151

---

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину

1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. 2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особли­во тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів, — караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

 

1. Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає нормальній діяльності органів досудового слідства і суду, істотно ускладнює одержання ними достовірних доказів та істинних висновків при виконанні діяльності, пов'язаної із здійсненням правосуддя.

2. Склад злочину, передбаченого в ст. 383 КК, є формальним, його об'єктивна сторона вичерпується дією, яка становить неправдиве, тобто та­ке, що не відповідає дійсності, повідомлення про вчинення злочину, яке на­правлене суду, прокурору, слідчому або органу дізнання.

Повідомлення про злочин має бути неправдивим, тобто не відповідати дійсності чи в повному обсязі, чи хоча б частково. Неправдиві відомості можуть стосуватися події злочину, особи, що нібито його вчинила; мо­жуть бути пов'язані з обвинуваченням у злочині, який дійсно мав місце, але був вчинений не тією особою, яка обвинувачується; можуть полягати в неправдивому обвинуваченні особи у більш тяжкому злочині тощо. Ці відомості можуть стосуватися й окремих обставин вчинення злочину (місця, часу, застосованих засобів тощо). Однак неправдивість повідо­млення стосується лише фактичних обставин, а не їх юридичної оцінки. Якщо особа повідомляє дійсні

відомості, але помиляється щодо їх юри­дичної оцінки (кваліфікації), то ознаки злочину, передбаченого ст. 383 КК, відсутні.

Не може бути кваліфіковане за ст. 383 КК і так зване «самообмовляння», коли особа удавано обвинувачує саму себе у вчиненні злочину, оскільки навіть після порушення кримінальної справи давання підозрюваним чи об­винувачуваним завідомо неправдивих показань, у тому числі самообмовлян-ня, не тягне за собою відповідальності.

3. Змістом повідомлення мають бути відомості про вчинення злочину, а не адміністративного чи дисциплінарного проступку. При цьому неправдиве повідомлення про злочин може бути пов'язане з обвинуваченням як у закінченому, так і в незакінченому злочині.

4. Повідомлення може бути здійснене у будь-якій формі (усно, письмово, по телефону, від власного імені, анонімно чи від імені іншої особи) і має бу­ти направлене тільки органам (службовим особам), що наділені за законом правом на порушення кримінальної справи. Тому повідомлення про злочин, надане іншим органам чи особам, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 383 КК, оскільки в цьому випадку не заподіюється шкода інтересам правосуддя.

5. Злочин визнається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення про злочин до суду, прокурора, слідчого чи органу дізнання, незалежно від того, порушена кримінальна справа чи ні.

6. За частиною 2 ст. 383 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо во­но: а) пов'язане з обвинуваченням особи у тяжкому (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкому (ч. 5 ст. 12 КК) злочині (див. коментар до ст. 12 КК);

б) пов'язане із штучним створенням доказів обвинувачення (підроблення речових доказів та документів, лжесвідчення тощо); в) вчинене з корисли­вих мотивів, тобто з прагнення одержати майнову вигоду чи позбутися пев­них матеріальних витрат.

7. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умис­лом, оскільки вказівка закону на завідомо неправдивий характер повідо­млення припускає достовірне знання винним того, що ним повідомляють­ся відомості, які не відповідають дійсності. Помилкова думка особи про ха­рактер відомостей, які нею повідомляються (тобто її впевненість у тому, що відомості відповідають дійсності), виключає відповідальність за ст. 383 КК.

8. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо завідомо неправдиве повідомлення направляє службова особа, яка використовує для цього своє службове становище, її дії слід кваліфіку­вати за ст. 364 КК. Якщо злочин, передбачений ст. 383 КК, одночасно містить ознаки діяння, передбаченого ст. 259 КК, то вчинене заподіює шко­ду не тільки інтересам правосуддя, а й громадській безпеці, тому в цьому випадку дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбаче­них у статтях 259 та 383 КК (див. коментар до ст. 259 КК).

 

< Попередня   Наступна >