Головна Науково-практичні коментарі Кримінальний кодекс Особлива частина Розділ ХІХ (ст.401-435) Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

Особлива частина - Розділ ХІХ (ст.401-435)
182

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

1. Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблен­ня документів чи іншого обману — карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Відмова від несення обов'язків військової служби — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

 

1. Об'єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК, є встановлений порядок проходження та несення військової служби.

2. Об'єктивна сторона складається із різноманітних способів ухилення від несення військової служби шляхом: 1) самокалічення (ч. 1 ст. 409 КК); 2) симуляції хвороби (ч. 1 ст. 409 КК); 3) підроблення документів або іншо­го обману (ч. 1 ст. 409 КК); 4) відмови від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409 КК).

3. Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічен­ня з об'єктивної сторони полягає в тому, що військовослужбовець, спричи­нивши яке-небудь ушкодження своєму здоров'ю з метою ухилитися від служби, стає повністю або тимчасово непридатним до несення військової служби чи окремих її видів, змушує таким чином командира (начальника) звільнити його від виконання військових обов'язків (направити на лікування до госпіталю та ін.) або самовільно припиняє після спричинення пошкодження виконання таких обов'язків. Винна особа не вигадує підстави для свого звільнення від служби, а сама реально їх створює шляхом спеціального штучного спричинення собі тілесного ушкодження, приховую­чи від командуванн

я те, яким чином було заподіяне ушкодження. Самокалічення — це навмисне, штучне пошкодження будь-якого органу або тканин тіла, порушення функцій якогось органу, спричинення якогось захворювання, загострення чи посилення хвороби, яка вже була у винного. Шкода здоров'ю може бути заподіяна вогнепальною чи холодною зброєю, колючими або ріжучими знаряддями, різноманітною отрутою та іншими ме­ханічними, тепловими і подібними засобами.

Характер знарядь та засобів, що застосовуються для вчинення самокалічення, характер та ступінь заподіяного тілесного ушкодження, спосіб його вчинення, а також повністю чи частково виявився винний не­придатним до військової служби, чи звільнявся він у зв'язку з цим від ви­конання службових обов'язків не мають значення для кваліфікації злочину. Всі ці обставини повинні враховуватися лише при оцінці ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину та призначенні покарання.

Виконавцем ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом самокалічення може бути лише військовослужбовець, який ухилився від служби, незалежно від того, сам він спричинив собі ушкодження чи на йо­го прохання це зробив хтось інший (військовослужбовець чи невійськово-службовець). Така особа може бути в ролі організатора вчинення даного злочину, підмовника чи пособника. У такому разі його дії підлягають кваліфікації як співучасть в ухиленні шляхом самокалічення та злочину проти життя і здоров'я особи.

У справах про самокалічення обов'язковим є проведення судово-медич­ної експертизи для встановлення факту, характеру і ступеня тяжкості тілес­них ушкоджень, а також проведення військово-лікарської комісії для отримання висновку щодо придатності винного до несення військової служби («Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України», затверджене наказом Міністра оборони від 4 січня 1994 р.; «Положення про військово-лікарську експертизу та медич­ний огляд у Прикордонних військах України», затверджене наказом Держ-комкордону від 25 червня 1996 р.).

4. Симуляція хвороби полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов'язків військової служби або навмисно неправдиво видає себе за хворого, приписуючи собі такі хвороб­ливі симптоми, фізичні чи психічні недоліки, які нібито не дають йому мож­ливості виконувати службові обов'язки, хоча реально він ними не страждає, або свідомо прибільшує наявне у нього яке-небудь захворювання (аггравація) і отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби. Мож­лива симуляція як фізичних (соматичних), так і психічних хвороб. Вчиня­ючи симуляцію, винний завідомо знає, що він є здоровим, проте заявляє про свою удавану хворобу, щоб шляхом такого обману отримати звільнення від несення службових обов'язків. У справах про симуляцію хвороби обов'язко­вим є проведення судово-медичної експертизи для встановлення самої події симуляції (аггравації) хвороби. У багатьох випадках необхідним є проведен­ня судово-психіатричної експертизи для визначення, чи не є симуляція од­ним із симптомів захворювання, наявного у хворого (патологічна симу­ляція), тобто особа не видає, а помилково вважає себе хворим і у зв'язку з цим неспроможним виконувати службові обов'язки. Якщо в результаті пато­логічної симуляції особа і була на деякий час звільнена від виконання служ­бових обов'язків, то його дії не є кримінально-караними, оскільки відсутня ознака обману з метою отримати звільнення від служби.

5. Ухилення від несення обов'язків військової служби шляхом підроблення документів полягає в тому, що військовослужбовець з метою отримати звільнення від виконання обов'язків військової служби подає відповідному командиру (начальнику) документ (підроблений або виготовлений обман­ним шляхом), у якому містяться неправдиві відомості, та на його підставі отримує постійне чи тимчасове звільнення від служби. Такий документ мо­же бути виготовлений як самим винним, так і сторонньою особою (військо­вослужбовцем чи невійськовослужбовцем). Така особа може бути в ролі організатора вчинення даного злочину, підмовника чи пособника. У цьому випадку його дії підлягають кваліфікації за правилами співучасті.

Оскільки підроблення документів — обов'язкова ознака об'єктивної сто­рони складу ухилення, то кваліфікація за ст. 358 КК не потрібна. У всіх випадках підроблення документа полягає у невідповідності дійсності зазна­чених у документі подій та обставин, посилаючись на які військовослужбо­вець, знаючи про таку невідповідність, заявляє клопотання про тимчасове чи постійне звільнення його від виконання службових обов'язків.

6. Інший обман як спосіб ухилення від несення обов'язків військової служби виявляється у службовому повідомленні командиру (начальнику) завідомо неправдивої інформації про події чи обставини з метою одержання постійного чи тимчасового звільнення від служби або у свідомому замов­чуванні з цією ж метою інформації, про яку зобов'язаний був доповісти. Неправдиві відомості можуть стосуватися сімейних та інших обставин, які, існуючи в дійсності, були б для командування підставами для звільнення військовослужбовця від виконання обов'язків служби.

Ухилення від служби, вчинене шляхом підкупу службової особи, є одним з видів ухилення шляхом обману. Якщо при цьому підкуп полягав у дачі хабара, то той, хто ухилився таким чином від несення обов'язків військової служби, підлягає відповідальності і за дачу хабара. Дії службової особи в цих випадках слід кваліфікувати як пособництво в ухиленні від військової служби та зловживання владою, а у випадку отримання хабара — і за ознакою отримання хабара, тобто за сукупністю цих злочинів.

7. Відмова від несення обов'язків військової служби з об'єктивної сторони характеризується тим, що військовослужбовець відкрито, не удаючись до обману, усно, письмово чи іншим способом висловлює своє небажання не­сти військову службу або виконувати окремі її обов'язки і фактично припи­няє їх виконання.

Відмова можлива у двох формах. По-перше, у формі відкритої заяви про небажання нести військову службу з подальшим фактичним припиненням виконання обов'язків щодо неї. При цьому сама лише така заява, якою б категоричною вона не була, не може розглядатися як відмова від несення обов'язків військової служби, якщо вона не супроводжується фактичним припиненням їх виконання. По-друге, у формі явного, фактичного припи­нення виконання обов'язків військової служби, хоча б це не супровод­жувалося відповідною заявою (військовослужбовець демонстративно не ви­конує своїх обов'язків, ігнорує вимоги командира нести службу).

Відмову підлеглого виконувати конкретні вказівки командира (напри­клад, відбути до відрядження, заступити у наряд тощо) за умов виконання інших обов'язків служби не можна розглядати як ухилення. У подібних випадках мова йде про непокору або інше умисне невиконання наказу (ст. 402 КК).

Складом відмови від несення обов'язків військової служби охоплюються випадки ухилення від виконання цих обов'язків під приводом релігійних пе­реконань («Перелік релігійних установ, членам яких заборонено використо­вувати зброю», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р.).

8. Стаття 409 КК передбачає відповідальність не за самі по собі самока­лічення, симуляцію хвороби, підроблення документів, інший обман, заяву про небажання виконувати обов'язки військової служби, а за ухилення від обов'язків військової служби тим чи іншим із цих способів.

Ухилення від несення обов'язків військової служби за ст. 409 КК неза­лежно від того, яким шляхом воно досягається, вважається закінченим зло­чином з моменту припинення виконання обов'язків військової служби, фак­тичного ухилення від виконання цих обов'язків. Ухилення шляхом самокалічення або симуляції хвороби буде закінченим злочином вже з мо­менту фактичного припинення виконання військових обов'язків, хоч'а б вин­ний, що спричинив собі ушкодження або симулював хворобу, офіційно ще не був звільнений від несення військової служби, а ухилення шляхом підроблення документів чи іншого обману — з моменту отримання звільнен­ня від виконання військових обов'язків. Тривалість ухилення не має значен­ня для складу закінченого злочину. Вона впливає лише на ступінь суспільної небезпеки діяння та особи винного і повинна враховуватися при призначенні покарання.

Приготування до вчинення ухилення від військової служби, передбачено­го ст. 409 КК, матиме місце в тих випадках, коли для цього особою підшукано або пристосовано відповідним чином якісь предмети чи засоби, а також в усіх інших випадках умисного створення умов для такого ухилення.

Стаття 409 КК передбачає, що замах на вчинення злочину матиме місце, коли самокалічення, симуляція хвороби, підроблення документів або інший обман, вчинені з метою ухилення від служби, не потягли за собою фактич­ного звільнення особи від виконання обов'язків військової служби (наприклад, обман був викритий командуванням до надання звільнення від служби).

9. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 409 КК, характери­зується тільки прямим умислом. При цьому винний переслідує мету тимчасово чи зовсім ухилитися від виконання обов'язків військової служби. За відсутності такої мети дії військовослужбовця не мають складу даного злочину. Мотив скоєння злочину (небажання переносити труднощі військо­вої служби, боягузтво, бажання зустрітися з рідними, побувати вдома та ін.) значення для кваліфікації не має.

10. Суб'єктом даного злочину може бути будь-який військовослужбо­вець, а також військовозобов'язані, призвані на навчальні чи перевірні збо­ри. Не можуть бути суб'єктом цього злочину особи, які ще не проходять військової служби (призовники).

Про початковий момент військової служби див. коментар до ст. 401 КК.

11. Спричинення військовослужбовцем собі якого-небудь тілесного ушко­дження при спробі покінчити життя самогубством не є злочином.

Самокалічення, вчинене під час несення вартової чи іншої спеціальної служби, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — як ухилення від служби та порушення правил несення відповідної служби.

12. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук