210

---

Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових за­ходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіат­ричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення засто­сування таких примусових заходів. 2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування приму­сового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування при­мусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знахо­дження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження на­дання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосування примусового заходу медичного характеру проводиться кож­ного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. 3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного ха­рактеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може пере­дати її на піклування родичам або опікунам з

обов'язковим лікарським на­глядом. 4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного ха­рактеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хво­робу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбу­ванню покарання.

 

1. При застосуванні заходів медичного характеру суд не має права вказу­вати на строк їх застосування. Це пов'язано з тим, що тривалість таких за­ходів залежить від багатьох факторів (наприклад, характеру і тяжкості захворювання, динаміки його перебігу, від методів лікувальних заходів, фізіотерапевтичних методів та їх впливу на стан психічного здоров'я хворо­го тощо). Лікування в примусовому порядку може бути і безстроковим у ви­падку коли психічна хвороба є невиліковною. Загалом, строки примусових заходів медичного характеру, а також зміни в застосуванні залежить від досягнення їх мети: одужання психічно хворої особи і запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь.

2. Передумовою для перегляду судового рішення про надання психіатрич­ної допомоги є нейтралізація суспільної небезпеки від психічно хворого в результаті застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Відповідно до динаміки психічного стану хворого (на краще або на гірше) суд може вирішити питання про зміну або припинення лікування в приму­совому порядку. За відсутності якісних змін у клініці захворювання суд мо­же прийняти постанову про продовження курсу лікування.

Лікування в примусовому порядку продовжується доти, доки психічний стан хворого не зміниться настільки, що буде виключена небезпека, як для нього, так і для інших осіб. Зміна застосування примусових заходів медично­го характеру здійснюється судом у випадку необхідності призначення інших видів цих заходів, які пом'якшують або погіршують положення психічно хво­рого. Наприклад, у разі погіршення стану психічного здоров'я особи, якій на­дається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку, та ухи­лення від виконання цією особою рішення суду про надання їй такої допо­моги, вона може надаватись шляхом госпіталізації до психіатричного закла­ду (ч, 2 ст. 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

Примусові заходи медичного характеру припиняються у зв'язку з оду­жанням або зміною психічного стану особи настільки, що це виключає її суспільну небезпечність (п. 13 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень... — С.268).

3. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється тільки судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів. У цьому висновку обґрунтовується необхідність продовження, зміни або припинення застосування примусових заходів ме­дичного характеру (ч. 1 ст. 95 КК). Розгляд цих питань здійснюється за пра­вилами ст. 419 КПК.

Адміністрація психіатричного закладу не має права без відповідного су­дового рішення втручатися в перегляд надання психіатричної допомоги. У цьому полягає судовий контроль по застосуванню примусових заходів ме­дичного характеру як гарант дотримання прав і свобод хворого.

4. Комісія лікарів-психіатрів із двох чи більше лікарів-психіатрів ко-легіально приймає рішення про надання психіатричної допомоги (ст. 1 За­кону України «Про психіатричну допомогу»). Порядок і процедура пред'яв­лення заяви представника психіатричного закладу та мотивованого виснов­ку комісії лікарів-психіатрів передбачені ч. 2 ст. 95 КК.

5. У разі припинення застосування примусових заходів медичного харак­теру через зміну психічного стану особи на краще, суд може передати її на лікування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом (ч. З ст. 95 КК). Надання такої психіатричної допомоги не є примусовим.

6. У разі припинення застосування примусових заходів медичного харак­теру через видужання особи, які вчинили злочин у стані осудності, але за­хворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаран­ню на загальних підставах (ч. 4 ст. 95 КК).

Про осудність див. коментар до ч. 1 ст. 19 КК.

Про особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку див. коментар до ч. 2 ст. 19 КК.

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка захворіла на душевну хворобу після вчиненого злочину, після її видужання суд має вирішити питання про відновлення кримінальної справи. При цьому у випадку закінчення строку давності притягнення до криміналь­ної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, кримінальну справу не­обхідно закрити (п. 14 постанови ПВСУ «Про судову практику по застосу­ванню примусових заходів медичного характеру» (Бюлетень... — С. 268).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характе­ру через видужання особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбу­вання покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання (ч. 4 ст. 95 КК).

Одночасно із скасуванням примусових заходів медичного характеру що­до особи, яка захворіла на душевну хворобу під час відбування покарання, після її видужання суд має вирішити питання про подальше відбування нею покарання. Якщо минули строки давності виконання обвинувального виро­ку, то особа звільняється від відбування покарання (ст. 80 КК). Строк за­стосування примусових заходів медичного характеру зараховується за пра­вилами, передбаченими ч. 4 ст. 84 КК: один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

 

< Попередня   Наступна >