202

---

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. 2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові за­ходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах непо­внолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових за­ходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та З частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає. 4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.

 

1. Щодо поняття звільнення від покарання див. коментар до ст. 74 КК.

2. Аналіз ст. 105 КК дозволяє зробити висновок про те, що даний вид звільнення від покарання є найсуттєвішим проявом гуманізму: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру може за­стосовуватися тільки

до неповнолітніх при наявності певної підстави та умов.

3. Підставою застосування ст. 105 КК є висновок суду про те, що не­повнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових ЗЛОЧИНІВ на момент винесення вироку не потребує застосування покарання.

4. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) щире розкаяння, після вчинення злочину і по­дальша бездоганна поведінка.

5. Частина 2 ст. 105 КК містить вичерпний перелік примусових заходів ви­ховного характеру:

1) застереження, тобто осудження (осуд) суспільне небезпечної по­ведінки неповнолітнього, вимога припинити таку поведінку під погрозою за­стосування більш суворих заходів відповідальності;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не­повнолітнього може, наприклад, полягати в забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, справно відвідувати навчальні установи та ін. Тривалість цих обмежень визначає суд;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а та­кож окремих громадян на їхнє прохання. Цей захід виховного характеру за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані на підставі сімейних, виробни­чих або інших відносин його здійснювати і мали реальну можливість пози­тивно впливати на неповнолітнього, його поведінку. Саме тому цей захід мо­же застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив здатні здійснюва­ти такий вплив, створити нормальну обстановку для виховання не­повнолітнього. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 31 травня 2002 р. рекомендовано «передавати не­повнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наяв­ності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміня­ють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колек­тиву можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою».

Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під на­гляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуван­ням конкретних обставин справи;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяний майно­вий збиток. Закон обмежує можливість його застосування як віком не­повнолітнього, так і його матеріальним становищем: ця міра може бути за­стосована тільки до неповнолітніх, яким виповнилося п'ятнадцять років і які мають майно, заробіток або прибуток.

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста­нови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви­щує трьох років. Умови перебування в цих установах та порядок їх зали­шення визначаються Законом України «Про органи і служби у справах не­повнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995 р. Відповідно до ст. 1 цього Закону спеціальними навчально-виховними уста­новами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, до яких направля­ються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цієї міри визначається судом до виправлення неповнолітнього, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно до Закону України від 24 січня 1995 р. основними завдання­ми загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є: «ство­рення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, фахової підготовки, розвитку індивідуальних здібностей...», а також «забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту...». З метою вирішення цих завдань Закон допускає у виняткових випадках можливість утримання в загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до досягнен­ня ними п'ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації — дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або фахової підготовки. Якщо неповнолітній під час перебування у спе­ціальній навчально-виховній установі своєю поведінкою, ставленням до на­вчання довів своє виправлення, він може бути на підставі ст. 8 Закону Ук­раїни від 24 січня 1995 року достроково звільнений постановою судді.

6. Відповідно до ч. З ст. 105 КК залежно від конкретних обставин вчине­ного злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одно­часно декілька примусових заходів виховного характеру.

Поряд із цими заходами ч. 4 ст. 105 КК надає право суду, якщо він вва­жає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.

 

< Попередня   Наступна >