130

---

Стаття 169. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)

1. Незаконна посередницька діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян, — караються штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

 

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він завдає шкоду суспільним відносинам, що забезпечують нормальний розвиток і ви­ховання неповнолітніх дітей. Крім того, в окремих випадках цей злочин мо­же спричинити шкоду здоров'ю, життю, іншим благам усиновителів та уси­новлених.

2. Об'єктивну сторону цього злочину утворюють: 1) незаконна посеред­ницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 2) інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини; 3) незаконні дії щодо передачі її під опіку (піклування); 4) незаконні дії щодо передачі дитини на вихован­ня в сім'ю громадян. Незаконними такі дії будуть у випадку, якщо вони вчи­нені з порушенням положень Сімейного кодексу України (глави 18, 19).

Передача дитини на виховання в сім'ю громадян передбачає передачу дитини-сироти або дитини, яка позбавлена батьківського піклування до прийомної сім'ї, або до дитячого будинку сімейного типу, який створений за погодженням з органами опіки і піклування.

Посередницька діяльність щодо усиновлення (удочеріння), передбачає сприяння у будь-якому виді усиновленню (удочерінню) або передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян

тощо. При цьо­му винна особа виконує в інтересах однієї зі сторін і певні дії, наприклад, сприяє в оформленні документів на усиновлення (удочеріння), розшукує батьків усиновленого для отримання від них згоди на усиновлення. Інші не­законні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян можуть полягати, напри­клад, в такому: ведення обліку дітей, що підлягають усиновленню, з метою його подальшого використання, примушування дитини до згоди на усинов­лення, підроблення документів тощо.

Даний злочин має формальний склад і буде вважатися закінченим з мо­менту здійснення однієї із зазначених дій.

3. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину для кваліфікації значення не мають.

4. Суб'єктом злочину за ч. 1 ст. 169 КК визнається будь-яка фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

5. У частині 2 ст. 169 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види даного злочину: а) вчинення злочину щодо кількох дітей; б) повторно; в) за попередньою змовою групою осіб; г) із використанням службового ста­новища; ґ) спричинення тяжких наслідків. Поняття повторності і поперед­ньої змови осіб див. у коментарі до статей 32, 28 КК. Кваліфікація діянь за ч. 2 ст. 169 КК за ознакою використання службового становища матиме місце у випадках, коли службова особа використовує своє службове стано­вище для вчинення незаконних посередницьких дій щодо усиновлення (удо­черіння), передачі дитини під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ю громадян. За наявності вчинення вказаних дій працівником правоохоронно­го органу їх необхідно додатково кваліфікувати за частинами 2 або З ст. 364 КК, як зловживання владою або службовим становищем. Під тяжки­ми наслідками даного злочину слід розуміти самогубство потерпілого, його психічний розлад, отримання інвалідності, необережне позбавлення життя тощо. За наявності необхідних підстав спричинення вказаних наслідків мо­же отримувати самостійну кваліфікацію.

6. У зв'язку з тим, що норма, яка розглядається, є бланкетною, при аналізі об'єктивної сторони конкретного злочину необхідно встановити які саме за­кони і нормативні акти були порушені особою. Передусім слід звернутися до глав 18 і 19 Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини, яка була ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (ЗУ. — 1998. — Т. 14. — С. 10) і до постанови Кабінету Міністрів України «Про за­твердження порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усинов­лення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів» від 20 липня 1996 р. № 775 (Урядовий кур'єр. — 1996 р. — 25 липня. — № 137—138; Зібрання по­станов Уряду України. — 1996. — № 14. — Ст. 394).

 

< Попередня   Наступна >