152

---

Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, корис­тування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домо­вленістю між ними.

Змістом права спільної сумісної власності, як й будь-якого права власності, є право володіння, користування та розпоряд­ження спільною річчю (статті 63 і 65 СК; ст. 369 ЦК).

Для права спільної часткової та спільної сумісної влас­ності, як це випливає зі змісту ст. 112 ЦК 1963 р. і статей 355, 356 і 368 ЦК 2003 р., характерні дві взаємопов'язані об­ставини: 1) множинність суб'єктів, що відрізняє його від інших видів права власності, яке належить одному суб'єкту; 2) єдність об'єкта. Право кожного зі співвласників поши­рюється на об'єкт у цілому, а не на якусь його частину в на­турі.

Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. Тому правовідносини ви­никають не тільки між власниками та невласниками, а й між співвласниками. У літературі розрізняють зовнішні такі пра­вовідносини (між співвласниками, з одного боку, та невласни­ками — з другого) та внутрішні (між самими співвласниками).

Зовнішні правовідносини спільної власності, тобто право­відносини співвласників з третіми особами, мають абсолютний характер, що дістає вияв у тому, що співвласники наділені суб'єктивним правом спільної власності, а зобов'язані особи, коло яких необмежене, повинні утримуватись від порушення права спільної власності. Особливістю є те, що правомочною стороною виступає не одна особа, а декілька.

Внутрішні правовідносини спільної власності, тобто пра­вовідносини між самими співвласниками, за своєю структурою є відносними. Всі співвласники індивідуалізовані. Водночас їх внутрішні

права та обов'язки щодо одне одного обумовлені на­явністю самого права спільної власності як "стисненого" пра­ва, опосередковують ставлення до речі "як до своєї" і для їх ви­никнення не потрібні додаткові юридичні факти. Тому ці пра­вовідносини залишаються правовідносинами власності. Водно­час внутрішні правовідносини між співвласниками можуть ма­ти й зобов'язальний характер. Це стосується правовідносин, пов'язаних з одержанням доходів від спільної речі та несенням витрат, пов'язаних з її утриманням.

Р. Мананкова вважає, що змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного зі співвласників на во­лодіння, користування та розпорядження спільною річчю та обов'язок кожного з них не заважати іншим співвласникам ро­бити це. З цим твердженням важко погодитися, оскільки у разі його визнання обов'язки співвласників нічим не відрізняти­муться від обов'язків третіх осіб.

Частина 1 ст. 358 ЦК передбачає, що право спільної частко­вої власності здійснюється співвласниками за їх згодою. А згідно з ч. 2 ст. 369 ЦК розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, яка вважається досягнутою незалежно від того, хто з учасників вчинив правочин щодо розпорядження цим майном.

У зв'язку з цим більш слушним є твердження, відповідно до якого змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є пра­во кожного зі співвласників на володіння, користування та роз­порядження спільною річчю та обов'язок кожного з них погоджу­вати свою поведінку, пов'язану з володінням, користуванням та розпорядженням нею, з іншими співвласниками, тобто кожен співвласник, у тому числі й подружжя, при здійсненні права спільної сумісної власності зобов'язаний займати не тільки па­сивну (не перешкоджати одне одному в здійсненні правомочностей, пов'язаних з цією власністю), а й активну позицію, змістом якої, як вже зазначалося, є право та обов'язок кожного з подруж­жя узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном з другим із подружжя.

Згідно зі статтею, що коментується, дружина та чоловік ма­ють рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Аналогічне положення передбачене ч. 1 ст. 369 ЦК. Однак ні у коменто­ваній статті, ні в ч. 1 ст. 369 ЦК не йдеться про порядок здійснення подружжям правомочностей щодо володіння та ко­ристування спільним майном.

Частина 1 ст. 65 СК передбачає, що дружина та чоловік роз­поряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Аналогічне положен­ня закріплене у ч. 2 ст. 369 ЦК. Уявляється, що дружина і чо­ловік повинні за взаємною згодою не тільки розпоряджатися об'єктом їх права спільної сумісної власності, а й здійснювати право володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

 

< Попередня   Наступна >