44

---

Глава 8

Право спільної сумісної власності подружжя

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної влас­ності подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, веден­ня домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) са­мостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Основним законним правовим режимом майна подружжя, як вже зазначалося, є правовий режим спільної сумісної влас­ності. Як підкреслюють деякі автори, коментована стаття, як і ст. 22 КпШС, встановлює презумпцію права цієї власності по­дружжя щодо майна, набутого за час шлюбу.

Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньо­го господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Аналогічне положення передбачене ч. 2 ст. 22 КпШС. Водночас у коментованій статті йдеться про майно, набуте подружжям за час шлюбу, а в ч. 1 ст. 22 КпШС — про майно, нажите подружжям за цей же час. Однак ні в ст. 22 КпШС, ні в ст. 60 СК не розкрито зміст слів "нажите" та "на­буте". При буквальному тлумаченні поняття "майно, набуте по­дружжям за час шлюбу", треба вважати, що будь-яке таке май­но є спільним майном подружжя. Проте такий висновок супе­речить п. З ч. 1 та частинам 3—6 ст. 57 СК, згідно з якими у де­яких випадках майно, набуте подружжям за час шлюбу, нале­жить не дружині та чоловіку на праві спільної сумісної влас­ності, а кожному з них на праві розділь

ної приватної власності (див. коментар до ст. 57).

Таким чином, не будь-яке майно, набуте за час шлюбу, мож­на вважати таким, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Тому поняття "майно, набуте за час шлюбу" вужче за його буквальне тлумачення.

У ст. 22 КпШС, як вже зазначалося, закріплене поняття "майно, нажите подружжям за час шлюбу". О. Дзера та Т. Ариванюк вважають, що розкриття змісту зазначених понять мож­ливе шляхом наведення переліку конкретних правових підстав виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. З цим твердженням навряд чи можна погодитись з огляду на юридичний склад, необхідний для виникнення зазначеного права. А для цього необхідно, щоб майно було набуте за час шлюбу. Це положення прямо передбачене в ч. 1 статті, що ко­ментується, а також випливає зі змісту ч. 1 ст. 21 СК та ст. 16 Закону України "Про власність".

Частина 1 ст. 45 СК передбачає, що недійсний шлюб, а та­кож шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підста­вою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрова­ний, прав та обов'язків подружжя, а ч. 2 цієї статті встанов­лює, що якщо протягом недійсного шлюбу особи набули май­но, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Водночас для виникнення права спільної сумісної власності подружжя недостатньо, щоб майно було на­буте за час зареєстрованого шлюбу. Потрібно також, щоб дру­жина і чоловік спільно проживали і вели спільне господарст­во, тобто необхідна наявність спільної праці подружжя. А під такою працею треба розуміти будь-яку корисну працю, яка не­залежно від її характеру безпосередньо або в уречевленій формі спрямована на створення спільного майна подружжя. Спільність результатів праці дружини та чоловіка у разі наяв­ності законного режиму їх майна не встановлюється, як зазначають деякі автори, угодою подружжя (явною або такою, що не припускається), а запроваджується як обов'язковий наслідок шлюбу.

Необхідність спільної праці дружини та чоловіка для виник­нення права спільної сумісної власності та спільного майна по­дружжя випливає із зіставлення ч. 1 коментованої статті, п. З ч. 1 і частин 3, 4 і 6 ст. 57 СК. У зазначених у ст. 57 СК випадках майно, набуте подружжям за час шлюбу, як вже зазначалося, належить не дружині й чоловіку на праві спільної сумісної власності, а кожному з них на праві роздільної приватної влас­ності. Це пояснюється тим, що у цих випадках майно набувається не в результаті спільної праці подружжя.

Уявляється, що терміни "нажите майно" та "набуте майно", застосовувані стосовно до виникнення права спільної сумісної власності дружини та чоловіка й їх спільного майна, є синоніма­ми. Термін "майно, нажите подружжям протягом шлюбу" впер­ше був передбачений ст. 9 проекту Кодексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР 1926 р. і закріплений у ст. 10 його оста­точної редакції. І. Жилінкова помилково стверджує, що термін "нажите майно" вперше було закріплено у ст. 125 Кодексу за­конів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 р. Аналогічної помилки припускаються О. Дзера та Т. Ари-ванюк.

У ст. 125 зазначеного Кодексу, який був прийнятий на 3-й сесії ВУЦВК 9-го скликання 31 травня 1926 р., підкреслювало­ся, що майно, нажите подружжям спільною працею під час шлюбу, вважається таким, що належить обом з подружжя на за­садах співвласності у рівних частках. Відповідно до Указу Пре­зидії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. зазначену статтю було викладено у новій редакції. Згідно з нею майно, на­буте подружжям працею у період зареєстрованого шлюбу, вва­жалось таким, що належить дружині та чоловіку на засадах спільної власності. Розмір частки, яка належить кожному з по­дружжя, мав визначатися судом. Інше майно вважалось роз­дільною власністю.

У законодавстві УРСР термін "майно, нажите подружжям під час шлюбу" вперше був передбачений ст. 22 КпШС. Як випливає з тексту ст. 125 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану, для виникнення права спільної сумісної власності та спільного майна подружжя були необхідні дві умови: 1) набуття майна у період шлюбу; 2) набут­тя майна в результаті спільної праці подружжя.

Необхідність спільної праці дружини і чоловіка для виник­нення у них права спільної сумісної власності випливає також із зіставлення змісту статті, що коментується, зі змістом ст. 58 СК. Згідно зі ст. 58 СК якщо річ, що належить одному з по­дружжя, плодоносить, дає приплід або доход (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Це пояснюється тим, що право на плоди, приплід, доход (дивіден­ди) виникли не в результаті спільної праці подружжя.

Необхідність спільної праці дружини і чоловіка для виник­нення у них спільного майна випливає й з історичного тлума­чення терміна "майно, нажите подружжям протягом шлюбу". Цей термін, як зазначалося, вперше був закріплений у ст. 10 Ко­дексу законів про шлюб, сім'ю та опіку РРФСР. Нарком юстиції РРФСР Д. Курський у заключному слові на 2-й сесії ВЦВК 12-го скликання зазначав з приводу проекту цієї статті: "Ця стаття надзвичайно важлива і вона вносить щось нове. Спочатку в нас існувала роздільність майна, а тут запроваджується спільність майна: здобуте спільною працею майно робиться спільним май­ном і при розлученні ділиться нарівно між подружжям".

Таким чином, обов'язковими елементами юридичного скла­ду, необхідного для виникнення права спільної сумісної влас­ності дружини і чоловіка та їх спільного майна, як зазначається в літературі, є набуття майна під час зареєстрованого шлюбу і ведення цими особами спільного господарства, тобто наявність спільної праці подружжя. Майже аналогічну думку висловила свого часу І. Жилінкова, яка вважала, що спільність майна по­дружжя виникає у тому разі, коли особи перебувають у за­реєстрованому шлюбі і фактично становлять єдину сім'ю. Що­правда, згодом вона дещо змінила свою позицію.

Частина 2 коментованої статті встановлює презумпцію, відповідно до якої кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної суміс­ної власності подружжя. Це має велике практичне значення як при здійсненні правомочності, пов'язаної зі спільною сумісною власністю подружжя, так і у разі поділу спільного майна дружи­ни і чоловіка (див. коментарі до статей 63, 65 і 71).

Для визнання речей, набутих за час шлюбу, об'єктами спільної сумісної власності подружжя не має значення, на ім'я кого з них оформлене це майно. Зі змісту третього абзацу п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 "Про практику застосування судами законодавст­ва, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" випливає, що для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на збудований у період шлюбу житловий будинок не має значення, на ім'я кого з подружжя він оформлений.

 

< Попередня   Наступна >