126

---

Глава 23 ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ

Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва

1. У разі нездатності суб'єкта підприємництва після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов'язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності цей суб'єкт (боржник) відповідно до частини четвертої статті 205 цього Кодексу визнається неспро­можним. 2. Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визна­ні судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідацій­ної процедури вважається банкрутством. 3. Суб'єктом банкрутства (далі - банкрутом) може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Не можуть бути визнані банкрутом казенні підприємства, а також відокрем­лені структурні підрозділи господарської організації. 4. Щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу.

 

1. До легальних складових поняття неспроможності частина, що коментується, поряд з аб­зацом 2 статті 1 та частиною 3 статті 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [71] відносить:

- нездатність суб'єкта підприємництва виконати грошові зобов'язання перед своїми кредиторами;

- невиконання зазначених грошових зобов'язань протягом визначеного часу - трьох міся­ців після встановленого для їх погашення строку;

- неможливість відновлення платоспроможності боржника.

Положення даної частини відсилають до частини 4 статті 205 ГК, у якій вказується, що у разі неспроможності боржника через недостатність його май

на задовольнити вимоги креди­торів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом.

Названа у частині 1 коментованої статті ознака неспроможності та ознака недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, що міститься у частині 4 статті 205 ГК, становлять у своїй сукупності ознаки банкрутства.

Нормою частини 4 статті 205 ГК у наше законодавство введено критерій неоплатності. Наявність такого критерію поряд з критерієм неплатоспроможності означає, що у прова­дженні у справі про банкрутство має бути доведено не тільки факт припинення платежів, а й те, що вартість майна боржника є меншою, ніж величина кредиторської заборгованості. Це може призвести до ускладнення процедури визнання боржника банкрутом.

2. У сучасному національному законодавстві поняття банкрутства вперше введене Зако­ном України «Про банкрутство» [61і].

Відповідно до частини 2 статті, що коментується, та статті 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутством є визнаний гос­подарським судом юридичний факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідацій­ної процедури.

Стосовно ознак банкрутства див. коментар до частини 1 цієї статті.

3. Частина 3 коментованої статті містить загальні положення щодо суб'єктів банкрутства. Коло осіб, що підпадають під дію законодавства про банкрутство, вичерпно визначено поло­женнями Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банк­рутом».

Крім суб'єктів підприємницької діяльності, до осіб, на яких поширюється названий За­кон, належать:

- юридичні особи, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фон­ду (ч. 1 ст. 52 ГК, ч. 4 ст. 5 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» [452], ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» [62]);

- юридичні особи - підприємства, що є об'єктами права державної власності, які не підля­гають приватизації, у частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому по­рядку з переліку таких об'єктів (ч. 5 ст. 5 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Стосовно осіб, які не підпадають під дію законодавства про банкрутство, див. коментар до частин 3, 4 статті 214 цього Кодексу.

4. Додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу при здійсненні про­цедур банкрутства стосовно державних комерційних підприємств та підприємств, у статут­ному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, перед­бачаються, зокрема, положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо: організації державним органом влади з пи­тань банкрутства проведення експертизи фінансового становища таких підприємств при під­готовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення цьому органу (абз. 8 ч. 2 ст. 2 Закону); надання державним органом з питань банкрутства господарському суду пропозицій щодо кандидатури арбітражного керуючого для зазначених вище підприємств, стосовно яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених згада­ним Законом (абз. 2 ч. 2 ст. 2); погодження керуючим санацією плану санації з органом, уповноваженим управляти державним майном, Стосовно підприємств-боржників, у майні яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків (абз. 5 ч. 5 ст. 18 Закону); проведення продажу частини майна боржника - державного підприємства у процедурі сана­ції відповідно до законодавчих актів з питань приватизації, з урахуванням особливостей, пе­редбачених згаданим Законом (абз. 2 ч. 2 ст. 20); встановлення спеціальних правил, що регу­люють процедури банкрутства окремих категорій боржників (розділ VI Закону) тощо.

 

Наступна >