82

---

Стаття 265. Договір поставки

1. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (по­ставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. 2. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного за­мовлення. 3. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. 4. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс». 5. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. 6. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здій­снюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегу­льованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

 

1. Договір поставки - це господарський договір, за яким одна сторона - постачальник -зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві-товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-техніч­ного призначення, так і вироби народного споживання.

Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від положення, викладеного в ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар пере­дається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права - господарського відання, оперативного уп

равління тощо.

2. Частина 2 даної статті передбачає, що сторони договору поставки можуть укладати між собою як регульований договір (на розсуд сторін), так і планований договір (відповідно до державного замовлення).

3. На відміну від частини 1 статті 712 ЦК, яка визнає стороною договору поставки (про­давцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь у процесі господарювання казенних підприємств, коментована стаття ГК таких обмежень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 і 2 частини 2 статті 55 ГК: 1) господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; 2) гро­мадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяль­ність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

4. Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положення частини 4 коментованої статті та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Між­народних правил інтерпретації комерційних термінів» [147], яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у тому числі зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжна­родні правила інтерпретації комерційних термінів [13], підготовлені Міжнародною торго­вою палатою у 1953 році (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Пра­вил ІНКОТЕРМС з зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, які виникають у зв'язку з договора­ми, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до комента­рю Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юри­дичної точки зору формулювання Указу не несуть у собі заперечення правомірності вико­ристання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІНКОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р. [13]) до її опублікування згідно з Ука­зом (таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990, так і 2000 року є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право са­мостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення формулювань з більш пізньої редакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можливих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.

5. За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допуска­ється. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом.

6. Частина 6 коментованої статті містить норму, що розвиває положення частини 1 стат­ті 264 ГК щодо застосування договору купівлі-продажу з метою матеріально-технічного поста­чання і збуту продукції матеріально-технічного призначення і виробів народного споживання. Договір купівлі-продажу як основа матеріально-технічного постачання і збуту застосовується при реалізації суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам.

Важливе значення має також вказівка закону щодо субсидіарного застосування відповід­них положень ЦК про договір купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ГК.

 

< Попередня   Наступна >