119

---

Глава 9 Права та обов'язки подружжя по утриманню

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. 2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. 3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи. 4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допо­моги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. 5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно по­водився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацез­датним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. 6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з про­типравною поведінкою другого з подружжя, має право на утриман­ня незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Під аліментами розуміється утримання, яке одна особа зо­бов'язана надавати іншій особі, з якою вона знаходиться у сімейних правовідносинах, за наявності умов, передбачених за­коном або договором. На думку деяких авторів, поняття "утри­мання" та "аліменти" є тотожними. Стосовно аліментних пра­вовідносин це твердження справедливе. Однак загалом поняття "утримання" ширше за поняття "аліменти". Так, відповідно до договору довічного утримання набувач майна зобов'язаний на­давати відчужувану майна довічне матеріальне забезпечення, тобто утримання (ст. 425 ЦК 1963 р.).

Для сімейних відносин характерним є принцип взаємної мо­ральної та матеріальної підтримки (див. коментар до ч. 4 ст. 55). Це одна з визначальних рис сім'ї. Дружина і чоловік зо­бов'яза

ні матеріально підтримувати одне одного. Як слушно зазначає 3. Ромовська, обов'язок матеріальної підтримки од­ним із подружжя другого виникає з моменту реєстрації шлюбу і має моральний та юридичний характер з моменту появи не­обхідних для цього підстав.

Особливістю аліментних зобов'язань є їх суто особистий харак­тер. Вони не передаються і не відчужуються. Це обумовлює при­пинення зазначених правовідносин у разі смерті будь-кого з їх учасників. Суто особистий характер права на аліменти зумовлює й неприпустимість зарахування аліментних вимог разом з іншими зустрічними вимогами. Аліментні, як й будь-які інші сімейні пра­вовідносини, мають тривалий характер. Тому правомочна особа у будь-який момент має право зажадати сплати аліментів незалежно від того, скільки років минуло з моменту виникнення права на них. До аліментних, як і до більшості сімейних правовідносин, не застосовується позовна давність (ст. 20 СК).

Коментована стаття зобов'язує подружжя матеріально під­тримувати одне одного. Це положення, як вже зазначалося, від­повідає принципу взаємної матеріальної підтримки дружини і чоловіка. Як правило, вони добровільно матеріально підтриму­ють одне одного. Однак у разі відмови одного з подружжя від надання матеріальної допомоги другому з них той, хто потребує її, за наявності певних встановлених законом умов має право на стягнення аліментів у примусовому порядку. Ці умови можуть бути передбачені договором подружжя про надання утримання (див. коментарі до статей 78 і 99). Такою умовою є і наявність зареєстрованого шлюбу, оскільки лише він породжує права та обов'язки подружжя (ч. 1 ст. 36 СК), хоч у статтях 74 і 91 СК передбачені винятки з цього правила. Необхідно також, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги. Потреба у матеріальній до­помозі має юридичне значення лише тоді, коли той з подруж­жя, хто вимагає аліменти, є непрацездатним. Необхідна на­явність обох зазначених умов.

Під потребою у матеріальній допомозі розуміється відсут­ність достатніх засобів для існування. Сам факт нижчого ма­теріального рівня життя того з подружжя, хто вимагає алімен­ти, порівняно з матеріальним рівнем життя другого з подружжя не може бути підставою для визнання цієї особи такою, що по­требує матеріальної допомоги.

Згідно з ч. 4 статті, що коментується, один з подружжя є та­ким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна пла­та, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого за­коном. Непрацездатними визнаються інваліди І, II та III груп й особи, які досягли пенсійного віку.

Для присудження судом одному з подружжя аліментів не­обхідно, щоб непрацездатність і потреба у матеріальній допо­мозі існували на момент розгляду позову. При цьому не має значення, настала непрацездатність до шлюбу чи у період шлю­бу. Нарешті, необхідно, щоб той з подружжя, від якого вимага­ють аліменти, був достатньо матеріально забезпечений, щоб їх сплачувати. Не має значення, чи є той з подружжя, від якого вимагають аліменти, працездатним або непрацездатним. Важ­ливо, щоб він міг надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, для виникнення аліментних зобов'язань між подружжям необхідна наявність: 1) зареєстрованого шлюбу; 2) потреби у матеріальній допомозі та непрацездатності того з подружжя, хто вимагає аліменти; 3) матеріальної можливості у того з подружжя, від якого вимагають аліменти, для їх сплати. Зазначені юридичні факти є елементами юридичного складу, необхідного для виникнення аліментних правовідносин між по­дружжям.

Крім того, у шлюбному договорі можуть бути передбачені додаткові умови, за наявності яких один з подружжя буде зо­бов'язаний сплачувати аліменти другому з них (див. коментар до ст. 99).

Деякі автори, наприклад, О. Іоффе, вважають, що для аліментних зобов'язань характерне те, що вони встановлюють­ся за виникнення умов, які породжують необхідність примусо­вого виконання обов'язку одного члена сім'ї щодо надання ут­римання другому. На думку Д. Медведєва, однією з підстав для стягнення аліментів з батьків на утримання неповнолітніх дітей є судове рішення, що набрало сили. З останньою точкою зору погодитись важко, адже позов про стягнення аліментів є не пе­ретворювальним, а позовом про присудження. Він підлягає за­доволенню за наявності фактів, зазначених у законі або дого­ворі. Рішення суду про присудження аліментів не треба вклю­чати до юридичного складу, що породжує аліментні зобов'язан­ня, оскільки воно спрямоване на захист вже існуючого суб'єктивного права, а не на його виникнення.

У літературі спірним є питання про те, чи має право один з подружжя, який тимчасово втратив працездатність, на одержан­ня аліментів від другого з подружжя, якщо він потребує ма­теріальної допомоги, а другий з подружжя спроможний таку до­помогу надавати. Одні автори вважають, що непрацездатність повинна мати стійкий характер. В. Рясенцев також вважає, що у разі тимчасової непрацездатності одного з подружжя він не має права на одержання аліментів від другого з подружжя, оскільки ця непрацездатність рідко породжує потребу у ма­теріальній допомозі. Інші автори дотримуються протилежної думки. Ю. Заїка стверджує, що законодавець не виключає можливості виникнення аліментних зобов'язань при тимча­совій втраті працездатності. Однак він вважає, що у такому разі право на аліменти недоцільне, оскільки фактичне надання до­помоги має місце після одужання та поновлення працездат­ності6. Більш слушною видається перша точка зору.

При тимчасовій непрацездатності одного з подружжя обид­ва з них взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'яза­них із хворобою чи каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК). Тому при цьому немає необхідності стягувати аліменти.

На думку Л. Афанасьєвої, якщо один із подружжя е непо­внолітнім, він має право на одержання аліментів від другого з подружжя, оскільки його треба вважати непрацездатним1. З цією точкою зору навряд чи можна погодитися. Адже відповідно до ст. 21 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" вік, з якого допускається прийняття дити­ни на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, яка не шкодить їх здоров'ю та навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка їх заміняє. Отже, вік трудового повноліття — 16 років. Тому той з подружжя, хто є неповнолітнім і досяг 16 років, не є непрацез­датним за віком і не має права на одержання аліментів від дру­гого з подружжя. Проте неповнолітні чоловік або дружина, як й будь-яка неповнолітня дитина, мають право на одержання аліментів від батьків (див. коментар до ст. 180).

Згідно з ч. 5 статті, що коментується, права на утримання не має той з подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відно­синах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку зі вчи­ненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. За наявності зазначених фактів той з подружжя, хто є непрацез­датним та потребує матеріальної допомоги, не має права на одержання аліментів від другого з подружжя, який може нада­вати матеріальну допомогу. Отже, негідна поведінка у шлюбних відносинах того з подружжя, хто є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, або виникнення у нього непрацездат­ності у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину є правови­ми фактами, що перешкоджають виникненню аліментних зо­бов'язань.

При встановленні факту негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, хто вимагає аліменти, варто вра­ховувати те, що у такому разі йдеться про його негідну по­ведінку щодо другого з подружжя або дітей. Негідна ж по­ведінка чоловіка або дружини до укладення шлюбу не може бу­ти правовим фактом, що перешкоджає виникненню аліментних зобов'язань між подружжям.

Факт негідної поведінки того з подружжя, хто вимагає аліменти, оцінюється судом. Однак другий з подружжя має до­вести цю обставину. Суд може розглянути документи (напри­клад, постанови судових або інших органів) та інші докази, що підтверджують негідну поведінку одного з подружжя. Закон не встановлює конкретних критеріїв, на підставі яких можна вста­новити негідну поведінку одного з подружжя у шлюбних відно­синах, залишаючи оцінку цієї поведінки на розсуд суду. Уяв­ляється, що свідченням негідної поведінки того з подружжя, хто вимагає аліменти, є систематичне пияцтво, вчинення у сім'ї скандалів, нанесення побоїв другому з подружжя або дітям, по­ширення неправдивих або таких відомостей, які ганьблять дру­гого з подружжя. Фактами негідної поведінки можуть також бу­ти визнані систематичні зради, що стали причиною розірвання шлюбу.

Правовим фактом, що перешкоджає виникненню між по­дружжям аліментних зобов'язань, як вже зазначалося, є також виникнення у того з подружжя, хто вимагає аліменти, непра­цездатності у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину. За­значений факт має бути встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Стягнення аліментів на користь того з подруж­жя, у якого виникла непрацездатність у зв'язку зі вчиненням ним умисного злочину, суперечило б загальним принципам ре­гулювання сімейних відносин, передбаченим ст. 7 СК, ч. 9 якої, зокрема, передбачає, що сімейні відносини регулюються на за­садах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 6 коментованої статті той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до норми ЦК (ст. 440 ЦК 1963 р.; ст. 1166 ЦК 2003 р.). У такому разі мають місце два зо­бов'язання, що виникають з різних підстав: 1) аліментне зо­бов'язання між подружжям; 2) зобов'язання, що виникає із за­подіяння шкоди. Наявність одного зобов'язання не виключає можливості виникнення другого, якщо є підстави для появи кожного з цих зобов'язань.

 

< Попередня   Наступна >