119

---

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Шлюбний договір є одним з видів договорів. Тому, як вже зазначалося, необхідне додержання встановлених ЦК умов дійсності угод (статті 47—49, 51—53, 55—58 ЦК 1963 р.; частини 1—5 ст. 203 ЦК 2003 р.). Шлюбний договір може бути також визнаний недійсним, якщо його зміст суперечить вимогам ст. 27-1 КпШС ч. 4 ст. 93 і ч. 5 ст. 97 СК (див. коментарі до цих статей).

Визнання шлюбного договору недійсним треба відрізняти від його розірвання. При розірванні шлюбного договору його дія припиняється на майбутнє, а при визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення. Для розірвання шлюбного договору треба пред'явити перетво­рювальний позов, а для визнання цього договору недійсним — негативний. Як слушно зазначає І. Жилінкова, визнання шлюб­ного договору недійсним, як і його розірвання, не впливає на долю шлюбу. Шлюбний союз продовжуватиме існувати1. При визнанні шлюбного договору недійсним він, як вже зазначало­ся, є недійсним з моменту його укладення. Тому, як слушно підкреслює 1. Жилінкова, з самого початку відносини між подружжям мають розглядатися з погляду їх законодавчого, а не договірного регулювання. Якщо на момент визнання шлюбно­го договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), з них знімається обов'язок вчинення дій щодо такого виконання. Як­що ж такі дії були вчинені, їх результати підлягають анулюван­ню. Сторони повертаються у становище, що існувало до вчи­нення ними юридичне значущих дій.

Це положення не поширюється

на виконання подружжям аліментних зобов'язань. Той з подружжя, хто сплатив повністю або частково аліменти на користь другого з подружжя або на ко­ристь третіх осіб, не набуває щодо цих осіб права зворотної вимо­ги1. У такому разі можна за аналогією застосувати правило ч. 2 ст. 422 ЦПК, яке передбачає, що у аліментних справах, а також у справах про стягнення заробітної плати або інших виплат, що випливають із трудових правовідносин, звернення виконання не допускається незалежно від того, в якому порядку скасоване рішення, крім тих випадків, коли воно ґрунтувалося на підробле­них документах або на завідомо помилкових відомостях позивача.

Як зазначає І. Жилінкова, якщо шлюбний договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з подружжя (обман, насильство, погроза тощо), нега­тивні наслідки цього мають стосуватися лише винної особи. Так, з неї за рішенням суду можуть бути не зняті обов'язки, пе­редбачені шлюбним договором (передати майно у спільну власність подружжя, надати утримання другому з подружжя, придбати майно для сім'ї за власні кошти тощо). Водночас обов'язки другого з подружжя щодо винної особи мають бути анульовані. Майно, яке вже було передане ним у спільну власність або другому з подружжя, повинно бути повернене йо­му. Мабуть, у такому разі можна вести мову й про повернення сум, виплачених тим з подружжя, хто є добросовісним, на ко­ристь недобросовісного чи в його інтересах третім особам.

 

< Попередня   Наступна >