106

---

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудово-го слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимча­совою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках, — караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. 2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяж­кому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захи­сту, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються виправними роботами на строк до двох років або обмежен­ням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він пору­шує нормальну діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду щодо виявлення та дослідження фактів і обставин, які мають значення для

об'єктивного, повного та всебічного розслідування і розгляду кримінальних та цивільних справ, перешкоджає встановленню істини та постановленню правосудного судового акта.

2. Склад злочину, передбаченого ст. 384 КК, є формальним, його об'єктивна сторона може бути виражена в одній з таких дій: а) неправди­вих показаннях свідка чи потерпілого; б) неправдивому висновку експерта; в) неправильному перекладі, зробленому перекладачем. Кожна з цих дій утворює закінчений злочин.

3. Відповідальність за ст. 384 КК настає, якщо показання, висновок чи пе­реклад є неправдивими, тобто повністю або частково не відповідають дійсності.

Неправдиві показання свідка (л

жесвідчення) чи потерпілого полягають у повідомленні недостовірних відомостей про факти та обставини, що мають значення для вирішення кримінальної чи цивільної справи.

Висновок експерта є неправдивим, якщо у ньому невірно викладений хід дослідження, зроблені завідомо неправильні висновки, перекручені певні факти та обставини.

Неправдивий переклад означає неправильну передачу тих показань, доку­ментів або інших матеріалів (наприклад, жестів і міміки глухонімих), що підлягають перекладу.

4. Злочин може бути вчинений тільки шляхом активної поведінки — дії, оскільки для його об'єктивної сторони необхідно, щоб свідок чи по­терпілий — у своїх показаннях, експерт — у висновку, а перекладач — у пе­рекладі діяли певним чином — повідомляли які-небудь неправдиві відомості, що стосуються тих чи інших обставин справи. Невчинення таких дій (не­повідомлення відомостей), яке виражається в повному чи частковому замов­чуванні яких-небудь фактів та обставин у показаннях, експертному висновку чи перекладі, не може кваліфікуватися за ст. 384 КК, оскільки є бездіяльністю і однією з форм відмови від давання показань, відповідальність за яку настає за ч. 1 ст. 385 КК (див. пункти 4 та 5 коментарю до ст. 385 КК).

5. Злочин визнається закінченим при вчиненні хоча б однієї з дій, зазна­чених у ст. 364 КК, а момент його закінчення у кожному конкретному ви­падку залежить від тієї стадії кримінального чи цивільного процесу, на якій давалися неправдиві показання, був наданий неправдивий висновок або зроблений неправильний переклад.

6. Відповідальність за ст. 384 КК, настає лише за наявності таких умов:

1) дії винного мають бути вчинені у конкретній обстановці — при прова­дженні дізнання, досудового слідства та судочинстві з кримінальних чи цивільних справ, а також при розслідуванні тимчасовою слідчою чи спе­ціальною комісією Верховної Ради України (див. ст. 89 Конституції Ук­раїни). Причому дізнання, досудове слідство та судочинство включають і діяльність, яка пов'язана з виконанням актів, що приймаються цими органа­ми. Тому експерт і перекладач попереджаються про відповідальність за да­вання завідомо неправдивих висновку чи перекладу й у тому випадку, коли вони беруть участь у виконавчому провадженні (статті 14 та 15 Закону Ук­раїни «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.);

2) показання, висновок чи переклад мають містити відомості про факти та обставини, що підлягають встановленню та дослідженню з кримінальної або цивільної справи і які мають значення для правильного їх вирішення та постановлення правосудного судового акта;

3) показання, висновок чи переклад мають виходити від осіб, яких у вста­новленому законом процесуальному порядку попереджено про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань (статті 167, 171, 302 КПК, ст. 182 ЦПК), неправдивий висновок (статті 196, 295 КПК, ст. 177 ЦПК) або неправильний переклад (статті 128, 285 КПК, ст. 167 ЦПК).

7. За частиною 2 ст. 384 КК злочин кваліфікується за умови, якщо він:

а) пов'язаний з обвинуваченням у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК); б) пов'яза­ний із штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (див. п. 6 ко­ментарю до ст. 383 КК); в) вчинюється з корисливих мотивів, тобто з праг­нення одержати певну вигоду майнового характеру чи позбутися матеріаль­них витрат.

8. Лише за ч. 2 ст. 384 КК слід кваліфікувати і дії судового експерта, який дає неправдивий висновок за незаконну винагороду (внаслідок підкупу), оскільки він не наділений повноваженнями службової особи, які зазначені у п. 1 примітки до ст. 364 КК (див. пункти 19—26 коментарю до Розділу XVII КК). Такий висновок обумовлений тим, що:

1) судовий експерт залучається до участі у процесі лише як фахівець у певній галузі знань і здійснює при цьому дослідження, використовуючи не службове становище, а лише свої професійні, науково-технічні або інші спеціальні навички та знання (частини 1 та 2 ст. 75 КПК);

2) у висновку експерт не може виходити за межі своїх спеціальних знань (ч. 2 ст. 75 КПК), а сам висновок не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК), не є обов'язковим для судово-слідчих органів (ч. 4 ст. 75 КПК) і підлягає оцінці на загальних підставах (ч. 1 ст. 67 КПК), нарівні з іншими доказами;

3) експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність (ч. З ст. 75 КПК), навіть якщо є працівником (представни­ком) державної експертної установи;

4) як у КК (статті 384, 385, 386), так і в КПК (статті 77, 196, 295), а також і в ЦПК (статті 58, 177) вказується на відповідальність судового експерта не за службові, а лише за відповідні злочини проти правосуддя. Якщо завідомо неправдивий висновок експерта містив би ознаки службового зловживання (ст. 364 КК), а при даванні його за винагороду — одержання хабара (ст. 368 КК), то вказівки, що містяться у КК, КПК та ЦПК про відповідальність судового експерта тільки за злочини против правосуддя, бу­ли б зайвими. Лише за наявністю певних зазначених у законі умов дії судо­вого експерта, який дає завідомо неправдивий висновок за незаконну винаго­роду, можуть бути кваліфіковані за ст. 354 КК (див. коментар до ст. 354 КК).

9. Суб'єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки особа завідомо усвідомлює неправдивість відомостей, що містяться в її показаннях, висновку чи перекладі, і бажає їх надати. Мотиви та мета можуть бути різними (за ч. 2 ст. 384 КК — корисливі мотиви) і на кваліфікацію злочину за ст. 384 КК не впливають.

10. Якщо дії, зазначені в ст. 384 КК, вчиняються з метою приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, раніше вчиненого членом сім'ї, близьким родичем або самою особою, яка дає неправдиві показання (висновок, пе­реклад), вчинене на підставі ч. 2 ст. 385 КК не містить ознак складу злочи­ну, передбаченого ст. 384 КК. Якщо дії, зазначені у ст. 384 КК, здійснюють­ся з метою приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину, вчинено­го іншою особою, вчинене слід кваліфікувати тільки за ст. 384 КК (див. ко­ментар до ст. 396 КК). Якщо неправдиві показання (висновок, переклад) здійснюються особою під примушуванням, відповідальність за яке передба­чена у статтях 373 або 386 КК, вчинене може бути кваліфіковане за ст. 384 КК лише за умови, коли відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК (див. коментар до статей 39—41 КК).

11. Суб'єкт злочину — спеціальний', свідок, потерпілий, експерт або пере­кладач у кримінальному чи цивільному процесі. Однак за ст. 384 КК не мо­жуть нести відповідальність: а) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, спеціаліст, цивільний позивач та відповідач; б) особи, які давали завідомо неправдиві показання, висновок чи переклад з тієї справи, за якою вони на­далі були притягнуті до кримінальної відповідальності як обвинувачені;

в) співучасники одного злочину за давання завідомо неправдивих показань щодо інших співучасників, навіть якщо кримінальна справа щодо кожного з них розслідувалася та розглядалася в окремому провадженні; г) свідок, по­терпілий, експерт та перекладач, які беруть участь у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

 

< Попередня   Наступна >