182

---

Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження ван­тажу

1. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. 2. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли дове­дення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. 3. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у роз­мірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. 4. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату. 5. У разі якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне від­шкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повернувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

 

1. Втрата, нестача і пошкодження вантажу є наслідком незбереження вантажу під час пе­ревезення, свідчить про неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу та є підставою господарсько-правової відповідальності перевізника.

Умовами цього виду господарсько-правової відповідальності є:

- факт порушення умов договору перевезення вантажу, внаслідок чого перевізником зав­даються збитки іншим учасникам даного процесу переве

зення;

- протиправність поведінки перевізника, тобто його дія або бездіяльність, якими пору­шуються умови договору перевезення вантажу;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою перевізника і завданими ним збитка­ми іншим учасникам процесу перевезення;

- вина перевізника, тобто наявність реальних можливостей для належного виконання догово­ру перевезення вантажу та/або невжиття ним необхідних заходів для запобігання збиткам.

Слід зауважити, що транспортне законодавство при визначенні відповідальності перевіз­ника за незбереження вантажу виходить не з факту наявності вини, а з її презумпції. Відсут­ність вини має доводити той, хто порушив зобов'язання, тобто перевізник.

Транспортні кодекси, статути і правила перевезення вантажів наводять примірний перелік підстав, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або по­шкодження вантажу. їх умовно можна поділити на дві групи:

- обставини, що передбачають презумпцію вини перевізника (недоліки тари і упаковки, приховані недоліки вантажу або його особливі властивості чи природні втрати тощо), тобто перевізник повинен довести відсутність своєї вини;

- обставини, що передбачають презумпцію невинуватості перевізника (прибуття вантажу в пункт призначення у цілій і справній тарі, без слідів розпакування її у дорозі, із справними пломбами вантажовідправника тощо), тобто перевізника не може бути визнано винним за незбереження вантажу доти, доки його вина не буде доведена.

Однією із специфічних підстав звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу слід визнати навігаційну помилку, яка може мати місце під час перевезення вантажів морським транспортом. Правова сутність навігаційної помилки відповідно до стат­ті 177 КТМ полягає у тому, що морський перевізник не відповідає за втрату, нестачу або по­шкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій чи упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном. Дії або упу­щення зазначених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження чи здавання ванта­жу прийнято називати «комерційною помилкою», яка, на відміну від навігаційної помилки, не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або пошкодження вантажу.

2. Транспортними кодексами, статутами і правилами перевезення визначаються випадки, коли доказування вини перевізника за незбереження вантажу покладається на інших учасни­ків процесу перевезення - вантажовідправника або вантажоодержувача.

Наприклад, стаття 178 КТМ покладає на вантажоодержувача доказування вини перевізни­ка за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

- у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах зі справними пломбами від­правника;

- у цілій і справній тарі, без слідів її розпакування у дорозі;

- у супроводі провідника відправника чи одержувача.

Автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втра­ту, нестачу, псування чи пошкодження вантажу в разі, якщо: а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - зі справним захисним маркуванням, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготов­лювача; б) нестача, псування чи пошкодження сталися внаслідок природних причин, по­в'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); г) нестача вантажу не пе­ревищує норм природних втрат. У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несуть відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії до­веде, що його втрата, нестача, псування чи пошкодження вантажу сталися з вини автотранс­портного підприємства або організації (ст. 134 Статуту автомобільного транспорту УРСР).

Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкоджен­ня вантажу в разі якщо:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також, якщо ван­таж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами від­правника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) нестача, псування чи пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'яза­них з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) нестача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничних розбіжностей визна­чення маси;

д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення вста­новленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і строк перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного строку перевезень, встановленого Правилами (ст. 111 Статуту залізниць України).

Аналогічні підстави наведено у нормативно-правових актах, що регулюють здійснення перевезень внутрішнім водним транспортом і повітряним транспортом.

3. У зв'язку з втратою, нестачею або пошкодженням вантажу має місце неналежного ви­конання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення вантажу. Тому він повинен відповідати за шкоду, заподіяну під час такого перевезення. Хоч законодавець використовує термін «шкода», можна погодитися з тим, що йдеться про відшкодування збитків як різнови­ду господарської санкції.

Втрату, нестачу та пошкодження вантажу слід розглядати як збитки, заподіяні перевізни­ком внаслідок неналежного виконання ним обов'язків за договором перевезення вантажу. Внаслідок втрати або нестачі вантажу під час перевезення перевізник втрачає можливість цілком або частково видати його таким, яким той було прийнято до перевезення. Тоді як по­шкодження вантажу є результатом зовнішнього впливу на нього, що потребує зусиль для ви­правлення стану вантажу з метою наступного використання за призначенням.

Господарський кодекс встановлює такі розміри відповідальності перевізника за незбережене перевезення вантажу:

а) у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості втраченого або якого не вистачає;

б) у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

в) у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням цінності, — у розмірі ого­лошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Розмір дійсної вартості вантажу, а також розмір сум, на які зменшується його вартість, визна­чаються у порядку, встановленому транспортними кодексами, статутами, правилами перевезен­ня вантажів. Аналіз цих нормативних актів дає підстави твердити, що відповідальність перевіз­ника за незбереження вантажу під час його перевезення має обмежений характер.

Наприклад, на залізничному транспорті нестача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничних розбіжностей визначення його маси і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитків за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачуєть­ся за повністю втрачений вантаж. Поряд з відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за нього провізну плату, якщо вона не включається у вар­тість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого ван­тажу. Вартість вантажів, що належать громадянам і вартість яких не було оголошено під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здій­снюється відшкодування збитків (ст. 114, 115 Статуту залізниць України).

Дійсна вартість втраченого вантажу і того, якого не вистачає, визначається у сфері торго­вельного мореплавства за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або по­винно було прийти судно, а при неможливості визначити названі ціни - за цінами порту на час відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з перевезенням. З від­шкодування за втрачений, пошкоджений вантаж і той, якого не вистачає, відраховуються ви­трати, пов'язані з перевезенням вантажу, що мали бути зроблені вантажовласником, але вна­слідок нестачі або пошкодження не були зроблені.

Якщо вартість вантажу не зазначена і не включена у коносамент, відшкодування за по­шкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розра­хункової одиниці або 2,0 розрахункової одиниці за один кілограм маси брутто пошкоджено­го, зіпсованого вантажу або того, котрого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника, вартість якого визначається згідно зі статтею 182 КТМ. Угода про зменшення зазначених сум є недійсною.

Морський перевізник не має права на обмеження відповідальності, зазначеної вище, якщо буде доведено: втрата, нестача або пошкодження стали результатом дій чи упущень перевіз­ника, здійснених з наміром завдати таку втрату, нестачу або пошкодження, або через само­впевненість з усвідомленням можливості заподіяння збитків. Працівник або агент перевізни­ка не вправі скористатися передбаченими правилами про обмеження відповідальності, якщо буде доведено, що нестача, пошкодження або зіпсуття стали результатом дії чи упущен­ня названих осіб, здійснених з наміром заподіяти такі збитки, або через самовпевненість з усвідомленням можливості їх заподіяння. Якщо у коносаменті зазначено кількість місць або одиниць вантажу, поміщеного у контейнер чи на інший пристрій, то кількість місць або одиниць вантажу приймається відповідно до коносамента. Якщо у ньому не вказано кіль­кості місць чи одиниць вантажу, поміщеного в контейнер або на інший пристрій, кількість вантажу в контейнері чи на іншому пристрої вважається одним місцем або однією одиницею вантажу (ст. 180, 181 КТМ).

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажу одержувачу.

4. Одержувач вантажу має право відмовитися від його прийняття і вимагати відшкодуван­ня збитків за умов пошкодження вантажу і водночас зміни внаслідок цього якості останнього у тій мірі, у якій вантаж не може бути використаний за прямим призначенням (див. коментар дост. 310 ГК).

5. Одержувач або відправник мають право вимагати видачі вантажу, який знайдено, незважаючи на оформлення його нестачі чи втрати, навіть тоді, коли перевізник відшкодував пов'язані з цим збитки. У даному разі одержувач або відправник зобов'язані повернути пере­візнику суму отриманого відшкодування.

Порядок реалізації цього права закріплено у транспортних кодексах, статутах і правилах перевезення вантажів.

Наприклад, Загальними правилами перевезення вантажів морем передбачено, що одержу­вач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу, якщо останній не було йому вида­но протягом 30 днів після закінчення строку доставки або часу, необхідного для виконання перевезення у тих сполученнях, для яких строки доставки не встановлено. Однак, якщо про­тягом шести місяців після перебігу зазначеного строку цей вантаж буде доставлено у пункт призначення, одержувач зобов'язаний його прийняти і повернути перевізнику суму, яку він отримав як відшкодування за втрату вантажу за відрахуванням штрафу за прострочення у доставці (п. 4.10).

Відповідно до статті 117 Статуту залізниць України відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо останній не було вида­но одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення строку доставки, а у ра­зі перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення двох місяців з дня приймання його до перевезення. Якщо вантаж прибув з перевищенням зазначених строків, одержувач зобов'язаний прийняти його і повернути суму, отриману від залізниці за втрату вантажу. У разі коли вантаж прибув у частково пошкодженому стані, вказана сума зменшується з урахуванням збитків, визначених у порядку, передбаченому статтею 114 Ста­туту залізниць України.

 

< Попередня   Наступна >