44

---

Глава 2

Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Захист сімейних прав та інтересів

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а то­му не можуть бути передані іншій особі. 2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. 3. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун.

Суб'єктивне сімейне право, як і будь-яке суб'єктивне право, — це передбачений нормами об'єктивного права ступінь можливої поведінки правомочного суб'єкта, якій відповідає обов'язок іншої особи або осіб.

Під здійсненням цього права треба розуміти реалізацію суб'єктами сімейних правовідносин можливостей, передбачених його змістом. Правомочна особа може реалізовувати своє суб'єк­тивне право шляхом вчинення певних дій, вимагання відповідної поведінки від інших осіб та у разі порушення її права — шляхом звернення до відповідного органу (як правило, до суду).

Суб'єктивні сімейні права можуть здійснюватись шляхом вчи­нення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 141 СК батьки мають рівні права та обов'язки щодо ди­тини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Ці права та обов'язки вони можуть реалізовувати шляхом вчинен­ня фактичних і юридичних дій. Так, права і обов'язки батьків, пов'язані з вихованням дитини (статті 150 і 151), дістають відоб­раження у вчиненні фактичних дій. Водночас місце проживання дитини, яка не досягла десятирічного віку, визначається за зго­дою батьків (ч. 1 ст. 160). В цьому разі батьківські права та обов'язки реалізуються шляхом вчинення юридичних дій. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначає

ться за спільною згодою батьків та самої дитини (ч. 2 ст. 160).Отже, у цьому разі батьківські права та обов'язки реалізуються шляхом вчинення юридичних дій батьками і самою дитиною.

Говорячи про здійснення сімейних прав та виконання сімей­них обов'язків, треба враховувати особливості сімейних пра­вовідносин. Однією з таких особливостей, як зазначається в літературі, є те, що вони мають особисто-довірчий характер'.

Тому сімейні права та обов'язки не передаються й не відчужу­ються ні за одностороннім волевиявленням, ні за угодою сторін1. Це положення дістало закріплення у ч. 1 ст. 14 та у ч. 1 ст. 15 СК. Воно має велике значення для здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків. Суб'єкти сімейних прав, здійснюючи свої права та виконуючи свої обов'язки, не можуть передавати ці права іншим особам та перекладати на них зазначені обов'язки. Особисто-довірчий характер сімейних правовідносин також обумовлює неприпустимість правонаступництва у сімейних відносинах2. Такі особисті немайнові цивільні права, як право на життя, на повагу до гідності та честі тощо, перелічені у ст. 270 ЦК, також є невідчужуваними. Однак більшість суб'єктивних цивільних прав, наприклад, право влас­ності, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, мо­жуть відчужуватися. Тому непередаваність та невідчужуваність, а також неприпустимість правонаступництва — це характерні ознаки сімейних, а не цивільних суб'єктивних прав та обов'язків (див., наприклад, статті 15 і 31 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" в редакції Закону від 11 липня 2001 р.).

Однією з особливостей відносин, що регулюються сімейним правом, як зазначають деякі автори, є те, що в них суб'єктивні права правомочних суб'єктів у багатьох випадках є водночас й їх обов'язком щодо інших учасників цих відносин3. Таку думку не поділяє Н. Єгоров4, однак з ним згодні не всі автори. Як пра­вильно зазначається в літературі, своєрідність відносин, що ре­гулюються сімейним правом, полягає в тому, що в них міра юридичне значущої та забезпеченої поведінки може бути вод­ночас і правом, і обов'язком. Наприклад, право батьків на ви­ховання дітей є водночас їх обов'язком щодо останніх5. Так, ст. 150 СК передбачає обов'язки, а ст. 151 — права батьків щодо виховання дитини.

Є. Ворожейкін залежно від ступеня свободи розпорядження правами розрізняє три групи сімейних правовідносин.

До першої групи він відносить правовідносини, які настіль­ки серйозно зачіпають інтереси суспільства, що регулюються імперативними нормами. Здійснення сімейних прав є обов'язком учасників таких правовідносин. До цієї ж групи Є. Воро­жейкін відносить права, спрямовані на реалізацію таких най­важливіших принципів сімейного права, як рівноправність жінки та чоловіка у сімейних відносинах, забезпечення інте­ресів матері та неповнолітніх учасників сімейних правовідно­син, здійснення батьківських прав та обов'язків, прав та обов'язків усиновлювача, опікуна. Особливістю захисту цієї групи прав та обов'язків є те, що він забезпечується незалеж­но від бажання суб'єктів сімейних правовідносин, а нерідко й проти їх бажання та усупереч їх вузькоособистим інтересам1. Для цієї групи правовідносин, як вже зазначалося, характер­ним є те, що суб'єктивні права правомочних суб'єктів водно­час є й їх обов'язком щодо інших учасників зазначених пра­вовідносин. Тому нездійснення цих прав є правопорушенням і тягне застосування санкцій, наприклад, позбавлення батьківських прав (ст. 164), скасування усиновлення (частини 1 і 3 ст. 238 СК).

До другої групи Є. Ворожейкін зараховує сімейні права та обов'язки, реалізація яких істотно зачіпає важливі суспільні інтереси. Однак при цьому здійснення зазначених прав та ви­конання обов'язків віддаються на розсуд учасників правовідно­син, залежно від якого й гарантується їх забезпечення. До цієї групи Є Ворожейкін відносить аліментні зобов'язання2, імпера­тивне регулювання яких поєднується з диспозитивним. При цьому реалізація суб'єктивного сімейного права є необов'язко­вою. Суттєвою особливістю розглядуваної групи сімейних пра­вовідносин є те, що примусове виконання обов'язку забезпе­чується не в силу існування останнього, а лише за наявності ви­моги з боку іншої особи, заінтересованої в його реалізації. У зо­бов'язаної сторони немає можливості вибору при виконанні обов'язку. Останній за наявності вимоги з боку правомочної особи підлягає неухильному виконанню. Водночас треба зазна­чити, що нині зміст аліментного зобов'язання може визначати­ся угодою сторін (див. коментар до статей 78 і 83). У цьому разі імперативне регулювання поступилося місцем імперативно-диспозитивному, оскільки межі угоди сторін визначають імпе­ративні норми СК.

До третьої групи Є. Ворожейкін відносить правовідносини, в яких здійснення прав та виконання обов'язків обмежуються, як правило, колом інтересів сім'ї. Закон не передбачає обов'яз­кового виконання вимог суб'єктами сімейних правовідносин. Вони самі визначають своє ставлення до обопільних інтересів.

Однак відповідно до закону неналежне виконання особою обов'язків спричиняє настання для неї несприятливих наслідків. Питання про притягнення такої особи до відповідальності вирішується на підставі вимог іншої особи компетентним органом (судом). До такого виду правовідносин належать, наприклад, правовідносини, що виникають у зв'язку з врахуванням судом на вимогу одного з подружжя негідної по­ведінки другого з подружжя у шлюбних відносинах при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання ос­таннього (ч. 2 ст. 75 СК)1.

Частина 2 коментованої статті передбачає, що якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Згідно з ч. З сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. Поло­ження ч. 2 статті, що коментується, відповідає змісту ч. З ст. 51 Конституції, відповідно до якої сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, Конвенції про права ди­тини, а також загальним принципам регулювання сімейних відносин, передбаченим статтями 7 і 8 СК.

Наведені положення частин 2 і 3 не означають, що у перед­бачених ними випадках сімейні права дитини, недієздатної осо­би та особи, дієздатність якої обмежена, передаються батькам або опікунам. Як вже зазначалось, ці права та обов'язки не пе­редаються і не відчужуються. Дитина у віці до 15 років (ст. 14 ЦК 1963 р.), а згідно зі ст. 31 ЦК 2003 р. до 14 років не може, як правило, самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Тому від імені та в інтересах дитини її права та обов'язки реалізують батьки, усиновлювачі, опікуни (ст. 14 ЦК 1963 р., ст. 67 ЦК 2003 р.). Діти у віці від 15 до 18 років (ст. 13 ЦК 1963 р.), а відповідно до ст. 32 ЦК 2003 р. від 14 до 18 років не є повністю дієздатними. Тому їм при здійсненні низки прав та виконанні обов'язків сприяють їх батьки, усиновлювачі, піклувальники, даючи згоду на здійснення такими дітьми на­лежних їм прав та виконання обов'язків (ст. 13 ЦК 1963 р.; ст. 69 ЦК 2003 р.; статті 143 і 144 КпШС). Особа, визнана недієздатною, не може самостійно реалізовувати свої права та обов'язки. Тому від імені такої особи здійснює її права та ви­конує обов'язки опікун (ст. 16 ЦК 1963 р.; статті 41 і 67 ЦК 2003 р.; ст. 144 КпШС). Особа, визнана обмежено дієздатною, не може самостійно реалізовувати низку своїх прав та обов'язків. Тому їй надає допомогу піклувальник, даючи згоду на вчинення нею деяких правочинів (ст. 15 ЦК 1963 р.; статті 36, 37 і 69 ЦК 2003 р.).

Суб'єктивні права здійснюються для задоволення інтересів правомочної особи. Однак ці інтереси не повинні суперечити інтересам інших осіб, суспільства та держави. Тобто кожне суб'єктивне право має свої межі і повинне здійснюватися згідно з його призначенням, яке визначається цілями, закріпленими у законі. У загальній формі вимоги до належного здійснення суб'єктивних прав відображені у ст. 68 Конституції, відповідно до якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Консти­туції та законів України, не посягати на права і свободи, честь та гідність інших людей.

Як слушно зазначає Є. Ворожейкін, одна з особливостей суб'єктивних сімейних прав полягає у тому, що вони існують у зв'язку з сім'єю1. Тому ці права мають здійснюватися згідно з визначеними у ст. 1 СК цілями та завданнями і загальними принципами регулювання сімейних відносин, закріпленими у ст. 7 цього Кодексу. Водночас у деяких статтях СК передбачені конкретні завдання, пов'язані зі здійсненням суб'єктивних сімейних прав.

Так, ч. 1 ст. 155 СК передбачає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на по­вазі до прав дитини та її людської гідності, а ч. 2 цієї статті вста­новлює, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 207 СК усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Треба зазначити, що межі здійснення суб'єктивних сімейних прав можуть визначати­ся не тільки законом, а й договором (ч. 2 ст. 7, ст. 9 СК).

Наприклад, згідно зі ст. 93 СК особи, які беруть шлюб, мо­жуть передбачити у шлюбному договорі, що у разі придбання ними жилого будинку у спільну сумісну власність вони не зда­ватимуть його в оренду протягом кількох років.

Здійснення суб'єктивного сімейного права всупереч його призначенню є зловживанням правом, особливим видом сімей­ного правопорушення і тягне санкції, передбачені законом. Аналогічну думку висловлює В. Грибанов стосовно належного виконання суб'єктивного цивільного права2.

Загальна санкція, що застосовується у разі неналежного здійснення суб'єктивного сімейного права, полягає у відмові від охорони права, що здійснюється неналежним чином. Ця санкція є крайньою мірою. Наприклад, батьки, які неналежним чином здійснюють свої права, можуть бути позбавлені батьківських прав (див. коментар до ст. 164).

Неналежним здійсненням права на аліменти, як зазначає В. Рясенцев, є позов жінки до чоловіка, разом з яким вона ви­ховує дитину, про стягнення з нього аліментів, поданий з ме­тою зниження розміру аліментів, які виплачуються відповідачем на дітей від іншої матері1. ЦІ вимоги відповідно до ч. 7 ст. 7 СК не охороняються законом. Тому такий позов не підлягає задо­воленню.

 

< Попередня   Наступна >