124

---

§ 2. Контрактація сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. 2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (далі - ви­робник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується спри­яти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. 3. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гра­нично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської про­дукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприємства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів по­ставки, які укладались на виконання планів. Вирішальне юридичне значення у від

носинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.

Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними під­приємствами з виробниками цієї продукції - колгоспами і радгоспами. За договорами кон­трактації з застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами і радгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Незнач­на її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підви­щеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу на колгоспних ринках, на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.

Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгос­пах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними організаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалось на підставі статей 51-52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254-255 Цивільного ко­дексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Міністерства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також, договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівель­ними організаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими ж мініс­терствами. Поряд з Типовими договорами питання закупівель окремих видів сільськогоспо­дарської продукції, регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юри­дичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контра­ктаційних відносин.

Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, об­сяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колек­тивних і приватних сільськогосподарських підприємствах, у тому числі й у фермерських господарствах, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних ціннос­тей, у тому числі сільськогосподарської продукції і продовольства для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.

Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та оновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері ви­значені Законом України «Про державний матеріальний резерв» (з наступними змінами і до­повненнями). Загальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування і виконання оборонного замовлення і регулювання відносин в означеній сфері визначені Зако­ном України «Про державне оборонне замовлення» [96]. Норми цього Закону стосуються пи­тань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резер­ву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегу­льовані Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141].

При ознайомленні із змістом цієї статті ГК треба виходити з того, що в умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції і заго­тівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і ф'ючерсні договори. Застосуван­ням договірних методів заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продук­ції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.

Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин ще значне місце посідають і посідатимуть державні закупівлі сільсько­господарської продукції, здійснення яких забезпечується шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових при­писів і цивільно-правових договорів. Зміст цієї статті ГК коментується виходячи з названих позицій.

У Цивільному кодексі України 2003 року питанню контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише одна стаття (ст. 713), у якій дано визначення договору і зазначе­но, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не визначено договором чи законом. У цій же статті ЦК застережено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання укла­дення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені в статтях 273-274 даного параграфа. У коментованій статті дається загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості цього виду договорів. Головна особливість полягає в тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.

Треба застережити, що норми ЦК можуть трактуватись ширше, ніж норми ГК. Згідно із статтею 713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише дер­жавні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки в названій статті немає обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контракта­ції, то ними можуть бути й заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підста­ві цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод як недержавна юридична особа може закуповувати у фермерів та в інших сільськогосподарських підприєм­ствах приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємства за такими ж договорами закуповують зерно для переробки на борошно.

Наведене свідчить, що стаття 272 ГК має більш вузьке застосування порівняно з нормами статті 713 ЦК. Зазначена стаття ГК стосується лише державних закупівель сільськогоспо­дарської продукції.

Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським госпо­дарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібно­го приватного підприємства чи виробничого кооперативу — державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до пере­робника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі про­довольства - передаточними (трансміссіонними) договорами.

2. У частині 2 коментованої статті визначено взаємні зобов'язання виробника сільськогос­подарської продукції та контрактанта (заготівельного, закупівельного або переробного під­приємства чи організації) за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Зобов'язання виробника -виконати умови договору щодо передачі виробленої ним продукції контрактанту у визначені строки, кількості й асортименті, а зобов'язання контрактанта - сприяти виробникові у ви­робництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів дер­жавних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах. Нині в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогоспо­дарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції ма­ють таке організаційно-правове призначення.

Перше. Згідно з частиною 3 статті 179 ГК укладення договору контрактації сільськогос­подарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК ставить державне підприємство при укладенні договорів контрактації у рівні умови з контрактан­тами - юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.

Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це виявляється в тому, що, відповідно до законів, у договорі мають визначатися обов'язки контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в обумовлених договором асорти­менті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.

Третє. Прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сіль­ськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання замовлення з виробництва продукції, за своєчасне і неухильне виконання умов договору що­до строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта - за своєчасне прийнят­тя виробленої продукції в кількості і за умов, передбачених договором, та за її оплату за обу­мовленими договором цінами.

3. Вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені частиною 3 коментованої статті, належить вважати істотними умовами договору. їх додер­жання є обов'язковим при укладенні договору. Згідно з частиною 2 статті 180 ГК господар­ський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Частиною 4 статті 180 ГК встановле­но, що умови про предмет договору повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції, а також вимоги до її якості. Вимоги щодо виду, якості продукції, передбаченої договором, повинні визначатися відповідно до статті 15 ГК з поси­ланням на державні стандарти та їх номери або технічні умови і гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин.

Важливою є вимога коментованої норми щодо визначення у договорі кількості продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Це пов'язано з тим, що сільськогоспо­дарська продукція переважно є швидкопсувною, а у товаровиробника не завжди є умови для її зберігання. Своєчасне вивезення сільськогосподарської продукції на елеватори, бази, в ін­ші місця поповнення державних матеріальних запасів є передумовою збереження її якості й можливості тривалого зберігання. Така вимога до державних закупок сільськогосподар­ської продукції була традиційною і в радянські часи. Більше того, в багатьох випадках тоді транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось за рахунок держави. Це можна віднести до однієї з умов сприяння контрактантом належному виконанню договорів товаровиробниками.

Ціна на продукцію є однією з істотних умов будь-якого господарського договору. Суб'єк­ти господарювання можуть використовувати у господарських відносинах вільні ціни, дер­жавні фіксовані ціни, а також регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін, а також граничні рівні торговельних надбавок, постачаль­ницьких винагород, а в окремих випадках - граничні нормативи рентабельності чи обов'яз­кове декларування зміни цін.

Обов'язки контрактанта щодо сприяння (допомоги) в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортуванні на приймальні пункти і підприємства є однією з обов'язкових умов договору, передбачених коментованою статтею. Виходячи з практики застосування цієї норми права до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в ор­ганізації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, спри­яння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів за­хисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспор­тування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з пи­тань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

Обов'язковою умовою договору контрактації, як й інших господарських договорів, є ви­значення в договорі майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними договірних зобов'язань. У ньому можуть бути передбачені господарські санкції, спрямовані на захист прав держави і сторін договору, в тому числі відшкодування учасникам правовідносин збит­ків, завданих внаслідок правопорушення. Слід мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати положення частини 1 статті 232 ГК, яка передбачає, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санк­ції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Крім того, зако­ном або договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за ви­бором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Окремі з цих поло­жень щодо відповідальності стосуються і договору контрактації сільськогосподарської про­дукції (див. коментар до ст. 274 цього Кодексу).

У договорах контрактації можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встанов­леному Кабінетом Міністрів України. Типові договори контрактації розробляються і за­тверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукції і визначають умови держави-замовника не лише до кількості, а й до якості продукції, до порядку і термінів здавання її ви­робником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинниць­кої і тваринницької продукції.

У договорах, що укладаються на підставі Типових договорів, конкретизуються права та обов'язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових бу­ряків, м'яса, молока, риби та ін.). Можна назвати такі узагальнюючі обов'язки здавальника продукції:

- продати сільськогосподарську продукцію, яка відповідає діючим стандартам або техніч­ним умовам, у передбачені договором терміни з урахуванням строків дозрівання культур, умов їх виробництва (вирощування) і зберігання продуктів;

- забезпечити рекомендований засновником догляд за сільськогосподарськими культура­ми, застосовуючи при цьому вимоги агротехніки і засоби боротьби із шкідниками;

- забезпечити своєчасне збирання і здавання продукції, в разі потреби, у затареному вигляді;

- не пізніше обумовленого договором строку до початку здавання продукції повідомляти заготівельника про її наявність і кількість.

Контрактант як друга сторона договору у свою чергу зобов'язується:

- прийняти закуплену продукцію від виробника у першу чергу, у визначеній кількості, в обумовленому місці і в строки, передбачені договором;

- на бажання виробника видати йому аванс у встановленому розмірі від суми договору на закуплену продукцію тваринництва і продукцію рослинництва;

- сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, інвентарю, а також ра­йонованих сортів насіння зернових, картоплі, овочевих культур, саджанців, мінеральних добрив, пестицидів тощо;

- ознайомити виробника з вимогами діючих стандартів і технічних умов на продукцію, що підлягає закупівлі;

- завезти виробникові в разі потреби до початку збирання врожаю тару (мішки, контейне­ри, ящики) у необхідній кількості;

- оплатити виробнику вартість закупленої продукції.

 

< Попередня   Наступна >