99

---

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) наре­ченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у держав­ному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Від визнання шлюбу недійсним треба відрізняти його виз­нання неукладеним. Як вже зазначалося, недійсним є шлюб, укладений за відсутності хоча б однієї з умов (позитивних) йо­го реєстрації або за наявності хоча б однієї з установлених за­коном перешкод його реєстрації (негативних умов) (див. ко­ментар до ст. 38). Визнання ж шлюбу неукладеним має місце у разі порушення порядку його укладання. Так, згідно з ч. 1 ст. 34 СК присутність нареченого та нареченої у момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою (див. коментар до ст. 34). Тому шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) наречено­го, вважається неукладеним. Проте його не треба визнавати недійсним. Адже зазначеного шлюбу в юридичному смислі не існує. Запис про такий шлюб в органі РАЦСу анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за за­явою прокурора. Неукладеним треба також вважати шлюб, за­реєстрований за підробленими документами або за документа­ми, що не належать нареченому або нареченій. У такому разі реєстрація шлюбу відбувається за недійсними документами або за відсутності особи, зазначеної у паспорті. У судовій практиці був випадок, коли особа за викраденим паспортом зареєструва­ла шлюб і оселилася на житловій площі, що належала її дру­жині. Підстав для визнання такого шлюбу недійсним немає. Адже при його розірванні у подружжя залишаються деякі пра­ва, що виникають зі шлюбу, зокрема право на житлову площу. Такий шлюб треба визнати незаконним. У КпШС не передба­чене положення про визнання шлюбу неукладеним. Тому у цьому разі відповідно до ст. 161-1 вказаного Кодексу актовий запис про реєстрацію шлюбу підлягає а

нулюванню на підставі рішення суду.

Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків. При цьому не існує презумпції батьківства чоловіка матері ди­тини. Якщо недійсний шлюб може за певних обставин визна­ватися дійсним (ч. 5 ст. 39, ч. З ст. 40, ч. З ст. 41 СК; див. ко­ментарі до цих статей), то неукладений шлюб не може бути виз­наний таким.

Вступ у шлюб породжує виникнення особистих немайнових та майнових правовідносин між подружжям (див. коментар до ст. 36). Насамперед виникають немайнові правовідносини, а майнові є похідними від них. Регулювання зазначених пра­вовідносин ґрунтується на рівності прав та обов'язків кожного з подружжя у шлюбі й сім'ї (ст. 51 Конституції) і спрямоване на виконання завдань, передбачених статтями 51 та 52 Конституції І ч. 2 ст. 1 СК.

Особисті права та обов'язки подружжя, як й будь-які осо­бисті права та обов'язки, тісно пов'язані з особою їх володаря і не мають майнового (економічного) змісту. Так, немайнові пра­ва та обов'язки, як й інші сімейні права та обов'язки, не пере­даються і не відчужуються.

Норми сімейного права не регулюють усіх відносин, що ви­никають у шлюбі. Так, побудова сімейних відносин на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки не мо­же бути забезпечена нормами права. Вони можуть лише спри­яти розвитку цих відносин, які регулюються нормами моралі.

У коментованій главі закріплені такі особисті немайнові права та обов'язки подружжя: 1) на материнство та батьківство (статті 49 і 50); 2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності та на фізичний і духовний розвиток (статті 51 і 52); 3) право дружини та чоловіка на зміну прізвища (ст. 53); 4) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (при цьому вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою дру­гого з подружжя) (ст. 54); 5) обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю (ст. 55); 6) право дружини та чоловіка на особисту свободу (ст. 56). Відповідно до нього кожен з подружжя має право на вибір місця свого проживання, вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин, а також право припинити шлюбні відносини. Крім того, кожен з по­дружжя, як й будь-який громадянин, має право на працю, яке охоплює право на вибір професії та роду трудової діяльності (ст. 43 Конституції). Дружина та чоловік, як й будь-які грома­дяни, володіють особистими немайновими правами, закріпле­ними у книзі 2 ЦК. Деякі з цих прав з моменту реєстрації шлюбу одночасно є суб'єктивними сімейними правами кожно­го з подружжя. Такими правами, наприклад, є право на не­втручання в особисте і сімейне життя (ст. 32 Конституції; ст. 271 ЦК) і право на сім'ю (ст. 4 СК; ст. 291 ЦК). До особистих немайнових прав подружжя згідно з ч. 1 ст. 119 СК також на­лежить право обох або одного з подружжя на встановлення ре­жиму окремого проживання. До цих прав варто також віднес­ти право одного з подружжя давати згоду на усиновлення ди­тини другим з подружжя.

Деякі норми, що регулюють немайнові відносини між по­дружжям, як зазначає М. Антокольська, є нормами-деклараціями, оскільки передбачені ними права не можуть здійсню­ватись у примусовому порядку, застосування санкцій за їх пору­шення неможливе. Так, спори з приводу розподілу сімейних обов'язків та питань життя сім'ї, тобто ті, що стосуються особи­сто-правових відносин подружжя, за винятком питань, пов'яза­них з вихованням дітей, та майнових питань, не можуть вирішуватися примусово. Майнові ж спори подружжя можуть вирішу­ватися судом. У судовому порядку можуть також вирішуватися спори щодо виховання дітей. А у випадках, передбачених зако­ном (статті 152 і 158 СК), такі спори можуть вирішуватися ор­ганами опіки та піклування. Окремі питання, пов'язані зі здійсненням батьківських прав та обов'язків, повинні вирішува­тися з урахуванням думки дитини (статті 148, 149, 160 СК).

Нормами-деклараціями є також положення, які передбача­ють право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуаль­ності та на фізичний і духовний розвиток (статті 51 і 52 СК). Порушення цих положень може бути підставою для розлучення.

Особисті немайнові відносини між подружжям є відносними правовідносинами. Правам одного з подружжя відповідають обов'язки другого. Більшість сімейних особистих немайнових суб'єктивних прав та обов'язків кожного з подружжя є водно­час їх правами та обов'язками стосовно одне одного (див. ко­ментарі до статей 14 і 15). Так, питання, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків подружжя, що стосуються розподілу обов'яз­ків у сім'ї та спільного вирішення проблем сімейного життя, мають розв'язуватися за взаємною згодою. При здійсненні од­ним з подружжя прав на вибір та зміну прізвища, вибір занять, професії та місця проживання другий з подружжя не повинен чинити перешкод цьому.

Деякі з особистих немайнових прав подружжя (наприклад, право на материнство та право на батьківство) мають абсолют­ний характер захисту від порушення з боку третіх осіб (див. ко­ментарі до статей 49 і 50).

 

< Попередня   Наступна >