150

---

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службо­вих обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, мо­же бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування пока­рання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або част­ково і від відбування додаткового покарання. 2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. 3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а та­кож у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчини­ла умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умис­ний злочин протягом невідбутої частини покарання. 4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-достро­кове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, пе­редбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

 

Виконання призначеного покарання має своєю метою не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також попередження нових злочинів.

У ряді випад

ків подальше виконання призначеного покарання є не­доцільним внаслідок досягнення цілей покарання у процесі його відбуван­ня. Дострокове звільнення завжди пов'язане з достроковим виправленням засудженого.

Якщо засуджений усвідомлює, що перед ним відкрита перспектива дост­рокового звільнення від відбування покарання і це залежить від нього само­го, то можливість такого звільнення стимулює його прагнення до бездоган­ної поведінки і виправлення, є передумовою повернення до чесного трудо­вого життя.

За наявності підстав і умов, зазначених у ст. 81 КК, засуджений достро­ково звільняється від відбування покарання до закінчення строку, призна­ченого вироком суду, за умови невчинення ним протягом невідбутого стро­ку покарання нового злочину.

Умовним таке звільнення називається тому, що воно не є остаточним. Особа звільняється від частини строку покарання під певною умовою — не вчинити нового умисного чи необережного злочину протягом невідбутого строку покарання, який залишився (невідбутої його частини).

При застосуванні умовно-дострокового звільнення суди не повинні вста­новлювати будь-який спеціальний іспитовий строк, оскільки за змістом за­кону іспитовим строком по суті є невідбута частина покарання. Тривалість іспитового строку визначається тривалістю часу, протягом якого вчинення нового умисного чи необережного злочину спричиняє реальне виконання невідбутого покарання. Тому в ухвалі про умовно-дострокове звільнення суд повинен вказати невідбуту частину покарання, від відбування якої засудже­ний звільняється. Початком іспитового строку вважається день винесення судом ухвали про умовно-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, призначеного вироком суду.

Вирок суду, виконання якого припинено достроково, по суті зберігає свою силу і протягом невідбутого строку, від якого особа була умовно-дост­роково звільнена.

Обчислення іспитового строку при умовно-достроковому звільненні засу­джених і від додаткових покарань визначається таким чином: а) якщо осо­ба достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша, ніж строк додаткового покарання, то іспитовий строк додаткового покаран­ня повинен дорівнювати невідбутій частині строку основного покарання;

б) якщо додаткове покарання є більш тривалим, ніж невідбута частина ос­новного покарання, то іспитовий строк має дорівнювати строку додатково­го покарання.

Протягом іспитового строку перевіряється правильність застосування умовно-дострокового звільнення від покарання і закріплюються результати виправлення.

Достроковим звільнення визнається тому, що засуджений звільняється від покарання до закінчення строку покарання, призначеного вироком суду.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­стосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК).

Єдиною і достатньою підставою умовно-дострокового звільнення є до­сягнення однієї з цілей покарання — виправлення засудженого, що підтвер­джується його сумлінною поведінкою і ставленням до праці в процесі відбу­вання покарання.

Сумлінна поведінка — це не тільки пасивна форма поведінки засуджено­го, яка полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, порушення правил внутрішнього розпорядку, вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, азартних ігор, неухильне додержання загальноприйня­тих норм і правил поведінки, а й активна форма його поведінки: активна участь у суспільному житті і сумлінне виконання громадських доручень у процесі відбування покарання, підвищення свого загальноосвітнього рівня, сумлінне ставлення до навчання, гарна поведінка в побуті, прагнення своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин та ін.

Під сумлінним ставленням до праці слід розуміти постійну свідому участь у суспільне корисній праці, систематичне виконання і перевиконання вироб­ничих завдань, внесення раціоналізаторських пропозицій, винахідницькі відкриття, сумлінне виконання трудових обов'язків і дорученої роботи, якість її виконання, прагнення до вдосконалення наявного фаху, спеціаль­ності, придбання спеціальності або підвищення ділової кваліфікації, від­сутність трудових порушень, прогулів, відмов від роботи, дбайливе ставлен­ня до довіреного майна, інструментів, суворе додержання правил охорони праці і техніки безпеки тощо.

Сумлінна поведінка і ставлення до праці є необхідним і достатнім дока­зом виправлення засудженого.

Під виправленням засудженого слід розуміти усунення з його психіки порочних нахилів, що сприяють вчиненню злочину, та одночасне прищеп­лення йому таких поглядів і звичок у дисципліні праці і поведінки, у по­буті, колективі, суспільстві, які виключають можливість вчинення нових злочинів.

Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути заснований на всебічному врахуванні даних про його поведінку і ставлення до праці за весь період перебування у виправно-трудовій установі, а не за час, який безпосе­редньо передує розгляду подання. Хоча ст. 81 КК не наказує враховувати при умовно-достроковому звільненні від покарання ступінь тяжкості вчине­ного злочину і дані про особу, крім її сумлінної поведінки і ставлення до праці, висновок суду про виправлення засудженого повинен ґрунтуватися в тому числі й на даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого зло­чину і особу засудженого у цілому.

Такий підхід дозволить зробити всебічний і об'єктивний висновок про виправлення засудженого, виключить можливість помилки в застосуванні умовно-дострокового звільнення.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої части­ни покарання більш м'яким» від 26 квітня 2002 р. зазначено: «Оскільки су­довий розгляд питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого за­судженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з'ясувати ставлен­ня засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо залучення до суспільне корис­ної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування». Причому, як роз'яснено в п. 13 тієї ж постанови, «відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудже­ного після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не мо­же бути підставою для відмови у задоволенні подання».

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосо­вується за наявності таких обов'язкових умов у їх сукупності: по-перше, за­стосовується до особи, яка вчинила злочин у віці вісімнадцяти років; по-друге, особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; по-третє, засуджений фактично відбув установлену законом частину призначе­ного судом покарання. Причому закон передбачає диференційовані строки залежно від тяжкості вчиненого злочину, виду покарання, призначеного за вироком суду, рецидиву злочинів, чи звільнялася особа раніше умовно-до­строково від відбування покарання.

Відповідно до ч. З ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від покаран­ня може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: а) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невели­кої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; б) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяж­кий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний зло­чин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; в) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий зло­чин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умов­но-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої части­ни покарання.

На підставі закону умовно-дострокове звільнення можливе за обов'язко­вої і одночасної наявності в їх сукупності підстав і умов. При цьому основ­ним, вирішальним є не факт відбуття певної частини покарання, а виправ­лення засудженого.

3. За наявності підстав, зазначених у ч. 2 ст. 81 КК, особа може бути до­строково звільнена повністю або частково від відбування додаткового пока­рання (ч. 1 ст. 81 КК). Це означає, що додаткове покарання, призначене за вироком суду, не підлягає виконанню після умовно-дострокового звільнен­ня від основного покарання. ,

У пункті 8 згаданої постанови Пленум Верховного Суду України роз'яс­нив, що «суд може вирішити питання про повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою».

4. Часткове звільнення від відбування покарання полягає у зменшенні строку або розміру додаткового покарання, наприклад, зменшенні розміру штрафу, строку позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, частки конфіскованого майна тощо.

5. Умовно-дострокове звільнення здійснюється тільки судом за місцем відбування засудженим покарання. У судовому засіданні беруть участь засу­джений, представники адміністрації органу виконання покарання з обов'яз­ковим повідомленням прокурора. Суд виносить ухвалу про умовно-достро­кове звільнення або відмову в такому. Приймаючи одне із зазначених рішень, суд повинен його мотивувати.

6. За умовно-дострокового звільнення засудженому ставиться єдина ви­мога — утриматися протягом невідбутого строку покарання від вчинення но­вого умисного чи необережного злочину. Залежно від цього і настають пра­вові наслідки, які є сприятливими або несприятливими.

Сприятливі наслідки свідчать про виправлення засудженого і настають тоді, коли протягом невідбутої частини покарання він не вчинить нового злочину. В цьому разі вирок суду, за яким засуджений відбував покарання, вважається виконаним і втрачає свою силу, а перебіг строку погашення су­димості починається з моменту застосування умовно-дострокового звільнен­ня. Причому він обчислюється з фактично відбутого основного покарання, а не призначеного за вироком суду. В тих випадках, коли особа умовно-до­строково звільнена від основного покарання, але відбуває додаткове пока­рання, перебіг строку погашення судимості починається з дня відбування додаткового покарання і аналогічно обчислюється з фактично відбутого ос­новного покарання.

Несприятливі наслідки настають лише в разі, якщо особа, достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої його частини вчинить новий злочин, незалежно від його тяжкості (особливо тяжкий, тяжкий, середньої тяжкості, невеликої тяжкості) і форми вини (умисний чи необережний). Вчи­нення нового злочину скасовує умовно-дострокове звільнення від покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покаран­ня нового злочину суд призначає їй покарання за правилами сукупності ви­років (ч. 4 ст. 81 КК), тобто до знов призначеного покарання за другий зло­чин приєднується повністю або частково невідбута частина покарання за першим вироком, від якого особа була достроково звільнена.

За загальним правилом при визначенні остаточної міри покарання суд повинен застосовувати повне складання покарання. У разі, коли не можли­ве повне складання, суд приєднує до нового покарання лише частину не­відбутого покарання в межах максимального строку, встановленого ст. 71 КК. У тих випадках, коли за другий злочин призначене покарання в межах максимально можливого строку, зазначеного в ст. 71 КК, суд засто­совує принцип вимушеного поглинання невідбутої частини покарання знов призначеним.

7. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування по­карання осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися п. 11 Прикінцевих та перехідних поло­жень цього Кодексу. Виходячи зі змісту зазначеного пункту, умовно-достро­кове звільнення від відбування покарання названих осіб здійснюється з ура­хуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встанов­леними ст. 81 КК 2001 р., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були пе­редбачені статтями 52, 52' КК 1960 р., і навпаки, за правилами, передбаче­ними статтями 52, 52' КК 1960 р., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що встановлені ст. 81 КК 2001 р. (п. 16 згаданої постанови).

 

< Попередня   Наступна >