194

---

Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини

1. Дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. 2. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років. 3. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чо­ловіка до досягнення дитиною шести років. 4. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. 5. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачують­ся після народження дитини без додаткового рішення суду. 6. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Стаття, що коментується, як і ст. 32 КпШС, передбачає, що дружина під час вагітності та протягом трьох років після наро­дження дитини має право на утримання від чоловіка — батька дитини. Якщо дитина має вади фізичного або психічного роз­витку, дружина, з якою вона проживає, має право на утриман­ня від чоловіка до досягнення дитиною шести років, за умови що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Як випливає з тексту коментованої статті та буквального тлумачення ст. 32 КпШС, для виникнення у дружини права на одержання аліментів від чоловіка не потрібна, як зазначено в літературі, наявність у неї непрацездатності й потреби у ма­теріальній допомозі. Дружина стає непрацездатною лише в ос­танні місяці вагітності. Однак право на одержання аліментів вона має незалежно від строку вагітності. Під час вагітності дружина може працювати й одержувати доход, що є не мен­шим доходу чоловіка. Це не позбавляє її права на аліменти. Важливо, щ

об вагітність настала у період зареєстрованого шлю­бу. Як зазначає М. Антокольська, для виникнення у дружини права на одержання аліментів від чоловіка необхідні такі юри­дичні факти: 1) наявність зареєстрованого шлюбу; 2) вагітність дружини від чоловіка (правильніше — настання вагітності у період шлюбу) чи виховання дружиною спільної дитини, яка не досягла трьох років; 3) наявність у чоловіка достатніх коштів.

Пленум Верховного Суду України у першому абзаці п. 21 своєї постанови "Про застосування судами деяких норм Кодек­су про шлюб та сім'ю України" роз'яснив, що згідно зі змістом ст. 32 КпШС правом на стягнення аліментів користується не тільки той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує ма­теріальної допомоги, зокрема дружина у період вагітності та протягом трьох років після народження дитини чи перебування у відпустці по догляду за хворою дитиною до досягнення нею шести років, а й чоловік, якому надана така відпустка. У друго­му абзаці п. 21 цієї постанови зазначено, що у перелічених ви­падках аліменти стягуються за умови, що той з подружжя, до кого пред'явлені вимоги щодо утримання, спроможний його надати (ця особа не може бути визнана неспроможною сплачу­вати аліменти, якщо вона, будучи працездатною, не працює без поважних причин).

Не з усіма зазначеними положеннями можна погодитися. Як випливає з наведеного тексту, для виникнення у дружини у період вагітності та протягом трьох років після народження ди­тини права на аліменти від чоловіка необхідна наявність її не­працездатності і потреби у матеріальній допомозі. Однак це, як вже зазначалося, не відповідає змісту ст. 32 КпШС. Відповідно до норм трудового законодавства жінка вважається непрацез­датною протягом останніх двох місяців вагітності та двох місяців після народження дитини. Право ж на одержання алі­ментів від чоловіка у неї виникає з моменту встановлення вагіт­ності й існує до досягнення дитиною трьох років, тобто закон не пов'язує виникнення цього права з фактом непрацездатності дружини. Не потрібна у цьому разі й потреба дружини у ма­теріальній допомозі. У період вагітності вона може одержувати доходи більші, ніж доходи чоловіка. Проте це не може бути підставою для відмови їй в одержанні аліментів, якщо чоловік спроможний їх сплачувати.

У ч. 4 статті, що коментується, зазначено, що вагітна дружи­на, а також дружина, з якою проживає дитина, має право на ут­римання незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надава­ти матеріальну допомогу.

У зазначеній постанові (перший абзац п. 21) Пленуму Вер­ховного Суду України, як вже зазначалось, цілком слушно роз'яснено, що право на аліменти від другого з подружжя має не тільки дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за хво­рою дитиною до досягнення нею шести років, а й чоловік, яко­му надана така відпустка. Це повністю відповідає положенням ст. 51 Конституції України про рівність прав та обов'язків по­дружжя у шлюбі та сім'ї та про обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей. Передбачаючи право чоловіка на одержання аліментів від дружини, постанова Пленуму Верхов­ного Суду України не пов'язує його з фактом непрацездатності чоловіка. Треба зазначити, що право чоловіка на одержання аліментів від дружини передбачене й у ст. 86 СК.

Згідно з ч. 5 коментованої статті аліменти, що присуджують­ся дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. З цим положенням пого­дитись важко. Адже у вагітної жінки виникає безліч додаткових витрат (на харчування, медичну допомогу тощо). Тому їй потрібні додаткові кошти. Наведене положення не відповідає й ст. 51 Конституції, яка передбачає державну охорону сім'ї, ма­теринства, батьківства.

 

< Попередня   Наступна >