210

---

Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. 2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що до­говір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. 3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з по­дружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було прид­бане на кошти, здобуті злочинним шляхом.

З питанням про накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тісно пов'язане питання про поняття і розмежування особистих та спільних боргів дружини і чоловіка, оскільки коментована стат­тя (ст. 31 КпШС) розрізняє види майна, на яке може бути звер­нене стягнення, пов'язане з особистими і спільними боргами подружжя.

Як вже зазначалось, до складу спільного майна подружжя входить спільність активу, тобто права власності на речі та май­нові зобов'язальні права, але не спільність пасиву, тобто боргів. Тому треба розрізняти спільні та особисті борги дружини і чо­ловіка. Для спільних боргів характерне те, що вони виникають з єдиної правової підстави.

До спільних боргів належать борги за укладеними обома з подружжя угодами, за якими вони прийняли на себе певні зо­бов'язання; за угодами, укладеними одним із подружжя за на­явності презумпції згоди на це другого з них, якщо кошти, одержані за такими угодами, використано в інтересах сім'ї, зо­крема борги дружини і чоловіка, пов'язані з їх спільним май­ном; за зобов'язаннями, що виникли внаслідок спільного за­подіян

ня шкоди іншим особам; за зобов'язаннями подружжя з відшкодування шкоди, заподіяної їх неповнолітніми дітьми; борги, які виникли через безпідставне набуття або збереження обома з подружжя майна за рахунок іншої особи.

Усі інші борги подружжя є особистими. Це борги, що ви­никли до шлюбу; борги, які утворилися після його укладення внаслідок прагнення одного з подружжя до задоволення особи­стих потреб; борги, які обтяжують роздільне майно дружини і чоловіка; борги, тісно пов'язані з особою боржника (заподіян­ня шкоди одним із подружжя, аліментні зобов'язання).

З наведеним розумінням спільних боргів подружжя не згодні Т. Ариванюк та О. Дзера, які вважають, що будь-який борг за угодою, укладеною одним із подружжя, якщо кошти, одержані за такою угодою, використані в інтересах сім'ї, є спільним бор­гом дружини і чоловіка. На думку цих авторів вирішальне зна­чення має факт використання того, що було одержане за уго­дою, в інтересах сім'ї. Якщо той з подружжя, хто не укладав угоду, доведе, що він не давав згоди на її укладення другим з подружжя, спільний борг дружини і чоловіка не виникає. Пра­вильне вирішення цього питання не тільки становить теоретич­ний інтерес, а й має практичне значення.

Питання про відповідальність подружжя за їх особистими та спільними боргами, як вже зазначалося, регулюється статтею, що коментується. Відповідно до ч. 1 цієї статті стягнення за особистими боргами одного з подружжя може бути звернене на його роздільне майно й на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, що належала б йому в разі поділу майна. За загальними боргами подружжя стягнення може бути зверне­не на їх роздільне і спільне майно. У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зазначено, що згідно зі ст. 7 Закону України "Про власність" власник відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення на вимоги кредитора, у тому числі часткою у спільній власності. На усю спільну сумісну власність стягнення може бути звернене лише за спільними зобов'язаннями усіх її учасників, а також тоді, коли це передба­чено законом.

З питання про характер відповідальності подружжя за їх спільними боргами у літературі немає єдиної точки зору. Одні автори вважають, що ця відповідальність має бути солідарною. На думку інших авторів, вона є частковою. З останнім погля­дом навряд чи можна погодитися. Як вже зазначалось, для пра­ва спільної сумісної власності подружжя характерне те, що розмір частки кожного з них до поділу спільного майна не виз­начений. Тому відповідальність подружжя за їх спільними бор­гами не може бути визначена відповідно до частки кожного з них. Часткова відповідальність подружжя може наставати лише у тому разі, якщо це передбачено договором між подружжям та кредиторами, а також шлюбним договором.

Особливий характер має відповідальність за угодою, укладе­ною одним з подружжя без згоди другого з них, в інтересах сім'ї, якщо кошти, одержані в результаті укладення такої угоди, було використано на її потреби. У такому разі згідно з ч. 2 ко­ментованої статті стягнення може бути звернене на все майно, що є спільною сумісною власністю подружжя. Однак при цьо­му правові підстави відповідальності подружжя будуть різними. Той з подружжя, хто уклав угоду, відповідатиме перед кредитором відповідно до взятих на себе зобов'язань. Стягнення за цим зобов'язанням може бути звернене як на роздільне майно того з подружжя, хто є боржником, так і на його частку у спільному майні. Підставою для відповідальності перед кредитором друго­го з подружжя, який не укладав угоду, якщо він доведе, що зго­ди на укладання угоди не давав, є зобов'язання, пов'язане з безпідставно набутим майном (ст. 469 ЦК 1963 р., ст. 1212 ЦК 2003 р.). Він відповідатиме у межах своєї частки у спільному майні подружжя1.

З цим положенням не згодні Т. Ариванюк та О. Дзера. Во­ни вважають, що у наведеному випадку наявний спільний борг подружжя, оскільки у того з них, хто не є стороною в угоді, ук­ладеній другим з подружжя, виникає право спільної власності на майно, одержане за цією угодою. Відповідно виникає й обов'язок нести обтяження, пов'язані з набутим майном2. Про­те незважаючи на те, що у зазначеному випадку обов'язки з'яв­ляються в обох з подружжя, юридичні підстави їх виникнення є різними. Як зазначає В. Рясенцев, при цьому зобов'язання подружжя різні, хоч кредитором є одна й та сама особа. У пер­шого з подружжя зобов'язання виникає з угоди, а в другого — з безпідставного збільшення або збереження майна. Різним є й обсяг відповідальності. Той з подружжя, хто уклав угоду, відповідає у межах свого придбання (збільшеної вартості його частки або заощаджених витрат, які йому довелося б нести зі своєї частки).

Існують особливості й при зверненні стягнення на майно подружжя у тому разі, коли один з них вчинив злочин і рішен­ням суду встановлено, що майно подружжя, набуте за час шлю­бу, було набуте на кошти, здобуті злочинним шляхом. У тако­му разі згідно з ч. 3 статті, що коментується, для відшкодуван­ня шкоди, заподіяної злочином, стягнення може бути звернене на спільне майно подружжя. При цьому можливі два варіанти:

1) якщо рішенням суду буде встановлено, що у вчиненні зло­чину винні обоє з подружжя, вони повинні нести солідарну відповідальність як особи, які спільно заподіяли шкоду (ст. 451 ЦК 1963 р.; ст. 1190 ЦК 2003 р.). При цьому стягнення може бу­ти звернене як на роздільне, так і на спільне майно подружжя;

2) якщо ж винним у вчиненні злочину буде визнано лише од­ного з подружжя, саме він має нести майнову відповідальність за заподіяння шкоди (ст. 440 ЦК 1963 р.; ст. 1166 ЦК 2003 р.). Стягнення може бути звернене як на роздільне майно цієї осо­би, так і на її частку у спільному майні подружжя. Другий з по­дружжя несе майнову відповідальність на підставі зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна. Таким майном мо­же бути й безпідставно одержане роздільне майно. Наприклад, один з подружжя, винний у вчиненні злочину, подарував дру­гому з подружжя майно, набуте за рахунок коштів, здобутих злочинним шляхом. На таке майно може бути звернене стяг­нення як на безпідставно набуте (ст. 469 ЦК 1963 р.; ст. 1212 ЦК 2003 р.).

У наведеному випадку правові підстави для відповідальності також різні. При цьому немає спільного боргу дружини і чо­ловіка. У одного з подружжя зобов'язання виникає із заподіян­ня ним шкоди, а в другого — з безпідставного набуття чи збере­ження майна. Різний є й обсяг відповідальності. Той з подруж­жя, хто заподіяв шкоду, відповідає у межах усієї її суми, а дру­гий з них — у межах свого безпідставного збагачення. Перший відповідає усім своїм майном, тобто своїм роздільним майном і своєю часткою у спільному майні, яка належала б йому у разі поділу останнього, а другий — лише своєю часткою у спільному майні, що належала б йому у разі його поділу. Якщо ж рішен­ням суду буде встановлено, що роздільне майно другого з по­дружжя збільшилося в результаті злочину, вчиненого першим з подружжя, другий з подружжя відповідатиме й своїм роздільним майном у межах безпідставно одержаного збагачення.

 

< Попередня   Наступна >