч. 2 статті, що коментується, місце проживання ди­тини, яка до

сягла десяти років, визначається за спільною зго­дою батьків та самої дитини. Проте треба зазначити, що у ч. З ст. 29 ЦК це питання урегульоване більш докладно. Відповідно до неї місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або од­ного з них, з яким вона проживає, опікуна чи місцезнаходжен­ня навчального закладу або закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не вста­новлене за згодою між дитиною та батьками (усиновителями, опікуном) чи організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі виникнення спору місце проживання зазначеної особи визначається органом опіки та піклування або судом.

Частина 3 коментованої статті деякою мірою суперечить аналогічній нормі ЦК. Так, ч. 2 ст. 29 закріплює положення про те, що фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Це принципово нова норма у вітчизняному законо­давстві. Причому наслідки її запровадження важко оцінити. Уявляється, що це положення може призвести до збільшення кількості втеч дітей з дому, безпричинної зміни місця прожи­вання. У 14 років у підлітка, як правило, настає перехідний вік, відбувається формування особистості, свого "я", внаслідок чо­го досить часто виникають конфлікти між батьками й дітьми.

Уявляється, що було б доцільно законодавче закріпити пе­релік тих випадків, коли особа, яка досягла 14-річного віку, мо­же вільно обирати місце проживання (наприклад, у разі укла­дення шлюбу, народження дитини тощо). З урахуванням цього більш правильною уявляється ч. З статті, що коментується, яка закріплює за 14-річною дитиною право вільного вибору місця проживання у тому разі, якщо її батьки проживають окремо. За цієї умови дитина може сама визначити, з ким із батьків про­живатиме.

 

< Попередня   Наступна >