108

---

Стаття 426. Бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непо-рушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, — караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, — караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

 

1. Об'єкт злочину — встановлений порядок здійснення військовими коман­дирами (начальниками) своїх функцій. Суспільна небезпека злочину полягає:

в заподіянні шкоди порядку несення військової служби; в потуранні скоєнню злочинних дій підлеглими військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів або працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

2. З об'єктивної сторони даний злочин може скоюватися тільки шляхом бездіяльності.

Бездіяльність військової влади полягає у невчиненні службовою особою дій, які вона могла і повинна була зробити в силу покладених на неї законами, військовими статутами, іншими нормативними актами обов'язків. Бездіяльність влади може виявитися також і в неперешкодженні порушен­ням закону, військового обов'язку, військового порядку іншими особами, як­що відвернення таких дій входило в о

бов'язки службової особи.

3. Диспозиція ч. 1 ст. 426 КК передбачає відповідальність за три самостійних види бездіяльності військової влади: 1) умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим; 2) умисне непорушення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин; 3) інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду.

Два перших види бездіяльності військової влади вважаються закінчени­ми з моменту невиконання військовою службовою особою обов'язків щодо припинення злочину, що вчиняється підлеглим, або порушення кримі­нальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин. Третій вид бездіяль­ності військової влади відноситься до злочинів з матеріальним складом та вважається закінченим з моменту настання істотної шкоди.

Про істотну шкоду див. коментар до ст. 423 КК. Для наявності складу злочинної бездіяльності треба встановити; 1) чи було на дану службову осо­бу покладено обов'язок виконувати певні дії, невчинення яких ставиться їй за вину; 2) чи мала ця службова особа реальну можливість у конкретних умовах виконати необхідні дії; 3) чи дійсно не були виконані обов'язки службовою особою.

4. Відповідно до ст. 59 Статуту внутрішньої служби на командирів (на­чальників) покладений обов'язок проводити роботу щодо зміцнення війсь­кової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед осо­бового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини, аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому команди­рові (начальникові).

При цьому не має значення, скоєний підлеглим злочин військовий чи загальнокримінальний. Водночас, неприпинення злочину, скоєного сторон­ньою особою, дії якої командир (начальник) контролювати не зо­бов'язаний, не можна кваліфікувати за ст. 426 КК. В окремих випадках така бездіяльність військової влади, якщо вона виявлялася в порушенні будь-яких спеціальних правил (наприклад, статутних правил вартової служби, несення бойового чергування тощо), утворює інший військовий злочин.

5. Обов'язок порушувати кримінальну справу щодо підлеглого, який вчи­нив злочин, і провадити дізнання відповідно до вимог ст. 67 Статуту внутрішньої служби покладений на командира полку (корабля 1, 2 рангу, окремого батальйону).

При цьому згідно зі ст. 101 КПК України органами дізнання є: команди­ри військових частин, з'єднань, начальники військових установ — у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військово­зобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про зло­чини, вчинені працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи.

Невиконання зазначених обов'язків з поважних причин виключає кри­мінальну відповідальність за непорушення кримінальної справи.

6. Інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, може виявляти­ся в неприпиненні правопорушень, що не є злочинами, у невжитті відпо­відних заходів щодо приведення військ у стан бойової готовності, незабез­печенні виконання бойових завдань тощо. Обов'язковою ознакою цього складу злочину є заподіяння істотної шкоди.

7. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини. Особа усвідомлює, що її дії (бездіяльність) суперечать інтересам військової служби, отже усвідомлює її суспільне небезпечний характер, але бажає діяти саме так. Психічне ставлення до настання істотної шкоди (ч. 1) і тяжких наслідків (ч. 2) може характеризуватися і необережною формою вини.

Мотиви та мета бездіяльності військової влади на кваліфікацію злочину не впливають, однак можуть враховуватися при призначенні покарання.

8. Суб'єктом злочину можуть бути командири (начальники) як за служ­бовим станом, так і за військовим званням або інші службові особи. Для складу злочину не має значення, постійно чи тимчасово військовослужбо­вець виконує обов'язки командира (начальника).

9. Про тяжкі наслідки див. коментар до ст. 423 КК.

Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

 

< Попередня   Наступна >