156

---

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військо­вослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, — караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військо­вослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, — караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

1. Залишення військовослужбовцем без відповідного дозволу території розташування військової частини або місця служби, нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу є грубим порушенням військової дисципліни, оскільки військовослужбовець не може виконувати своїх обов'язків.

2. Об'єктом злочину є установлений порядок прохо

дження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців строкової служби постійно знаходитися в розташуванні військової частини чи місця служби, а офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом — у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника (ст. 2 Закону України «Про

загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.; статті 59, 216—222, 260—264 «Статуту внутрішньої служби Збройних Сил і України» від 24 березня 1999 р.; статті 23, 25 «Статуту гарнізонної та варто-вої служб Збройних Сил України» від 24 березня 1999 р.; «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України»; «Положення про проходження , військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Зброй­них Сил України»; «Положення про проходження військової служби (на- , вчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) і вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів ' вищих навчальних закладів»; «Положення про проходження військової служ- і би за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України»;

«Положення про проходження строкової військової служби солдатами і ма­тросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України»; «Положення ! про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами і (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки Ук- і раїни», затверджені Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.).

3. Ця стаття з об'єктивної сторони містить два склади злочину:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлен­ня вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або , лікувального закладу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбо­вець строкової служби в будь-який час залишає територію військової части­ни або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірно­го, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військово­службовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен в проміжок деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати згідно з наказом або дозволом командира (на­чальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно-масових заходів, пересування у складі команди — ешелон, поїзд, колона тощо. Маршрут руху та місце перебуван­ня у відрядженні повинне бути зазначене у посвідченні на відрядження.

4. Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб зали­шення військової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є са­мовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу надав звільнення війсь­ковослужбовцю.

5. Нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військо­ву частину або місце служби на законній підставі та маючи об'єктивні мож­ливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з'являється і знаходиться поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов'язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Якщо військовослужбовець своєчасно не з'явився до частини з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин.

6. Поважними причинами нез'явлення в строк на службу слід вважати такі об'єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з'явитися до частини (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез'явлен­ня вирішується в кожному конкретному випадку виходячи з обставин справи.

7. Початком злочину вважається момент фактичного самовільного зали­шення військової частини або місця служби, а кінцем — день повернення до частини або затримання поза межами частини. Початком нез'явлення на службу вважається закінчення установленого строку з'явлення, а кінцем — час повернення до частини або затримання.

8. Військовим злочином, передбаченим ст. 407 КК, визнається незаконна відсутність військовослужбовця, яка продовжувалась понад три доби для військовослужбовців строкової служби (ч. 1) і понад десять діб, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинена повторно протягом року для офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом (ч. 2), а також понад один місяць для обох категорій військовослужбовців (ч. 3), але за відсутності мети зовсім ухилитися від військової служби.

Незаконна відсутність тривалістю до трьох діб військовослужбовця стро­кової служби та тривалістю до десяти діб, вчинена вперше офіцером, прапорщиком, військовослужбовцем за контрактом, або після закінчення ро­ку з моменту вчинення ними самовільного залишення військової частини або місця служби, розглядається як дисциплінарний проступок.

9. Самовільне залишення військової частини або місця служби не може розглядатися як повторне, якщо знято дисциплінарне стягнення, яке було накладене за попередній проступок.

10. Суб'єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез'явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необе­режності.

11. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 407 КК, може бути тільки військовослужбовець строкової служби; передбаченого ч. 2 — тільки особи офіцерського складу, прапорщики, військовослужбовці за контрактом; пе­редбаченого частинами 3 і 4, — всі категорії військовослужбовців.

12. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >