104

---

Стаття 119. Вбивство через необережність

1. Вбивство, вчинене через необережність, — карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або поз­бавленням волі на той самий строк. 2. Вбивство двох або більше осіб, вчинене через необережність, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

 

1. За своїми наслідками вбивство через необережність нічим не відрізняється від вбивства, вчиненого умисно. Проте суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, — необережна вина — свідчить про меншу суспільну небезпечність винного і всього діяння в цілому порівняно з ана­логічними діями, вчиненими умисно.

2. Об'єктивна сторона характеризується: 1) діянням у вигляді посягання на життя іншої людини; 2) наслідками у виді смерті людини; 3) причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті людини.

4. З суб'єктивної сторони вбивство через необережність може бути вчи­нене внаслідок як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості. Вид необережної вини на кваліфікацію злочину, що розглядається, не впли­ває. Проте його встановлення є необхідним для оцінки ступеня суспільної небезпечності вчиненого, а також для правильного відмежування даного злочину від умисного вбивства і випадкового спричинення смерті.

5. При вбивстві внаслідок злочинної самовпевненості винний передбачає можливість настання смерті іншої особи від вчинюваної ним дії (бездіяль­ності), але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому повинен ма­ти місце розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, відвер­нуть настання смерті. Однак такий розрахунок виявляється легковажним. Обставинами, які, на думку винного, відвернуть настання смерті, можуть бути його в

ласні сили і можливості, діяльність інших людей тощо. При вчи­ненні злочину, що розглядається, характерним є те, що винний переконаний у ненастанні злочинного наслідку.

6. Вбивство через необережність внаслідок злочинної самовпевненості не­обхідно відмежовувати від вбивства з непрямим умислом, коли винний, пе­редбачаючи настання смерті, свідомо її допускає. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в даному випадку від його поведінки, не бажаючи разом із тим злочинного наслідку або байдуже ставлячись до його настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зо­крема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

7. При вбивстві внаслідок злочинної недбалості винний не передбачає можливості настання смерті іншої особи від вчиненої ним дії (бездіяль­ності), але повинен був і міг її передбачити, діючи з більшою обачністю.

Так, Верховний Суд України визнав наявність злочинної недбалості в діях П., який під час сварки ударив кулаком в живіт п'яного С., внаслідок чого той упав і, ударившись головою об асфальт, помер від одержаної травми. Суд мотивував свій висновок тим, що винний повинен був і міг передбачити можливість падіння по­терпілого і настання від цього суспільне небезпечних наслідків у виді смерті (Рад. право. - 1970. - № 9. - С. 105).

На практиці часто зустрічаються справи, коли внаслідок недбалого пово­дження з вогнепальною зброєю настає смерть потерпілого, яку винний міг і ' повинен був передбачити. Такі дії утворюють собою злочин, передбачений ст. 119 КК.

8. Вбивство через необережність внаслідок злочинної недбалості слід відрізняти від випадкового спричинення смерті, коли особа не передбачала настання смерті іншої людини, не повинна була і не могла її передбачити. При випадковому невинному спричиненні смерті скоєне не містить у собі складу злочину.

9. Для застосування ст. 119 КК необхідно встановити наявність необе­режної вини щодо злочинного наслідку — смерті іншої людини. Саме ж діяння, що призвело до даного результату, може бути як необережним, так і умисним.

10. Виходячи з того, що співучасть є можливою при вчиненні умисного злочину, відповідальність за співучасть у вбивстві через необережність на­стати не може.

11. Вбивство через необережність слід відрізняти від умисного заподіян­ня тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Якщо умислом винного не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого в його діях є необережна вина, вчинене належить кваліфікувати як вбивство через необережність (див. коментар до ст. 121 КК).

12. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-ти років.

13. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 119 КК) є вбивство через не­обережність двох або більше осіб.

14. Необережне заподіяння смерті, відповідальність за яке охоплюється іншими складами злочинів (наприклад, ч. 2 ст. 134, ч. З ст. 135, ч. 2 ст. 271, частини 2 та 3 ст. 286 КК тощо), додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребує.

 

< Попередня   Наступна >