163

---

Стаття 298. Нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури — караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо об'єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи­нені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

 

1. Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збе­реження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції Ук­раїни «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забез­печує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов'язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати за­вдані ним збитки (ст. 66 Конституції).

Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в законі про кримінальну відповідальність. Стаття 298 КК передбачає відпо­відальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

2. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установле­ний порядок поводження з пам'ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства.

3. Пред

метом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об'єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:

пам'ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ан­самбль), їхні частини, пов'язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;

історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до спи­ску історичних населених місць;

інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти не­залежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з ант­ропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру не­рухомих пам'яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).

До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і ма­теріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-куль-турну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ).

Отже, пам'ятки історії і культури та інші об'єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:

це об'єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;

вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;

вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охо­роною держави.

Об'єкти і цінності іншого характеру не можуть бути предметом цього зло­чину. Тому, наприклад, відповідальність за знищення або пошкодження те­риторії чи інших об'єктів природно-заповідного фонду є одним із злочинів проти довкілля (див. коментар до ст. 252 КК).

4. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у нищенні, руйнуванні чи псуванні пам'яток історії або культури, що може бути результатом ме­ханічного, термічного, біологічного, хімічного та інших способів впливу на них.

Нищення предметів — це коли вчинене діяння призводить до їх повної не­придатності і вони не підлягають відновленню.

Руйнування — істотне пошкодження предметів, результатом якого є част­кова втрата їх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційно­го ремонту.

Псування — це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, за яких вони не втрачають своїх властивостей, але дещо знижують їх історич­ну, культурну чи наукову цінність.

Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передба­чає обов'язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам'ят­ки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов'язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встанов­лювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам'ятки.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає, що воно може призвести до нищення, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання. Мотиви зло­чину на кваліфікацію не впливають, але якщо він вчинений з хуліганських спонукань, або його вчинення супроводжується крадіжкою, насильством чи опором представникові влади або представникові громадськості, то такі дії повинні бути кваліфіковані додатково за відповідними статтями цього ко­дексу.

6. Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бу­ти будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.

7. У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо об'єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні спору­ди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні ру­кописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам'ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в держав­ному реєстрі пам'яток України чи у висновках експертизи при реєстрації до­кумента чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «По­ложення про державний реєстр національного культурного надбання», за­тверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність пред­мета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців.

8. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища (про поняття та ознаки службової особи див. коментар до п. 1 примітки до ст. 364 КК). При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використан­ням свого службового становища.

 

< Попередня   Наступна >