226

---

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою до­ говір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (до­гляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної влас­ності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. 2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою ча­стку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначен­ня та виділу в натурі.

У цивільному праві, як вже зазначалося, розрізняють два ви­ди права спільної власності: право спільної власності з визна­ченням частки кожного зі співвласників у праві власності на спільну річ — право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності — право власності двох чи більше співвласників без визначення їх часток у праві власності на спільну річ (ч. 2 ст. З Закону України "Про власність"; статті 356, 368 ЦК). Ці види відрізняються один від одного особливо­стями внутрішніх правовідносин між співвласниками. Харак­терною ознакою права спільної часткової власності є те, що кожному зі співвласників, як це зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК, на­лежить частка у праві власності на спільний об'єкт у цілому. Ці частки не виділені в натурі. Вони можуть бути рівними й нерівними. Однак їх розмір завжди має бути точно визначений у вигляді дробу (1/2, 1/3, 1/5 тощо) або у відсотках. Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено у ч. 1 ст. 368 ЦК і в літературі1, характерно те, що розмір частки у праві власності на спільну річ кожного зі співвласників заздалегідь не визначе­ний. Це безчасткова власність.

Частина 1 статті, що коментується, передбачає, що кожний з подружжя може укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної вла

сності лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку корис­тування майном. Це положення викликає заперечення. Адже при визначенні порядку користування спільним майном право спільної сумісної власності подружжя не припиняється. Особа, яка має право користування майном, не має права ним розпо­ряджатися. Тому у разі визначення лише порядку користуван­ня спільним майном той з подружжя, у користуванні якого знаходиться частина спільного майна, не може розпоряджати­ся ним.

Дружина, чоловік мають також право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визна­чення та виділу в натурі. Це пояснюється тим, що заповіт наби­рає сили з моменту смерті спадкодавця. Визначення розміру на­лежної дружині або чоловіку частки у спільній сумісній власності можливе лише після смерті одного з них.

 

< Попередня   Наступна >