45

---

Глава 6.

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 49. Право на материнство

1. Дружина має право на материнство. 2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до за­чаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу. 3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродук­тивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, служ­бових, трудових обов'язків або в результаті протиправної по­ведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй мо­ральної шкоди. 4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збе­реження її здоров'я та народження здорової дитини. 5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Положення коментованої статті відповідають змісту ч. З ст. 51 Конституції, яка встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, а також ст. З розділу І Декларації про загальні засади державної політики України сто­совно сім'ї та жінок, що передбачає захист державою материнства та батьківства і пріоритетність інтересів матері та дитини у суспільстві.

Треба розрізняти право жінки на материнство як елемент правоздатності останньої та як її суб'єктивне право. До зачаття дитини право жінки на материнство є елементом її правоздат­ності, яка гарантується державою (ст. 12 ЦК 1963 р.; ст. 27 ЦК 2003 р.). Тому позбавлення жінки (не лише дружини) можли­вості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з ви­конанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Водночас це є порушенням права кожного на охорону (захист) здоров'я, пе­редбаченого статтями 27 і 49 Конституції, що може бути підста­вою для відшкодування не тільки

моральної, а й матеріальної шкоди (витрати на лікування тощо), якщо вона буде доведена (ст. 440 ЦК 1963 р.; ст. 1166 ЦК 2003 р.).

Праву дружини на материнство до зачаття дитини не відповідає обов'язок чоловіка щодо цього зачаття. Небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття не є протиправною поведінкою. Невиконання ж передбаченого за­коном обов'язку завжди протиправне. Тому не можна погоди­тися з І. Бірюковим, який вважає, що право на материнство є суб'єктивним сімейним правом, і не розмежовує право на ма­теринство як елемент правоздатності, що е одним з прав на створення сім'ї (ст. 4 СК) і належить жінці незалежно від того, перебуває вона у шлюбі чи ні, і як суб'єктивне право дружини на материнство, яке виникає у неї у разі зачаття дитини і яко­му відповідає певний обов'язок чоловіка.

Суб'єктивне право дружини на материнство є відносним сімейним правом і має абсолютний характер захисту від пору­шення з боку третіх осіб2. Цьому праву відповідає низка обов'язків чоловіка. Вагітній дружині мають бути створені в сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини. Так, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дити­ною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психіч­ного розвитку, — до досягнення нею шести років (див. комен­тар до ст. 84). Тому суб'єктивне право дружини на материнст­во є не тільки сімейним особистим немайновим правом, а й сімейним суб'єктивним майновим правом. Дружині-матері ма­ють бути створені в сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків. Це право тісно пов'язане з правом дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (див. коментар до ст. 54).

Небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до її зачаття відповідно до ч. 2 статті, що коментується, може бути причиною розірвання шлюбу. Можливість вимагати розлучення за цими підставами не є санкцією, оскільки при цьому по­ведінка чоловіка не є протиправною, а санкція — це захід дер­жавного примусу, що застосовується за правопорушення.

 

< Попередня   Наступна >