148

---

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань

1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. 2. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або ви­знання недійсним за рішенням суду. 3. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відпо­відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаче­них цим Кодексом.

 

1. Частина 1 коментованої статті містить перелік загальних умов (способів, випадків) при­пинення господарських зобов'язань, кожна з яких докладно регламентується у наступних статтях Кодексу. Зазначені умови є загальними для всіх видів господарських зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення, суб'єктного складу і змісту. Наведений перелік не має вичерпного характеру і може бути доповнений за рахунок інших випадків, передбачених Ко­дексом або іншими законами, зокрема тими, що стосуються окремих видів господарських зобов'язань. Так, зобов'язання може бути припинено переданням відступного (ст. 600 Ци­вільного кодексу). Згідно зі статтею 15 Закону України «Про концесії» [311] дія концесійно­го договору (а відповідно - і концесійного зобов'язання) припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено. Господарське зобов'язання може бути припинено також у результаті односторонньої відмови від виконання свого зобов'язання управненою сторо­ною у разі невиконання другою стороною своїх обов'язків, обумовлених змістом зобов'язан­ня, або при застосуванні інших оперативно-господарських санкцій, які вправі передбачити сторони у господарських договорах на випадок порушення зобо

в'язання будь-якою із сторін відповідно до статті 236 Кодексу.

2. Припинення господарського зобов'язання найчастіше обумовлюється волевиявленням обох його сторін, як це має місце при належному виконанні, прийнятому управненою сторо­ною, або при припиненні зобов'язання за згодою сторін. Волевиявлення однієї із сторін може слугувати підставою припинення зобов'язання у випадках, зокрема, зарахування зустріч­ної однорідної вимоги або розірвання зобов'язання. З підстав, не залежних від волі сторін, зобов'язання припиняється; наприклад, у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі, через неможливість виконання та в деяких інших випадках.

3. Правило частини 3 коментованої статті означає, що норми Цивільного кодексу мають застосовуватися до тих правовідносин щодо припинення господарських зобов'язань, стосов­но яких у Господарському кодексі відсутнє адекватне правове регулювання (докладніше див. п. 5 коментарю до ст. 175).

 

< Попередня   Наступна >