121

---

Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зо­бов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. 2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного змен­шення розміру збитків. 3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. 4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'яза­ної сторони від подальшого виконання зобов'язання. 5. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків. 6. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (на­дання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання. 7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не

звіль­няє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначе­них у частині третій статті 193 цього Кодексу.

 

1. Слід зазначити, що коментована стаття у законодавчому порядку встановлює для пра­вопорушників низку обов'язків, яких раніше не існувало. Після вчинення господарського правопорушення на них нині покладаються обов'язки, по-перше, вжити необхідних заходів для попередження можливості виникнення збитків у господарській сфері інших учасників господарських відносин або для зменшення їх розміру (наприклад, у разі неможливості для перевізника надати клієнту свій автотранспорт під завантаження, він може за згодою остан­нього оперативно домовитись з іншим перевізником про надання його автотранспорту); по-друге, якщо збиткам не вдалося запобігти, то на правопорушників покладається обов'я­зок на вимогу потерпілого суб'єкта господарювання відшкодувати у добровільному порядку завдані збитки у повному обсязі, якщо законом чи договором не передбачено їх відшкоду­вання в іншому обсязі.

2. Правило, передбачене частиною 2 коментованої статті, с новим і стосується воно тільки правопорушника. До введення у дію Господарського кодексу подібного обов'язку для право­порушника в українському законодавстві не існувало. Нині ж він поставлений перед необ­хідністю невідкладно повідомляти своїх контрагентів про кожний факт порушення взятих ним зобов'язань, який щойно стався, але про який вони (контрагенти) те не знають. Дана норма Кодексу, крім цього, зобов'язує кожну сторону господарського договору невідкладно інформувати контрагентів і про реальність невиконання нею зобов'язань у майбутньому при настанні конкретних строків, якщо у цьому є впевненість уже зараз. За невиконання або несвоєчасне виконання правопорушником цих обов'язків передбачено відповідну санкцію: він позбавляється права вимагати зменшення розміру заявлених йому збитків під приводом того, що потерпіла сторона не вжила всіх заходів до запобігання або зменшення їх розміру.

Що розуміти під терміном «невідкладно»? На наш погляд, він означає - негайно, одразу ж, як тільки стало відомо про факт скоєння правопорушення або про очевидну реальність його вчинення у майбутньому при настанні конкретних строків виконання зобов'язання. Іншими словами, йдеться про такі строки направлення інформації про правопорушення, щоб інша сторона мала ще реальну можливість вжити якихось превентивних заходів з відвернення негативних наслідків або зменшення їх розміру (придбати продукцію в інших продавців, пе­рейти на випуск іншої продукції, попередити своїх контрагентів про невиконання зобов'язан­ня перед ними тощо). Отже, перш ніж ставити питання про зменшення розміру збитків, пра­вопорушник тепер повинен подбати про докази, які підтвердили б факт своєчасного направ­лення ним відповідної інформації потерпілій стороні.

3. Норма, передбачена частиною 3 цієї статті, є також новою для господарського законо­давства, і стосується вона вже не правопорушника, а потерпілої сторони, тобто тієї, у сфері діяльності якої виникли збитки. На останню покладається обов'язок вжити всіх, необхідних заходів з мінімізації збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена правопорушни­ком про можливе невиконання взятого ним зобов'язання. В іншому разі потерпіла сторона взагалі позбавляється права на відшкодування збитків. Цс дуже серйозна санкція для потер­пілого суб'єкта господарювання. Обов'язки і санкції за їх порушення, передбачені частина­ми 2 і З цієї статті, здатні, на наш погляд, суттєво вплинути на зменшення кількості випадків заподіяння збитків у сфері господарювання і навіть виключити з практики окремі види пра­вопорушень, оскільки ці норми мають значно більший превентивний потенціал, ніж, можли­во, всі інші штрафні санкції.

4. Норма частини 4 коментованої статті заснована на загальному правилі, згідно з яким збитки (шкода), завдані правомірними діями, відшкодуванню не підлягають. Правомірна

369відмова зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання — один з прикладів та­ких правомірних дій. Не слід залишати поза увагою, що, з іншого боку, згідно з теорією гос­подарського права така правомірна відмова є одним з видів оперативно-господарських санк­цій, яка застосовується до іншої сторони у відповідь на порушення нею умов договору (див. коментар до ст. 235-237 цього Кодексу).

Кодекс не встановлює ні вичерпного, ні приблизного переліків випадків, коли учасник госпо­дарських відносин вправі на законних підставах відмовитись від подальшого виконання зобов'я­зання. Вони містяться у низці законодавчих актів і в деяких статтях даного Кодексу. Зокрема, стаття 269 передбачає, що у разі поставки товарів нижчої якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком, покупець має право відмовитись від їх прийняття і оплати. Таке ж право надається йому і в разі поставки некомплектних виробів (ст. 270 ГК).

5. За загальним правилом зобов'язання повинні виконуватись реально, у натурі, крім ви­падків, передбачених законом. Під реальним виконанням (у натурі) теорія і практика розу­міють таке виконання, яке відповідає умовам щодо предмета зобов'язання. Частина 5 цієї статті є винятком з принципу реального виконання зобов'язання. Конкретно вона передба­чає наслідки невиконання зобов'язання з передачі речей. На відміну від попереднього зако­нодавства, Кодекс не встановлює різних наслідків для випадків невиконання зобов'язання щодо передачі індивідуально визначеної речі і речей, визначених родовими ознаками. За управненою стороною в обох зазначених вище випадках Кодекс закріплює право вимагати на свій розсуд або відібрання речі (речей), або відшкодування збитків. Тобто за її бажанням обов'язок з передачі речі (речей) може перейти в обов'язок відшкодування збитків. Підста­вою для застосування даних санкцій є, безумовно, протиправна бездіяльність боржника.

6. Частина 6, як і попередня, також передбачає наслідки невиконання зобов'язання в нату­рі. Але, на відміну від неї, вона регулює вже наслідки невиконання зобов'язання, згідно з яким боржник був зобов'язаний виконати певну роботу чи надати певні послуги, але не зро­бив цього. Оскільки примусове виконання таких зобов'язань у натурі державними органами замість боржника неможливе, то закон дає управненій стороні право виконати цю роботу са­мостійно або доручити її виконання чи надання послуг третій особі. Крім того, вона має пра­во вимагати відшкодування збитків. Отже, правило, встановлене цим пунктом, також є ви­нятком з принципу реального виконання зобов'язання.

7. На відміну від двох попередніх, останній пункт коментованої статті, навпаки, зобов'язує правопорушника дотримуватись принципу реального виконання зобов'язання. Суть його, як уже зазначалось, полягає у тому, що зобов'язання повинні виконуватись у натурі, крім випад­ків, передбачених законом. І до того часу, доки воно не буде виконано, жодне відшкодування збитків не може розглядатись як спосіб його припинення. Положення цього пункту поши­рюється на всі випадки неналежного виконання зобов'язання (див. коментар до ст. 193).

 

 

< Попередня   Наступна >