Стаття 135. Залишення в небезпеці

Особлива частина - Розділ ІІ (ст.115-145)
90

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбе­реження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого без­порадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, — карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,— караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

 

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Небезпека такої бездіяль­ності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, через яку особа опинилася у такому стані.

2. Об'єктивна сторона цього злочину полягає у бездіяльності. Людина може опинитися в небезпечному для життя стані через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану — сп'яніння, приступ хво­роби, дії стихійних сил природи, перевтома тощо. Не має значення внаслідок чого людина опинилася у небезпечному для життя стані, тобто ко­ли вона сама, без допомоги іншої людини, не може вийти з нього.

3. Обов'язок пік

луватися про цю особу може випливати: 1) із закону або інших нормативних актів. Так, батьки зобов'язані піклуватися про дітей, а діти — про батьків; 2) зі шлюбно-сімейних відносин, коли чоловік повинен піклуватися про дружину і навпаки; 3) з характеру професії (пожежники, працівники міліції, рятівники на воді тощо); 4) з договору (керівник турис­тичної групи, тренер); 5) коли особа своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан.

4. Крім обов'язку, особа повинна мати можливість надати допомогу. Як­що особа через фізичну неспроможність (наприклад, не може врятувати лю­дину, яка тоне на воді, тому що не вміє плавати), або тому, що сама пере­буває у безпорадному стані чи з інших причин не може надати допомогу, то кримінальна відповідальність не настає.

5. Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги (зали­шення в небезпеці) незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Значення не має, що хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.

6. Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі. «Завідомість», про яку йдеться у диспозиції статті, означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов'язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє в цьому. Якщо особа не усвідомлює, що інша особа опинилася у небезпечному для життя стані, то відповідальність не настає. Так, водій автомобіля, який збив пішохода, та переконавшись у тому, що той мертвий, залишив його на до­розі, не відповідатиме за цей злочин.

7. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і зобов'язана піклуватися про особу, що перебуває в небезпечному стані або особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечне для життя становище.

8. Частина 2 статті встановлює відповідальність матері, яка залишила без допомоги новонароджену дитину, якщо мати не перебувала в обумовленому пологами стані.

9. Частина третя статті передбачає особливо кваліфікуючі обставини, як­що залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки. Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Між залишенням у небезпеці і тяжкими наслідками по­винен бути встановлений причинний зв'язок. Це означає, що внаслідок не­надання допомоги (залишення в небезпеці) настали тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б. Якщо за висновком екс­пертів потерпілому були спричинені такі смертельні ушкодження, які неми­нуче призводять до смерті, то це свідчить про відсутність причинного зв'яз­ку між залишенням у небезпеці і смертю потерпілого. Тому скоєне не може кваліфікуватися за ч. З цієї статті.

10. Важливе значення в таких випадках має встановлення форми вини щодо тяжких наслідків. При цьому слід розрізняти: 1) ненадання допомоги особі, яка сама опинилася в небезпечному для життя становищі (без­діяльність — невтручання); 2) залишення в небезпеці особою, яка своїми діями поставила іншу особу в небезпечний для життя стан (наїзд на пішо­хода автомобілем і залишення його в небезпечному стані). В першому ви­падку при бездіяльності — невтручанні суб'єктивна сторона щодо наслідків може виявлятися як у необережності, так і в умислі. При умислі винний мо­же бажати або свідомо допускати настання смерті чи інших тяжких наслідків з мотивів помсти, ревнощів тощо. В іншій ситуації, коли винний своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і не надав йому допомоги, його вина щодо смерті та інших тяжких наслідків може бути лише необережною (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість). Якщо ж буде доведено умисел (прямий або непрямий) щодо тяжких на­слідків, то відповідальність повинна наставати за умисне вбивство або умис­не тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження.

11. Питання про відповідальність за ст. 135 КК виникає, коли одна особа умисно спричиняє іншій особі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, і залишає її в небезпечному стані, внаслідок чого настала смерть потерпілого. У такій ситуації особа повинна відповідати за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК). Інкримінувати їй, крім того, злочин, передбачений ст. 135 КК, не потрібно.

12. Відповідальність за сукупністю злочинів (статті 286 і 135 КК) настає для водія, який порушив правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило тілесні ушкодження потерпілому, і завідомо за­лишив його без допомоги. Якщо водій не порушив правил дорожнього ру­ху, але причетний до аварії, в якій потерпілий був поставлений у небезпеч­ний для життя стан і залишив його в такому стані, то він повинен нести відповідальність лише за залишення в небезпеці за наявності всіх інших оз­нак складу злочину (ст. 135 КК).

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук