Стаття 408. Дезертирство

Особлива частина - Розділ ХІХ (ст.401-435)
74

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'яв­лення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб — карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. 3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчи­нене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

 

1. Дезертирство одне з найбільш небезпечних військових злочинів. Об'єктом цього злочину є встановлений у Збройних Силах України порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослуж­бовець зобов'язаний нести військову службу упродовж встановленого законом терміну, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військо­вий обов'язок (статті 298, 312, 340 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 «Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.)

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у самовільному Залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від про­ходження військової служби або у нез'явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовець, який скоює дезертирство, протизаконне при­пиняє виконувати свій конституційний обов'язок (статті 17, 65 Конституції України) щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Дезертирство є тривалим злочином і починається з моменту самові

льно­го залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військово­службовця від військової служби значення не має. Повернення дезертира до місця служби або його прибуття до органів влади є явкою з повинною, на кваліфікацію злочину не впливає. Фактична тривалість ухилення від військової служби може мати значення лише при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього діяння та призначенні покарання. Готування та спроба дезертирства можливі лише до моменту самовільного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готування може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення ча­стини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза ме­жами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків та ін.).

Спроба дезертирства можлива у вигляді умисних дій, безпосередньо спрямованих на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба втечі).

Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту зали­шення частини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, не­залежно від його тривалості, повернувся до частини чи з'явився до органів влади, в діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з'явлення із зізнанням.

3. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умис­лом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби. Мета може з'явитися у військовослужбовця перед зали­шенням частини або в процесі самовільного залишення частини, при повер­ненні до частини з відрядження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезер­тирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов'язків з військової служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від терміну його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає. Об'єктивними даними, що підтверджують справжні наміри військовослуж­бовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбання військовослуж­бовцем для себе фіктивних документів, проживання під чужим іменем і при­ховування своєї належності до військових формувань, проживання на не­легальному становищі тощо.

Мотиви дезертирства можуть бути різноманітними: небажання вико­нувати обов'язки з військової служби, причини сімейного та побутового характеру, намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо. Мотиви дезертирства не впливають на кваліфікацію діяння, проте враховуються при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього злочину та призначенні покарання.

4. Суб'єктами злочину можуть бути військовослужбовці строкової служ­би, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні («Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.), курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військово-службовці, які проходять службу за контрактом.

Особи, що відбувають кримінальне покарання в дисциплінарному батальйоні або відбувають дисциплінарний арешт на гауптвахті, за своїм правовим статусом є військовослужбовцями, і несуть усі обов'язки з війсь­кової служби, покладені на них законами та військовими статутами. Тому у разі втечі з місця служби (гауптвахти чи дисциплінарного батальйону) з ме­тою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідальність за дезертирство (постанова ПВСУ «Про практику направлення військово­службовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» від 28 груд­ня 1996 р.).

Якщо під час дезертирства вчинені інші злочини, то кваліфікація дій вин­ної особи повинна бути за сукупністю цих злочинів.

5. Частина 2 ст. 408 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані ви­ди дезертирства — дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою гру­пою осіб, що складають підвищену небезпеку для військового правопорядку.

Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).

Якщо зброя надається військовослужбовцю у зв'язку з виконанням ним спеціальних обов'язків з військової служби, то вчинене ним дезертирство із зброєю передбачене ч. 2 ст. 408 КК. Заволодіння при цьому зброєю додатко­вої кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Крадіжка зброї — це протиправне заволодіння вогнепальною зброєю з наміром привласнити викрадене або розпорядитися ним за власним розсу­дом або іншим чином (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р.). Дії винних осіб у таких випадках необхідно кваліфіку­вати за сукупністю злочинів за статтями 408 і 410 КК, а також за порушен­ня правил виконання спеціальної служби, якщо це спричинило наслідки, для запобігання яким було установлене виконання даного виду спеціальної військової служби.

Слід враховувати, що дезертирство зі зброєю кваліфікується за ч. 2 ст. 408 КК лише у тому випадку, коли відсутні ознаки викрадення зброї (ст. 410 КК), тобто залежно від умислу винної особи. Наприклад, якщо де­зертирство було вчинене зі зброєю для подальшого збереження цієї зброї, недопущення її втрати, для її передачі до органів влади, то таке дезертирст­во додаткової кваліфікації за ст. 410 КК не потребує.

Дезертирство групою осіб передбачає дії двох і більше військовослуж­бовців, об'єднаних спільним умислом та метою зовсім ухилитися від ви­конання обов'язків військової служби. При груповому дезертирстві кожний військовослужбовець усвідомлює, що він дезертирує разом з іншими військовослужбовцями у складі групи, про що між ними була досягнута по­передня змова (див. коментар до ст. 28 КК).

6. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук