200

---

Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей

1. Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. 2. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису но­таріуса. 3. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. 4. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спли­ву одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього стро­ку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірван­ня шлюбу.

Судовий порядок розірвання шлюбу вважається основним. Шлюб розривається судом, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей. У судовому порядку має розглядатися справа про розірвання шлюбу, якщо один з по­дружжя, заявляючи про свою згоду на розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органі РАЦСу, відмовляється подати спільну заяву, не з'являється для реєстрації розлучення, а також якщо місце проживання одного з подружжя невідоме. Не­обхідність наділення другого з подружжя у цій ситуації правом звернення до суду пов'язана з тим, що у противному разі він не зможе отримати розлучення. Адже примусити з'явитися до ор­гану РАЦСу особу, яка не бажає цього, неможливо.

Позовна заява про розірвання шлюбу за загальним правилом подається до суду за

місцем проживання відповідача. Однак як­що з позивачем проживають неповнолітні діти або за станом здоров'я чи з інших поважних причин йому важко виїхати на місце проживання відповідача, заява може бути прийнята судом за місцем проживання позивача. За взаємною згодою відповіда­ча та позивача заява може бути прийнята судом за місцем про­живання одного з них (ст. 126 ЦПК).

У позовній заяві має зазначатися: рік народження кожного з подружжя, дата і місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, наявність від шлюбу неповнолітніх дітей, їх прізви­ща, імена та по батькові, з ким із батьків вони проживають, пропозиції щодо участі подружжя у догляді за дітьми та їх ви­хованні після розірвання шлюбу, чи заявлені інші вимоги, які можуть бути вирішені одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: Свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки про розмір за­робітної плати та інших доходів подружжя, а також усі не­обхідні документи, що стосуються заявлених вимог. Крім того, у коментованій статті закріплено положення про те, що по­дружжя разом із заявою про розірвання шлюбу має подавати до суду письмовий договір про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їх життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснен­ня ним права на особисте виховання дітей. Особлива письмова нотаріально посвідчувана форма передбачена ч. 2 статті, що ко­ментується, для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину.

Справа про розірвання шлюбу розглядається, як правило, за участю обох з подружжя, навіть якщо від їх імені виступають представники. Розгляд справи за відсутності одного з подруж­жя, який не з'явився, можливий у виняткових випадках і на підставі мотивованої постанови суду. За нез'явлення подружжя у судове засідання без поважних причин суд відкладає розгляд справи, а за нез'явлення після повторного виклику залишає по­зов без розгляду, якщо не вважає за можливе вирішити справу за наявними матеріалами.

Розглядаючи справу, суд не повинен всебічно з'ясовувати причини та обставини розлучення (положення про це закріпле­не у КпШС). Завдання суду — встановити справжнє прагнення дружини та чоловіка до розірвання шлюбу й переконатися в то­му, що після цього не будуть порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

У судовій практиці підставами розірвання шлюбу найчастіше є: зловживання одним із подружжя алкоголем або наркотични­ми засобами, явна нездатність одного з подружжя народжувати дітей або небажання мати їх (ч. 2 ст. 49, ч. 2 ст. 50 СК), трива­ле фактичне роздільне проживання подружжя, що є наслідком створення одним із них нової сім'ї, тощо. Треба зазначити, що законодавець не встановлює переліку підстав розірвання шлю­бу. У кожному конкретному випадку така підстава встанов­люється судом.

Частина 4 коментованої статті має процесуальний характер. Вона встановлює строк для постановлення судом рішення про розірвання шлюбу — один місяць. Протягом цього часу дружи­на і чоловік можуть переглянути свої взаємини, досягти прими­рення і відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Суди мають також використовувати надану їм законом мож­ливість відкладати розгляд справи для примирення дружини і чоловіка, особливо за наявності у них неповнолітніх дітей. У межах встановленого ч. 4 ст. 176 ЦПК шестимісячного строку суд може повторно відкласти розгляд справи або за наявності обґрунтованого клопотання обох чи одного з подружжя скоро­тити встановлений для примирення строк.

У разі примирення подружжя після спливу встановленого су­дом для цього строку провадження у справі припиняється на підставі поданої позивачем або обома сторонами заяви про відмову від позову. Якщо ж після спливу наданого подружжю строку заява про припинення справи не надійшла, і сторони у судове засідання не з'явилися, суд з урахуванням правила ст. 172 ЦПК має залишати справу без розгляду на підставі ч. 4 ст. 229 ЦПК.

Одночасно з розглядом питання про розірвання шлюбу суд може вирішувати питання про те, з ким із батьків залишаться неповнолітні діти, а також спори щодо стягнення аліментів на дітей (якщо щодо цих питань дружина і чоловік не досягли зго­ди, закріпленої у договорі) або на одного з подружжя, спільно набутого майна тощо.

За розірвання шлюбу подружжя сплачує державне мито згідно зі ставками, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 "Про державне мито". При визначенні розміру цього мита суд враховує матеріальне стано­вище кожного з подружжя та інші обставини, зокрема те, з ким із подружжя залишаються неповнолітні діти. У рішенні суду має бути зазначено, в якому розмірі та з кого повинно бути стягне­не державне мито — з обох чи з одного із подружжя.

 

< Попередня   Наступна >