96

---

Розділ IV ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 19 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Стаття 173. Господарське зобов'язання

1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарю­вання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, пе­редбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господар­ського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, спла­тити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторо­ни виконання її обов'язку. 2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'я­зання та організаційно-господарські зобов'язання. 3. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст госпо­дарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

 

1. Стаття 173 Господарського кодексу України вперше легально закріплює поняття і ви­значення господарського зобов'язання. Зобов'язальні правовідносини є органічною складо­вою системи господарських правовідносин. Разом з іншими типами останніх вони індиві­дуалізують вимоги норм господарського права щодо взаєморозташування та взаємодії су­б'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, наділяють цих суб'єктів взаємними правами і обов'язками. Таким чином, господарські зобов'язання є однією з передумов господарської діяльності.

У юридичних формах господарських зобов'язань, і тільки у них, реалізується господар­ський обіг - процес перемі

щення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї - у сферу споживання. У юридич­них формах господарських зобов'язань здійснюються також певні організаційно-господар­ські (управлінсько-господарські) дії.

2. Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок певних осіб - учасни­ків зобов'язання, що відрізняє їх від правовідносин абсолютного характеру, де праву суб'єк­та протистоїть обов'язок усіх і кожного утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського відання тощо). У зобов'язанні беруть участь дві сторони: зобов'язана сторона, зокрема боржник, зобов'язаний вчинити певну дію, що становить зміст зобов'язання, чи утриматися від певних дій, та управнена сторона, зокрема кредитор, який має право вимагати виконання зобов'язання.

3. Частина 1 ст. 173 у буквальному розумінні передбачає ті відносно малочисленні види зобов'язань, де зміст зобов'язання вичерпується однією дією (утриманням від дій), а управ­нена сторона не несе ніяких обов'язків щодо зобов'язаної сторони. Однак за своєю сутністю і спрямованістю ця норма, як й інші норми зобов'язального права, що містяться у Господар­ському кодексі, призначена для регулювання всієї сукупності господарських зобов'язань у їх різноманітності. Адже зміст господарських зобов'язань у реальній економіці набагато складніший і, як правило, охоплює не одну, а комплекс дій, спрямованих на досягнення єди­ного економічного результату (поставка партій продукції, виконання інноваційних робіт, будівельний підряд тощо). Тобто конкретні господарські зобов'язальні правовідносини у переважній більшості випадків поєднує декілька передбачених частиною 1 статті 173 «ато­марних» господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнен­ня. Крім того, такі «атомарні» зобов'язання часто взаємоспрямовані: управнена сторона в одному з них є зобов'язаною в іншому, і навпаки. Зокрема, це стосується зобов'язань, що ви­никають з двосторонніх договорів. А таких договорів у економіці переважна більшість. Так, у зобов'язанні поставки постачальник - зобов'язана сторона, він зобов'язується поставити в обумовлені строки покупцеві товар. А покупець - управнена сторона, він має право вимагати від постачальника виконання цього обов'язку. Водночас покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, тобто стає стороною зобов'язаною, а постачальник, відповідно, управненою.

4. Інтереси управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні не суперечать одні одним. Вони підпорядковані меті досягнення єдиного економічного результату і мають реалізовуватися у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загально­господарського інтересу (ч. 2 ст. 193 Кодексу).

5. Частина 2 статті 173 основними видами господарських зобов'язань називає майново-господарські та організаційно-господарські зобов'язання. У теорії до видів господарських зобов'язань відносять також внутрішньогосподарські зобов'язання. Згідно із статтею 3 Ко­дексу внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підроз­ділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурни­ми підрозділами. За умови, коли вказані структурні підрозділи є відокремленими і згідно із статтею 55 Кодексу визнаються суб'єктами господарювання, зазначені відносини можуть набувати ознак зобов'язань, визначених у статтях 173, 175, 176 Кодексу, і регулюватися правовими нормами, що регулюють господарські зобов'язання.

Крім зазначених, до видів господарських зобов'язань Кодекс відносить також соціально-ко­мунальні та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (див. коментар до ст. 177, 178).

6. Частина 3 статті 173 відображає диспозитивний (у межах законодавства) характер норм, що регулюють господарські зобов'язання, зокрема закріплює право сторін на зміну (конкретизацію або розширення) змісту останнього у процесі його виконання за взаємною згодою.

 

Наступна >