Стаття 296. Хуліганство

Особлива частина - Розділ ХІІ (ст.293-304)
72

Стаття 296. Хуліганство

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зух­валістю чи винятковим цинізмом, — карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. 2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­ни були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який ви­конує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовлено­го для нанесення тілесних ушкоджень, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. (Із змінами, внесеними згідно із Законом України від 07.03.2002 р. № 3075-ПІ)

 

1. Суспільна небезпечність хуліганства полягає в тому, що це один з не­безпечних і поширених злочинів проти громадського порядку, тобто ком­плексу суспільних відносин, які забезпечують нормальні умови життя лю­дей у різних сферах суспільне корисної діяльності, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті і побуті. Крім цього, хуліганство часто завдає шкоди особистим інтересам людей, їх здоров'ю, власності, навколишньому середовищу. Новий КК суттєво змінив визначен­ня хуліганства. У ньому фактично декриміналізовано діяння, відпові­дальність за яке була передбачена в ч. 1 ст. 206 КК 1960 р

. Злочинним визнається тільки таке грубе порушення громадського порядку, яке вчине­не з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК).

2. З об'єктивної сторони хуліганство є суспільне небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують гро­мадський порядок, закон визнає тільки такі, які спричинили істотну шко­ду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялись особливою зух­валістю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадсько­го порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх вік, стан здоров'я, суттєвість порушення їх інтересів, або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин потрібен і для з'ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов'язковими показниками грубого порушення громадсько­го порядку.

3. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, що спричинило тілесне ушкодження, чи знущання над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спо­кою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага щодо норм мораль­ності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над хворими, немічними особами, які перебувають у безпорадному стані та ін. (детальніше про ці поняття див. п. 8 постанови ПВСУ «Про судову практи­ку у справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. № 3 зі змінами). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи одної з цих ознак — особливої зухвалості або винятково­го цинізму.

4. Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, очевидне для потерпілих та інших осіб, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності. Ознака ця однаково характеризує як об'єктивну сторону хуліганства — грубе порушення громадського порядку, так і його суб'єктивну сторону — хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо по­рушує громадський порядок.

5. Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається на вулицях, у парках, кінотеатрах, магазинах та інших гро­мадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються в присутності потерпілих та інших осіб. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Во­но може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе навіть вчинення хуліганства по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно обра­жає, знущається над ними. Подібні дії теж грубо порушують громадський порядок, свідченням чого є вчинення їх з мотиву явної неповаги до по­терпілих і суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

6. Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насиль­ницькі дії, як побої, мордування, спричинення різних за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна ха­рактеризують особливу зухвалість, тобто одну із ознак грубого порушення громадського порядку. Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації.

Однак, якщо в такій ситуації вчинені злочини, які за своїми ознаками 1 ступенем тяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце су­купність злочинів (ст. 33 КК), що потребує кваліфікації за ст. 296 ,і відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122, ч. 2 ст. 126, стат­тями 127, 194, 297, частинами 2 і 3 ст. 298 КК).

7. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивами явної неповаги до суспільства. Це завжди злочин, вчинений з пря­мим умислом. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує гро­мадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і ба­жає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони гро­мадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіян­ня шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність його у випадку, коли п'яний хуліган зу­хвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив не-прицільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров'ю будь-кого з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки. Таку позицію поділяє і судова практика (див., наприклад, ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі К. (Рад. право. — 1990. — № 10. — С. 85~86). Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної непова­ги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одної сторони характеризує хуліганські дії, а з іншої — самим законом визнається обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони. В кожному конкретному випад­ку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спо­нуканнях. Їх називають хуліганськими спонуканнями. Це може бути беш­кетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зух­валість, показати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо.

У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сваритися, обмінюватися образами, ударами, затіяли бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормальну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Все це свідчить про те, що такі суб'єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основ­ними критеріями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертав увагу і ПВСУ в п. 16 названої раніше постанови від 28 червня 1991 р. № 3.

8. Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

9. У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому кваліфікація хуліганства не змінюється від того, без попередньої змови чи за попередньою домовленістю його було вчинено. Різновидом хуліганства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганст­во, крім безпосередніх виконавців, підлягає і організатор, якщо вчинення та­кого злочину охоплювалось його умислом.

10. Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, на­сильницьким виселенням громадян, нерідко збройним опором представни­кам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) відрізняється від хуліганства, вчиненого групою осіб, відсутністю хулігансь­ких мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повин­на наставати за ч. 2 ст. 296 КК.

11. У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визначене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене раніше судимою за хуліганство особою, чи пов'язане з опором представни­кові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охо­рони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто має місце вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена.

Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності судимості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. З ст. 296 КК, але це повин­но бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК).

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опо-,ру, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов'язок щодо охорони громадського порядку (про понят­тя представника влади та особи, що виконує свій обов'язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погро­зи на їх адресу, віштовхування, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо (детальніше див. коментар до ст. 342 КК). При цьому опір повинен бу­ти складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, в тому числі поєднаний з насильством чи погрозою його застосуван­ня, до цих осіб не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти автори­тету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 121, ч. З ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинен­ня хуліганства як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за су­купністю злочинів.

Відсутня ця кваліфікуюча ознака і у разі, коли дрібне хуліганство поєдна­не з опором представникові влади чи громадськості. За такі дії особа підля­гає адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство і кримінальній відповідальності за вчинений опір.

12. Частина 4 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, визначені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені із засто­суванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально при­стосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкод­жень.

До вогнепальної зброї відносяться будь-які заводського чи кустарного ви­робництва вироби, у яких для проведення пострілу використовується сила тиску газів, що утворилися при загорянні пороху або іншої горючої суміші і призначені для стрільби в ціль. Це не тільки пістолети, карабіни, автомати й інша стрілецька зброя військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, обрізи, самопали, пристосовані для стрільби порохови­ми зарядами газові пістолети, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

До холодної зброї належать знаряддя та пристрої, які відповідають стан­дартним зразкам чи історично виробленим типам зброї, або інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблюючий або удар­ний ефект (ніж, кинджал, багнет, стилет, кастет тощо) і призначені для ура­ження живої цілі (більш детально про вогнепальну та холодну зброю див. коментар до ст. 262 КК).

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для завдання тілес­них ушкоджень, слід вважати не тільки предмети, заздалегідь спеціально об­роблені і пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (на­приклад, відламана і використана для завдання тілесного ушкодження час­тина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання з цією ж метою (столовий ніж, молоток, викрутка, газовий пістолет тощо).

Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій і використані для нанесення тілесних ушкоджень, не дають Підстави для кваліфікації за ч. 4 ст. 296 КК.

13. Застосуванням зброї та інших предметів слід визнавати не тільки їх реальне умисне застосування для спричинення тілесних ушкоджень, а й у разі, коли виникає ситуація реальної загрози спричинення шкоди здоров'ю потерпілого. Подібне має місце у випадку замаху на спричинення тілесного ушкодження, коли, наприклад, сам потерпілий або стороння людина виби­ває ніж із занесеної руки хулігана. Однією із обов'язкових умов наявності застосування зброї чи інших предметів як ознаки цього виду хуліганства є спрямованість їх на спричинення шкоди здоров'ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням таких предметів проти тварин, для по­шкодження майна або зелених насаджень, не утворює складу цього виду хуліганства. Відповідальність у таких випадках повинна наставати за части­нами 1, 2 або 3 ст. 296 КК.

Так, судова колегія ВСУ ухвалою від 22 лютого 2000 р. у справі К., якого було засуджено за сукупністю злочинів, у т. ч. за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (ч. З ст. 206 КК 1960 р.), задовольнила протест заступника голо­ви ВСУ, в якому він порушив питання про необхідність перекваліфікації дій К. з ч. З па ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 296 КК 2001 р.). У суді було встановлено, що К., грубо порушуючи громадський порядок з мотиву явної неповаги до суспільства, зробив постріл із пістолета в напрямку будинку № 6. Куля влучила у вікно лоджії квартири і розбила шибку.

Визначивши доведеність фактичних обставин справи, колегія зробила обґрунто­ваний висновок у тій частині, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К. за ч. З ст. 206 КК тому, що він не мав за мету заподіяти будь-кому тілесні ушкоджен­ня і під час пострілу в квартирі, у вікно якої влучила куля, нікого не було.

Отже, при пострілі з пістолета реальної загрози життю або здоров'ю людей не було (див. Ухвала колегії ВСУ від 22 лютого 2000 р. v справі К. (Рішення ВСУ... — 2001).

14. При вчиненні хуліганства групою осіб із застосуванням зброї чи інших зазначених у законі предметів відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК підлягають ті учасники групи, хто безпосередньо застосував або сприяв їх застосуванню (наприклад, передав ніж другому хулігану), а також ті учас­ники, які заздалегідь чи в процесі вчинення хуліганських дій погодились на застосування таких предметів. Хуліганські дії інших учасників групи підля­гають кваліфікації за частинами 2 або 3 цієї статті.

15. У випадку вчинення винним різних за ступенем тяжкості хулігансь­ких діянь кожне з них має бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 296 і остаточне покарання необхідно призначати за правилами ст. 70 КК.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук