Стаття 24. Добровільність шлюбу
Сімейний кодек - Розділ ІІ (ст.21-120) |
Стаття 24. Добровільність шлюбу
1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. 2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38—40 цього Кодексу.Однією з умов укладання шлюбу є взаємна згода на це жінки та чоловіка. Дана умова відповідає ч. 1 ст. 51 Конституції, згідно з якою шлюб ґрунтується на їх вільній згоді. Для досягнення такої згоди необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю й набути прав та обов'язків подружжя. Якщо шлюб укладено жінкою та чоловіком або одним з них без такого наміру, він визнається за рішенням суду недійсним (див. коментар до ст. 40).
З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу.
Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кро-тов. Своє визнання зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту — угоди осіб, які вступають у шлюб. Акт же державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як й у випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, форма договору є його частиною.
З таким поглядом не можна погодитися. Справді, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Однак її не можна визнати цивільно-правовим договором. Ця уг
< Попередня Наступна >