128

---

Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності

1. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя мо­жуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна пла­та, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий раху­нок у банківську (кредитну) установу. 3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одер­жані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної влас­ності подружжя. 4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, орг­техніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому об'єктами цього права є будь-які речі, що належать фізичній особі на праві при­ватної власності. Вичерпного переліку об'єктів права спільної сумісної власності, як зазначено в літературі, дати неможливо. Як випливає зі змісту ст. 13 Закону України "Про власність", об'єктами права приватної власності фізичних осіб можуть бу­ти предмети вжитку, засоби виробництва, результати інтелекту­альної праці. А ч. З ст. 13 цього Закону передбачає, що склад, кількість і вартість майна, яке може бути у власності громадян, не обмежуються, крім випадків, передбачених законом. Ана­логічне положення закріплене у ч. З ст. 325 ЦК і у ч. 1 комен­тованої статті. Об'єктом права спільної сумісної власності по­дружжя може бути будь-яке майно, за винятком майна, зазначеного у постанові Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про право власності на окремі види майна". У додатку № 2 до цієї постанови наведено перелік видів майна, для яких встанов­лено спеціальний порядок набуття громадянами права власності. Не

можуть бути об'єктами права приватної власності об'єкти, за­значені у ч. 2 ст. 5 Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" в редакції Закону від 19 лю­того 1997 р.

Згідно з ч. 2 статті, що коментується, об'єктом права спіль­ної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бю­джету або внесені на його особовий рахунок у банківську (кре­дитну) установу. Таким чином, відповідно до ч. 2 коментованої статті доходи кожного з подружжя є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка з моменту їх внесення до сімейного бюджету. Аналогічна думка висловлена В. Рясенцевим. Це положення навряд чи можна визнати правильним. Ад­же у такому разі для виникнення права спільної сумісної влас­ності подружжя щоразу необхідне волевиявлення одного з них. Однак для застосування законного правового режиму регулю­вання відносин між подружжям з приводу майна дружини і чо­ловіка цього не потрібно. Законний правовий режим, як вже за­значалося, застосовується у тому разі, коли він не змінений шлюбним договором. Як слушно зазначає О. Іоффе, якби утво­рення майнової спільності залежало від подальших вчинків то­го з подружжя, хто є набувачем, який забажав чи не забажав би використовувати нажите майно для загальносімейних цілей, діяло б уже не правило закону, а довільний розсуд кожного з подружжя. Крім того, дуже важко встановити, чи внесені дохо­ди до сімейного бюджету. Положення ч. 2 статті, що комен­тується, суперечить загальному правилу про поняття та підста­ву виникнення права спільної сумісної власності подружжя, пе­редбаченому ст. 60 СК, що, як справедливо вважає Т. Ариванюк, не передбачає дію режиму спільності майна подружжя за­лежно від його передачі до бюджету сім'ї3. Зазначене положен­ня суперечить також правилу ч. З коментованої статті, яка вста­новлює, що якщо одним із подружжя укладено договір в інте­ресах сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності обох з подружжя. У такому разі для виник­нення права спільної сумісної власності на зазначене майно не потрібно, щоб воно було внесене до сімейного бюджету.

У ч. 2 статті, що коментується, ще одна неточність. У ній передбачено, що доходи, одержані одним із подружжя і внесені на його особовий рахунок у банківську (кредитну) установу, є об'єктом права спільної сумісної власності обох з подружжя. Як зазначається в літературі, особа, яка внесла вклад у банків­ську (кредитну) установу, володіє зобов'язальним, відносним правом на нього, оскільки внесені кошти мають не індивіду­ально-визначені, а родові ознаки. Право ж власності на кош­ти, внесені на рахунок, переходить до банківської (кредитної) установи1. Подружжю може належати не тільки право спільної сумісної власності на речі, а й майнові зобов'язальні права: на вклад у банківську (кредитну) установу, на пай, на вклад у гос­подарському товаристві. Тому треба розрізняти поняття "пра­во спільної сумісної власності подружжя" та "спільне майно подружжя". Такий же висновок випливає з другого абзацу п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосу­вання судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю Ук­раїни", в якому передбачено, що спільною сумісною власністю подружжя можуть бути не тільки речі, а й право на вклад у кре­дитних установах, паєнагромадження в ЖБК, ДБК, гаражно-будівельних кооперативах; страхові суми, страхові відшкоду­вання, виплачені за рахунок спільних коштів подружжя, гро­шові суми і майно, що належать подружжю за іншими зо­бов'язальними правовідносинами. Крім того, обом з подружжя можуть належати права, пов'язані з акціями та іншими цінни­ми паперами. У наведеному ж положенні постанови Пленуму Верховного Суду України є юридична неточність, яка полягає в тому, що право на вклад, паєнагромадження, грошові суми та майно, що належать подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, віднесене до права спільної сумісної влас­ності дружини і чоловіка2. Насправді у зазначених випадках обом з подружжя належить не право спільної сумісної влас­ності, а майнові зобов'язальні права. Водночас, як вже зазна­чалося, з наведеного положення постанови Пленуму Верховно­го Суду України і зі змісту ч. 2 коментованої статті випливає, що треба розрізняти право спільної сумісної власності подруж­жя та спільне майно подружжя. На цьому наголошують Т. Ариванюк та О. Дзера. Однак у чому полягає відмінність між поняттями, вони чітко не вказують, твердячи лише, що поняття "спільне майно подружжя" ширше за поняття "спільна сумісна власність подружжя".

Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути речі, сукупність речей, цінні папери, готівка.

Термін "майно" у цивільному праві вживається у трьох зна­ченнях: 1) лише майно, гроші, цінні папери або сукупність ре­чей; 2) не тільки речі, а й майнові зобов'язальні права; 3) речі, майнові зобов'язальні права та майнові обов'язки, наприклад, спадкоємне майно. У літературі немає єдиної точки зору щодо поняття спільного майна подружжя. Одні автори ототожнюють його з поняттям спільної сумісної власності дружини і чо­ловіка. Однак вони самі собі суперечать, оскільки зазначають, що вклад, внесений за рахунок спільних заощаджень одним із подружжя у банківську (кредитну) установу на своє ім'я, є спільним майном обох з подружжя. Особі, що внесла вклад у банківську (кредитну) установу, як вже зазначалось, належить не право власності на нього, а зобов'язальне право.

К. Граве, В. Тархов, Є. Ворожейкін, І. Жилінкова під спіль­ним майном подружжя розуміють не тільки речі, що належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а й інші майнові права та обов'язки. З цією думкою не можна по­годитись. Як справедливо зазначає В. Рясенцев, поняття нажи­того майна не охоплює борги.

У ст. 73 СК йдеться про накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. На борги накладати стягнення не можна. Борги, як підкрес­лює А. Бєлякова, можуть обтяжувати спільне майно подруж­жя, але не можуть включатися до його складу6. Включення до складу спільного майна подружжя боргів дружини і чоловіка дає підстави для висновку, що будь-який борг, який виникає за час шлюбу, є спільним боргом подружжя, що суперечить положенням ст. 73 СК, згідно з якою є спільні й особисті борги дружини і чоловіка. У подружжя можуть бути спільні борги. Але вони утворюються в результаті угод, укладених обома чи одним з подружжя за наявності презумпції згоди другого з подружжя або у випадках, передбачених законом, наприклад, за наявності прямо виявленої згоди другого з по­дружжя (ч. З ст. 65 СК).

У подружжя можуть виникнути спільні борги і за наявності інших юридичних фактів, але не тому, що ці особи є дружи­ною і чоловіком (наприклад, борги, пов'язані з утриманням спільного майна, з обопільним заподіянням шкоди, з безпідставним збагаченням). Тому найбільш правильним уяв­ляється погляд, відповідно до якого до складу спільного май­на подружжя входять речі, гроші, цінні папери, що належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності й на­житі за час шлюбу, а також зобов'язальні майнові права, що виникли у період шлюбу і не пов'язані з особою одного з по­дружжя.

Сукупність елементів юридичного складу, необхідного для виникнення спільності майна подружжя, визначає й початко­вий момент виникнення спільного майна дружини і чоловіка. З огляду на те, що до складу спільного майна подружжя входить не тільки право співвласності, а й зобов'язальні права, можливі три варіанти вирішення цього питання: 1) майно стає спільним, якщо воно було зароблене, тобто якщо на нього виникло пра­во в одного з подружжя за час шлюбу; 2) коли майно одержа­не; 3) коли майно внесене одним із подружжя у дім, сім'ю.

Навряд чи можна погодитися з останньою думкою, яка вис­ловлена В. Рясенцевим і передбачена ч. 2 статті, що комен­тується. Якщо дотримуватися цього погляду, то треба визнати, що для виникнення спільності майна подружжя щоразу не­обхідне волевиявлення дружини або чоловіка, а це не відповідає вимогам закону. При застосуванні законного режи­му регулювання майнових відносин між подружжям конкретні особи при укладенні шлюбу виявляють свою волю, а під час придбання майна керуються відповідними нормами закону. Крім того, доходи можуть взагалі не потрапляти в сім'ю, а над­ходити на рахунок одного з подружжя у банківській (кре­дитній) установі. У такому разі, якщо дотримуватись точки зо­ру В. Рясенцева, їх варто було б віднести до роздільного май­на подружжя. Однак це суперечить думці, висловленій самим В. Рясенцевим.

Важко також погодитися з думкою, згідно з якою спільність майна подружжя виникає з моменту одержання його дружиною або чоловіком. Автори, які висловлюють ЇЇ, су­перечать самі собі, оскільки водночас вважають, що до складу спільного майна подружжя входить не тільки право власності, а й зобов'язальні права. Так, І. Жилінкова зазначає, що пра­вильно пов'язувати правовий режим майна подружжя з мо­ментом виникнення права особи на одержання авторської ви­нагороди, а не з моментом ЇЇ фактичного одержання. О. Дзера підкреслює, що трапляються випадки, коли право на май­но виникає у період шлюбу, а набувається подружжям після його припинення. Визнання такого майна спільним не супе­речить сімейному законодавству, відповідно до якого у власність дружини і чоловіка переходить майно, нажите ними за час шлюбу.

Автори, які дотримуються цієї точки зору, свою думку обґрунтовують тим, що право на одержання заробітної плати, авторського гонорару має лише сам працівник або автор твору. У зв'язку з цим вони заперечують положення, згідно з яким спільність майна подружжя виникає з моменту, коли в одного або в обох з них виникло право на це майно. Ці автори не вба­чають відмінностей між моментом виникнення права спільної сумісної власності подружжя і моментом виникнення спіль­ного майна дружини та чоловіка. Однак, як слушно зазначає О. Іоффе, треба розрізняти внутрішні майнові відносини між подружжям та їх зовнішній прояв.

Право на одержання вкладу, внесеного у банківську (кредит­ну) установу на ім'я одного з подружжя, або на повернення ко­оперативного паю має лише той з подружжя, на чиє ім'я вне­сено вклад, пай. Однак вклад, пай, внесені під час шлюбу, виз­наються законодавством, судовою практикою та в літературі спільним майном подружжя.

Уявляється, що треба розрізняти момент виникнення спіль­ного майна подружжя та момент виникнення права спільної сумісної власності дружини та чоловіка. Спільне майно по­дружжя, як зазначають деякі автори, виникає з моменту, коли в одного з них виникає право на це майно під час шлюбу в ре­зультаті праці дружини або чоловіка, які ведуть спільне господарство. Право ж спільної сумісної власності подружжя вини­кає з моменту одержання майна хоча б одним з них. Так, як­що в одного з подружжя виникло право на одержання за­робітної плати під час шлюбу, але вона була отримана після розлучення, ця заробітна плата має бути визнана спільним май­ном дружини і чоловіка.

Водночас треба враховувати, що ч. 2 коментованої статті, як вже зазначалось, передбачає, що заробітна плата, пенсія, сти­пендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, стають об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чоловіка з моменту внесення їх до сімейного бюджету. А це положення, як вже було доведено, суперечить загальному правилу про по­няття й підставу виникнення права спільної сумісної власності подружжя, передбаченому ст. 60 СК, а також змісту ч. 3 статті, що коментується. Крім того, дуже важко встановити, чи внесені доходи до сімейного бюджету.

Для визначення моменту виникнення спільного майна по­дружжя становить інтерес постанова Президії Харківського об­ласного суду за позовною заявою Н. Маркелової до В. Маркелова про розірвання шлюбу та поділ майна, зокрема автомобіля . "Запорожець" та вкладу в Ощадному банку. Заперечуючи позов, відповідач стверджував, що вклад в Ощадному банку та гроші, сплачені за автомобіль, утворилися за рахунок авторсь­кої винагороди, одержаної ним хоча й у період шлюбу, але за винахід, зроблений до його укладення. Тому й право на отри­мання винагороди виникло до шлюбу, а усе майно, придбане за ці гроші, має вважатися роздільним. Справа розглядалася неод­норазово. Президія Харківського обласного суду визнала обґрунтованим протест Голови Верховного Суду України, в якому зазначалось, що відповідно до ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до вступу в шлюб, є їх роздільним майном. Тому Президія Харківського обласного су­ду вказала, що суду необхідно було перевірити, коли саме у встановленому законом порядку за відповідачем було визнане право на одержання авторської винагороди: до чи у період шлюбу. Якщо буде встановлено, що авторське посвідчення було видане відповідачу до шлюбу, то одержану ним у цей період авторську винагороду не можна визнати спільним майном подружжя

1. Суд цілком слушно пов'язав правовий режим майна подружжя, а не право власності дружини і чоловіка з моментом виникнення права на одержання авторської винагороди, а не з моментом її одержання.

Таким чином, треба розрізняти момент виникнення спільного майна подружжя та момент виникнення права спільної сумісної власності дружини та чоловіка. Спільне майно подружжя виникає з моменту, коли в одного з них ви­никло право на це майно, за умови, що воно виникло у період шлюбу в результаті праці одного чи обох з подружжя, якщо дружина і чоловік проживали однією сім'єю. Право ж спільної сумісної власності подружжя має вважатися таким, що виникло, з моменту одержання цього майна хоча б одним із подружжя.

Згідно з ч. З коментованої статті якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, що були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності дружини і чо­ловіка. При цьому, як вже зазначалось, не потрібно, щоб май­но, одержане за таким договором, було внесене до сімейного бюджету. Достатньо того, щоб воно було одержане одним із подружжя. При укладанні зазначеного договору можливе за­стосування загального правила ст. 128 ЦК 1963 р. (ч. 1 ст. 334 ЦК 2003 р.), відповідно до якого право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, як­що інше не встановлено договором або законом. Ч. 2 ст. 65 СК та ст. 23 КпШС передбачають, що при укладанні договорів одним із подружжя існує презумпція згоди другого з них. То­му якщо ця презумпція не спростована, права та обов'язки за договором, укладеним одним із подружжя, поширюються на обох з них.

Одним із об'єктів права спільної сумісної власності подруж­жя є речі для професійних занять (музичні інструменти, орг­техніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя (ч. 4 статті, що коментується; ст. 26 КпШС).

Закріплюючи зазначене положення, закон виходить з того, що ці речі, як правило, мають значну цінність, і що віднесення їх до роздільного майна подружжя могло б істотно порушити права одного з них.

У цьому разі є юридичний склад, необхідний для виникнен­ня спільності майна подружжя (див. коментар до ст. 60). Вод­ночас закон враховує й інтереси того з подружжя, предметом професійних занять якого вони є, встановлюючи, що у разі поділу спільного сумісного майна подружжя суд може присуди­ти ці речі тому з них, у користуванні якого вони знаходилися, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з по­дружжя його частку грошима.

 

< Попередня   Наступна >