86

---

Стаття 96. Примусове лікування

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. 2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмежен­ня волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покаран­ня. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

 

1. Передумовою застосування примусового лікування є наявність у осо­би, яка засуджена до покарання за вчинений злочин, хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Умовами застосування примусового лікування, передбаченого ст. 96 КК, є:

а) його. застосування можливе щодо осіб, які скоїли злочин. Ступінь тяж­кості злочину значення не має;

б) особа, яка скоїла злочин повинна бути осудною. Щодо особи, яка не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керу­вати ними через наявність у неї психічного розладу і яка визнана судом як обмежено осудна, примусове лікування за ст. 96 КК застосовуватися може;

в) примусове лікування визначається судом незалежно (поряд) із призна­ченим покаранням. Воно не враховується як додаткове покарання, бо не передбачене ст. 52 КК. У разі звільнення особи від покарання на підставі по­ложень розділу XII Загальної частини винесення судом вироку примусове лікування в кримінально-правовому порядку не призначається.

г) засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що становить не­безпеку для здоров'я інших осіб.

Хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб визначаються в різних нормативних актах. Наприклад: «О

снови законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 р. (Законодавство України про охо­рону здоров'я: Збірник законів. — К., 2002. — С. 19)', закони України «Про за­хист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. (Там само. — С. 57); «Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист насе­лення» в редакції від 3 березня 1998 р. (Там само. — С. 99-100); «Про бо­ротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р. (Там само. — С. 108); «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­лення» в редакції від 7 лютого 2002 р. (Там само. — С. 40); «Перелік особ­ливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб люди­ни і носійства збудників цих хвороб», затверджений наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133 (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - № 7. - С. 175-178) та ін.

Соціальне небезпечними захворюваннями є — туберкульоз, психічні, вене­ричні захворювання, СНІД тощо, а також карантинні захворювання.

Особливо небезпечні інфекційні хвороби — інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важ­кими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, ви­соким рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населен­ня.

3. Підставою для застосування примусового лікування є медичний висно­вок про те, що засуджена до покарання особа страждає на хворобу, що ста­новить небезпеку для інших осіб, яка не має протипоказань до такого ліку­вання. Медичний висновок, як і інші матеріали справи, має значення одно­го з доказів, який підлягає перевірці і оцінці суду. Рекомендації, які містять­ся в медичному висновку про необхідність застосування примусового ліку­вання для суду необов'язкові. Призначення примусового лікування, перед­баченого ст. 96 КК є правом, а не обов'язком суду. Свою незгоду з рекомен­дацією лікарів він повинен мотивувати у вироку (ст. 75 КПК).

4. За статтею 96 КК не визначається строк примусового лікування, його продовження і припинення. Щодо осіб, які страждають на хронічний алко­голізм та наркоманію, це питання частково вирішене ст. 411' КПК.

5. Залежно від виду покарання встановлюється лікування. У разі призна­чення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. При призначенні інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

 

< Попередня