77

---

Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, пе­редбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, як­що при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежа­ли від її волі. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. 3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

1. Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, видом незакінче-ного злочину. Об’єктивні ознаки замаху на злочин: а) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недоведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід ро­зуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який знаходиться під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут створюються не умови для вчинення зло­чину, а вже починається виконання об’єктивної сторони злочину, і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особли­вої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун з метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об’єктивної сто­рони злочину. Вона не отримує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об’єктивну сто­рону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому чи натис

нути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як банду (ст. 257 КК), терористичну ор­ганізацію (ч. 4 ст. 258 КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об’єкт, на якому є предме­ти, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготу­вати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибу­хові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об’єкт; діяння не спри­чиняє шкоди або хоча і спричиняє, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Так, якщо при викраденні чужого майна умисел був направлений на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійсненим з причин, що не залежали від волі винного, скоєне необхідно кваліфікувати як замах на викрадення в значних, великих або особливо вели­ких розмірах незалежно від кількості фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жерт­ви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо зло­чин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замах на злочин відсутній внаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було дове­дено до кінця (Постанови (1963-2000)... - С. 133, 339).

2. З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 24 КК). Якщо особа не бажала вчинен­ня злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та на­стання зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив з того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті по­терпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин (Бюлетень... — С. 94).

3. Відповідальність за замах на злочин можлива лише при умислі на вчи­нення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали (ПУ. — 1994. — № 5-6. — С. 59; Практика... — С. 98). Так, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних пося­гань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо) (Бюлетень... — С. 102).

4. Поділ замаху на злочин проведено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) і незакінчений (ч. З ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його діяння у вчиненні злочину. Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочи­ну. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний з метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивст­ва потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для викорис­тання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Незакінчений замах на злочин називають перерваним. Наприклад, викра­дач (крадій) був затриманий як тільки проник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

5. Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким же може бути і непридатне готування до злочину.

6. Замах на непридатний об’єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, внаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її мож­ливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порож­нього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

7. Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання засто­совує такі засоби, за допомогою яких внаслідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридат­ними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти люди­ну речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обста­вин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчи­нити вбивство з вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсованою). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, Пленум Верховного Суду України у п. 23 Постанови “Про судову практику в спра­вах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивни­ми матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3 роз’яснив, у разі “якщо винна особа незаконно заволоділа не придатними до використання вогнепальною зброєю, бойовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими ре­човинами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що мо­жуть бути використані за призначенням, вчинене належить розцінювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК (ВВСУ. — 2002. — № 4. — Липень).

8. Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах однієї і тієї ж стадії вчинення злочину, поділ замаху на зло­чин на закінчений і незакінчений має значення як для кваліфікації (їх виз­начення дане в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення покаран­ня. Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінче­ний замах на злочин — його кінцем. Закінчений замах на злочин за ступе­нем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближче до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінче­ний замах на злочин. Між ними існує різниця в ступені тяжкості, в ступені реалізації умислу і, виходячи з цього, — у виконанні об’єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі за­плановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочи­ну до кінця, а при незакінченому замаху на злочин винний не зробив усьо­го, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах з матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об’єктивної сторони — суспільне небезпечний наслідок, хоча суб’єктом уже повністю здійснено діяння, достатнє для спричинення наслідку. При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальни­ми складами не тільки відсутній суспільне небезпечний наслідок, але й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замаху на злочин суспільне небезпеч­ний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на зло­чин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є не­обхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільне небезпечний наслідок міг настати, бо винним виконані всі дії для його спричинення.

9. Поділ замаху на злочин закінчений і, незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на злочин можлива завжди, а при закінченому замаху .на злочин — лише в окремих випадках (див. ко­ментар до ст. 17 КК). Нарешті, специфічні особливості непридатного зама­ху інколи можуть бути підставою для пом'якшення покарання чи для повного звільнення від кримінальної відповідальності згідно з ч. 2 ст. 11 КК. Так, у зв’язку з відсутністю суспільної небезпеки не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням абсолютно непридатних засобів через повну неосвіченість (неуцтво) винного. Перші з них полягають у здійсненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, закляття, ворож­ба). Другі, тобто замахи з абсолютно непридатними засобами, застосовани­ми винним через свою повну неосвіченість, полягають у тому, як видно із самого визначення цього замаху на злочин, що ця особа внаслідок зазначе­них обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засо­би (наприклад, спроба отруїти висушеним м’ясом гадюки тощо).

10. Замах на злочин відрізняється від закінченого злочину об’єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її озна­ки (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об’єктивну сторону скла­ду злочину, або відсутній суспільне небезпечний наслідок), а при закінчено­му злочині об’єктивна сторона повністю виконана. Тому визнання здійсне­ного діяння замахом чи закінченим злочином залежить від опису об’єктив­ної сторони злочину в диспозиції закону.

11. Замах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом — і близькістю настання суспільне небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуванні до злочи­ну лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека спричинення шкоди об’єкту, бо здійснюється діяння, яке саме безпосередньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі і до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до злочину у всіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, тому що дії при готуванні до злочину ніко­ли не можуть самі по собі, без вчинення інших дій, спричинити шкоду об’єкту, привести до закінчення злочину і настання, зокрема, суспільне не­безпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв’язку з цим за­мах на злочин у порівнянні з готуванням до злочину за інших однакових умов має більший рівень суспільної небезпеки, більший ступінь тяжкості.

 

< Попередня   Наступна >