96

---

Стаття 120. Доведення до самогубства

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до проти­правних дій або систематичного приниження її людської гідності, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, як­що воно було вчинене щодо неповнолітнього, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

 

1. Злочин, що розглядається, являє собою значну суспільну небез­печність, оскільки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського співжиття.

2. З об'єктивної сторони він характеризується такими ознаками:

1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, при­мусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на са­могубство; 3) причинним зв'язком між вказаними діями та наслідками.

3. Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі діяння особи, які завда­ють потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, система­тичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одя­гу, житла тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в спра­вах про злочини проти життя і здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

4. Шантаж — це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні сто

сун­ки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помил­ковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.

5. Примус до протиправних дій — це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавст­вом. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.

6. Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»). Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, як­що при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.

7. Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, пра­вомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й та­ких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповіда­ють дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).

8. Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке по­водження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення се­бе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий діяв умисно, тобто свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які без­посередньо спричиняють смерть потерпілому.

9. Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв'язок. Відсутність такого зв'язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

10. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

11. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Осо­ба може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких нас­лідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо осо­ба не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на само­губство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до самогубства на­ставати не може.

12. Суб'єктом передбаченого ст. 120 КК злочину може бути осудна осо­ба, яка досягла 16-річного віку.

13. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є доведення до са­могубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. З ст. 120 КК).

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, непо­внолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою за­лежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від ви­кладача, одного родича від іншого та ін.

14. Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідаль­ності на тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві та­кож не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.

 

< Попередня   Наступна >