185

---

Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

1. Незаконне використання військовою службовою особою транспорт­них засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне ви­користання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду, — караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років. Примітка. 1. Під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-роз­порядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування. 2. У статтях 423—426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона по­лягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум до­ходів громадян.

 

1. Військові посадові злочини є спеціальним видом щодо відповідних загальнокримінальних посадових злочинів, тому, аналізуючи їх, необхідно виходити з тих положень, які розкривають загальні об'єктивні та суб'єктивн

і ознаки службових злочинів, відображених у відповідних статтях цього Ко­дексу.

2. Об'єкт злочину — встановлений порядок здійснення військовими ко­мандирами (начальниками) своїх функцій.

3. З об'єктивної сторони зловживання владою або службовим станови­щем військової службової особи (ч. 1 ст. 423 КК) характеризується такими діями: 1) незаконним використанням транспортних засобів, споруд чи іншо­го військового майна; 2) незаконним використанням підлеглого для особис­тих послуг або послуг іншим особам.

Під зловживанням владою слід розуміти використання службовою осо­бою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття рішень, обов'язкових для ви­конання іншими фізичними чи юридичними особами.

Зловживання службовим становищем є ширшим поняттям і охоплює також і зловживання владою. Під ним розуміється будь-яке навмисне вико­ристання службовою особою, що має владні повноваження, всупереч інте­ресам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з його посадою.

Службова особа при зловживанні в будь-якій формі намагається ско­ристатися своїм службовим становищем, яке охоплює наявність як пе­редбачених законами та іншими нормативними актами повноважень (обов'язків і прав), так і фактичних можливостей, яких надає йому сам авто­ритет посади. При всіх умовах дії винного повинні бути такими, які він міг вчинити виключно внаслідок займаного службового положення і які за своїм змістом суперечать службовим інтересам.

Вчиненими всупереч інтересам служби слід вважати дії, що не вик­ликаються службовою необхідністю, порушують службовий обов'язок, супе­речать вимогам законів та інших нормативних актів. Під інтересами служби необхідно розуміти, перш за все, інтереси держави взагалі. Тому порушення покладених на службову особу обов'язків не може бути виправдано його по­силаннями на службову необхідність для конкретної військової частини всу­переч чи на шкоду інтересам інших військових частин або держави в ціло­му. Не виключається відповідальність і тоді, коли злочинні дії вчиняються з неправильно зрозумілих інтересів служби.

Характерною особливістю зловживання, яке здійснюється військовою службовою особою, є те, що воно завжди виявляється в дії, в бездіяльності цей склад злочину виявитися не може.

До транспортних засобів належать автомашини (легкові та вантажні), автокрани, грейдери, трактори, бульдозери, екскаватори, авто- і електрона-вантажувачі, транспортні засоби для перевезення рідин (цистерни, пожежні машини, поливальні машини та ін.), літаки, гелікоптери, кораблі, катери, залізничний рухомий склад, якщо вони належать військовому відомству або тимчасово перебувають у його віданні.

Незаконність використання транспортних засобів полягає у тому, що ви­користовуються вони не для виконання службових цілей, а для задоволен­ня власних інтересів службової особи чи потреб третіх осіб. При цьому для кваліфікації за ст. 423 КК не має значення, здійснювалися ці дії з метою збагачення (наприклад, для перевезення громадян за гроші) чи з метою ухи­лення від оплати відповідних послуг (наприклад, для перевезення власних речей чи сім'ї в інший населений пункт).

Споруди — це житлові будинки, ангари, гаражі, майстерні та ін., що належать військовому відомству або знаходяться у його віданні. Незаконність їх використання може полягати, наприклад, у передачі їх у тимчасове користування комерційним структурам чи фізичним особам, на­приклад, під офіс, склад і под. всупереч встановленому порядку.

До іншого військового майна можна віднести палатки, польові кухні, радіостанції, надувні плоти, понтони та ін., що належать військовому відом­ству або знаходяться у його віданні.

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг або послуг іншим особам може полягати у залученні підлеглих для супроводження або доставки до певного місця особистих речей (багажа), обробки присадибних ділянок, будівництва та ремонту будинків, квартир, дач, для їх охорони, ро­боти в комерційних структурах інших осіб і под.

Для складу злочину не має значення, будуть надані послуги, що вимагаються, самому начальнику, його родичам чи іншим особам, серед яких можуть бути родичі вищестоящого начальника, знайомі, сусіди, його приятелі. Якщо такими іншими особами є самі вищестоящі начальники, то вони за наявності ознак цього злочину повинні нести відповідальність як виконавці, а службові особи, що організували надання таких послуг, — як організатори.

При цьому необхідно, щоб розпорядження військового начальника було незаконним, тобто вимагало від підлеглого вчинення таких дій, які не відно­сяться до його службових обов'язків.

До підлеглих можуть належати як військовослужбовці, так і працівники, які працюють під керівництвом військових начальників.

4. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є заподіян­ня внаслідок злочинних дій істотної шкоди.

Істотна шкода може мати різні конкретні вияви як матеріального, так і нематеріального характеру. Питання, чи вважати шкоду істотною, у кожному випадку вирішується залежно від обставин справи. Проте необхідно обов'яз­ково враховувати, що у п. 2 примітки 2 до ст. 423 КК визначено поняття істотної шкоди, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, які мо­жуть бути спричинені військовій частиш, цивільній організації, установі чи підприємству, окремим військовослужбовцям чи цивільним особам.

Істотною шкодою може також бути визнано підрив у частині військової дисципліни (наприклад, самовільне залишення частини одним чи кількома військовослужбовцями у відповідь на незаконні дії військового начальника, ігнорування наказів начальників з тих же мотивів), невиконання бойової задачі, виведення з ладу військової техніки, порушення особистих чи майно­вих прав громадян, спричинення шкоди життю та здоров'ю потерпілих та ін.

Для визнання злочину закінченим необхідне фактичне настання істотної шкоди.

5. З суб'єктивної сторони даний злочин є умисним. Ставлення винного до наслідків є однією з обов'язкових ознак складу даного злочину і може виявлятися як у формі умислу, так і необережності. Можливі випадки, коли форми вини щодо дій та наслідків співпадають, або коли вони не співпадають (умисел — до дій, необережність — до наслідків). Обов'язковими ознаками злочину є вчинення іншого зловживання владою або службовим становищем з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. При цьому достатньо наявності хоча б однієї з цих ознак.

Корисливі мотиви полягають у бажанні службової особи отримати матеріальну вигоду: гроші, майно, звільнитися від сплати якихось платежів тощо.

Дії щодо приховування розкрадання, вчиненого службовою особою з ви­користанням службового становища, повністю охоплюються складом злочи­ну розкрадання і додаткової кваліфікації за ст. 423 КК не потребують.

Під іншими особистими інтересами слід розуміти мотиви, що суперечать інтересам військової служби і не сумісні з нею — кар'єризм, протекціонізм, прорахунки в службі, намагання отримати взаємну послугу, приховати свою бездіяльність, бажання уникнути покарання, розправитися за критику, по-мститися та ін.

Під інтересами третіх осіб слід розуміти такі, що не охороняються в даному конкретному випадку законом. Третіми особами можуть бути ро­дичі, друзі, знайомі, вищестоящі начальники, які бажають разом з даною конкретною особою скористатися її службовим становищем. Зловживання в інтересах третіх осіб виявляється, наприклад, в наданні цим особам певних послуг.

6. Суб'єкт даного злочину визначено у п. 1 примітки 1 до ст. 423 КК. Ним може бути військовий начальник або інший військовослужбовець, який обіймає постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організа­ційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або вико­нує такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Всі ці особи наділені правом здійснювати по службі дії, що мають юри­дичне значення.

Всі начальники є службовими особами. При цьому військовослужбовець може бути начальником як у зв'язку із займаною ним посадою, так і за військовим званням. Приблизний перелік військових службових осіб наве­дено у розділах 1, 3, 7, 9—12 Статуту внутрішньої служби, розді­лах 1-3 «Дисциплінарного статуту Збройних Сил України», розділах 1, 2, 4, 5, 7, 9 «Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України» та в деяких інших нормативно-правових актах.

Військовими начальниками можуть бути також і військовослужбовці (військовозобов'язані) рядового складу, якщо вони призначені на відповідну посаду (наприклад, командира відділення) або виконують відповідні задачі і мають при цьому в своєму підпорядкуванні інших військовослужбовців, яким можуть пред'являти обов'язкові для виконання вимоги. Не має значен­ня постійно чи тимчасово, письмовим чи усним розпорядженням призначе­но такого військовослужбовця виконувати обов'язки начальника.

Виконання спеціальних доручень службового характеру, не пов'язаних зі здійсненням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, не дає підстав розглядати такого військовослужбовця як військо­ву службову особу (наприклад, поштар). До військових службових осіб не­обхідно також відносити тих військовослужбовців, які мають права начальника під час несення спеціальних служб (наприклад, вартової служби). Вони можуть бути суб'єктами службових злочинів, якщо вчинення ними неправомірних дій (бездіяльності) порушує їх загальний службовий обов'язок, пов'язаний із виконанням спеціальних служб.

Не можуть бути суб'єктами військових службових злочинів військовопо­лонені.

Виконавцем військового службового злочину може бути тільки службова особа, а співучасником — як інші службові особи, так і інші військовослуж­бовці, а також цивільні особи. Якщо фактичні обставини свідчать про те, що умисел підлеглого не був направлений на сприяння начальнику у вчиненні службового злочину, то хоча він і діяв спільно з начальником, вчинене ним не може бути кваліфіковане як пособництво у службовому злочині. Водночас, коли начальник скоює разом з підлеглим який-небудь неслужбовий злочин, то це саме по собі не можна розглядати як зловживання владою, як­що не буде встановлено, що своє службове становище він використовував для організації злочину і залучення до нього підлеглого.

7. Частина 2 ст. 423 КК передбачає відповідальність військової службової особи за зловживання, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Якщо зло­вживання полягає у спричиненні матеріальних збитків, то роз'яснення цього поняття дане в п. 2 примітки до ст. 423 КК. Крім того, до тяжких наслідків необхідно віднести всі випадки, коли внаслідок злочинних дій настали більш суспільне небезпечні наслідки, ніж ті, що були віднесені до істотної шкоди: аварії, катастрофи, знищення або серйозне пошкодження техніки чи майна, найбільш небезпечні форми підриву військової дис­ципліни (масова непокора, дезертирство зі зброєю, самогубство підлеглих), розповсюдження важких інфекційних хвороб та ін.

8. Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >