254

---

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж об­меження волі; 2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості; 3) п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлен­ня волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбав­лення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. 2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. 3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його за­тримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1—3 час­тини першої цієї статті, подвоюються. 4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазна­чених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. 5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. 6. Давність не застосовується у разі з

асудження за злочини проти ми­ру та безпеки людства, передбачені статтями 437—439 та частиною пер­шою статті 442 цього Кодексу.

 

1. Призначене судом покарання, яке вступило в законну силу, приводить­ся у виконання відповідним органом виконання.

Обвинувальний вирок внаслідок різних причин може бути не приведений до виконання (втрата документів, недбалість посадових осіб органів вико­нання покарання, стихійне лихо та ін.). Якщо ж вирок суду тривалий час не приводиться у виконання, то його виконання у деяких випадках є не­доцільним. Це пояснюється тим, що невчинення засудженим у цей період нового злочину свідчить, за загальним правилом, про «правове» виправлен­ня засудженого, втрату ним суспільної небезпечності, а отже, і застосування покарання є зайвим, воно не матиме належного карального і попереджуваль­но-виховного впливу.

Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється закінчення встановлених у законі строків з дня вступу обвинувального вироку в закон­ну силу, в зв'язку з чим Засуджений звільняється від виконання призначе­ного судом покарання.

Обвинувальний вирок — це рішення суду про застосування до винного по­карання, в якому визначаються його конкретний вид і розмір. Причому при застосуванні ст. 80 КК мається на увазі обвинувальний вирок, який вступив у законну силу, але не спрямований на виконання або звернений до вико­нання, але не реалізований повністю або частково.

Стаття 80 КК передбачає умови, за наявності яких особа звільняється від відбування покарання: а) закінчення строків, зазначених у частинах 1, З ст. 80; б) невчинення протягом строків, зазначених у частинах 1, 3 ст. 80, но­вого середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; в) неухи-лення засудженого від відбування покарання.

У статті 80 КК передбачені строки давності залежні від тяжкості, виду і розміру призначеного судом покарання, а не від тяжкості (розміру) макси­мального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою особу засуджено.

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків урахо­вується загальний строк покарання, призначений в порядку статей 70—72 КК.

2. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чин­ності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: а) два ро­ки—у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

б) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або поз­бавлення волі за злочин невеликої тяжкості; в) п'ять років — у разі засуджен­ня до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а та­кож при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; г) десять років — у разі засудження до покарання у виді поз­бавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при за­судженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; ґ) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

3. Якщо особа була засуджена до довічного позбавлення волі і вирок не приведений до виконання після закінчення п'ятнадцяти років, питання про застосування давності вирішується судом. Залежно від ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину і особи засудженого суд може прийняти одне з рішень: а) не застосовувати давність і довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі; б) застосувати давність і вирок не приводи­ти до виконання.

Приймаючи одне із запропонованих рішень, суд повинен мотивувати свій висновок.

4. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК), тобто вони закінчуються одночасно із строком, встановленим для основного пока­рання.

Правила про давність виконання обвинувального вироку не поширюють­ся на частину вироку про стягнення морального і матеріального збитку, за­подіяного злочином. Вирок у цій частині може бути звернений до виконан­ня в межах строків, встановлених цивільно-процесуальним законодавством.

5. Перебіг давності припиняється, якщо засуджений ухиляється від відбу­вання покарання.

Ухилення від відбування покарання — це умисне діяння (дія або бездіяльність) засудженого, спрямоване на те, щоб уникнути приведення об­винувального вироку до виконання. До таких дій слід відносити зміну прізвища, підроблення документів, зміну місця роботи, втечу з виправно-трудової колонії та ін.

Якщо обвинувальний вирок не приведений у виконання не з вини засу­дженого (наприклад, недбала робота канцелярії суду, знищення документів внаслідок стихійного лиха та ін.), то такі дії не можна кваліфікувати як ухи­лення від відбування покарання.

Перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбу­вання покарання або з дня його затримання (ч. З ст. 80 КК). Причому строк давності, який закінчується до ухилення засудженого від відбування пока­рання, не анулюється, він підлягає заліку і продовжується з моменту його з'явлення або затримання.

У разі поновлення перебігу давності строки, передбачені пунктами 1—3 ч. 1 ст. 80 КК, подвоюються.

6. Перебіг строку давності переривається, якщо до закінчення строків, за­значених у частинах 1 і 3 ст. 80 КК, засуджений вчинить новий середньої тяжкості (ч. З ст. 12), тяжкий (ч. 4 ст. 12) або особливо тяжкий злочин (ч. 5 ст. 12 КК).

У цих випадках частина строку давності, що закінчилася, анулюється і обчислення давності починається заново з дня вчинення нового злочину.

Давність не переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80, засуджений вчинить злочин невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). У цьому разі давність за раніше винесеним вироком продов­жується поряд із давністю за новим вироком, якщо покарання призначене без урахування невідбутого покарання за першим вироком.

При засудженні особи з визначенням їй міри покарання за сукупністю вироків починає спливати єдина давність, обумовлена загальним строком покарання, оскільки в останньому вироку враховані два злочини. Якщо пе­ребіг давності виконання обвинувального вироку не перериває вчинений винним новий злочин невеликої тяжкості, то призначене покарання за су­купністю вироків можливе тільки до закінчення строків давності виконання попереднього вироку.

7. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, визнаються такими, що не мають судимості (ч. З ст. 88, ч. 2 ст. 90 КК).

8. На злочини проти миру і людства внаслідок їх особливого характеру не поширюються загальні правила про давність виконання обвинувального вироку.

Давність не застосовується при засудженні за злочини проти миру і без­пеки людства, передбачені статтями 437—439 і ч. 1 ст. 442 КК (ч. 6 ст. 80 КК), тобто обвинувальний вирок щодо осіб, засуджених за злочини проти миру і безпеки людства, повинен приводитися до виконання незалеж­но від строку, який минув з часу вступу його в законну силу і призначено­го засудженому покарання.

 

< Попередня   Наступна >