147

---

Стаття 157. Правомочності щодо використання торговельної марки

1. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. 2. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосу­вання її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці то­варів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на ви­ставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у госпо­дарський (комерційний) обіг. 3. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використову­вати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків право­мірного використання торговельної марки без його дозволу. 4. Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне мар­кування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні. 5. Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою тор­говельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки. 6. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання. 7. У разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оці­нюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

 

1. Поняття торговельної марки дане у статті 492 ЦК. Згідно з ним торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокре­ма, слов

а, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Це поняття не пов'язує статус позначення як торговельної марки з тим, видане на неї свідоцтво чи ні, що співпадає з поняттям торговельної марки, встановленим статтею 15 Уго­ди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності [501], прийнятої Світовою орга­нізацією торгівлі. Воно також відповідає статті 6 bis Паризької конвенції про охорону про­мислової власності [44], якою встановлено спеціальний режим правової охорони добре ві­домої торговельної марки.

Опосередковано на те саме вказує і стаття 500 ЦК, що визначає право попереднього ко­ристувача на торговельну марку, та частина перша статті 157 ГК, якою наголошується, що право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках, передбачених законом.

Такі випадки, а також порядок видачі свідоцтва України на знак для товарів і послуг, який є синонімом торговельної марки, встановлено Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [366]. Згідно з ним свідоцтво видається на підставі належно поданої за­явки, її експертизи на відповідність встановленим цим законом умовам правової охорони та державної реєстрації знака.

У свідоцтві зазначаються, зокрема, дата подання заявки та її номер, власник свідоцтва, а також наводяться визначники обсягу правової охорони знака - його зображення та перелік товарів і послуг.

Відповідно до частини третьої статті 494 ЦК набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не потребує засвідчення зазначеним свідоцтвом.

2. У частині 2 коментованої статті наводиться перелік об'єктів, застосування торговельної марки щодо яких визнається фактом використання торговельної марки. Поряд з цим викорис­танням торговельної марки є дії з впровадження у господарський (комерційний) обіг товару з застосованою на ньому торговельною маркою. Зокрема, відповідно до пункту 4 статті 16 За­кону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» такими діями є зберігання то­вару із застосуванням на ньому торговельної марки з метою пропонування для продажу, про­понування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Крім того, в зазначений пункт Закону імплементована норма підпункту 2 пункту «С» статті 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою торговельна марка визнається використаною також у разі застосування її у формі, що відрізняється від зареє­строваної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності марки.

3. Право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його дозво­лу торговельну марку є виключним правом, тобто це право належить лише володільцеві і нікому іншому. Відповідно до статті 495 ЦК виключно володільцеві свідоцтва належить та­кож право дозволяти використання торговельної марки.

Разом з тим володілець свідоцтва не має права забороняти використання торговельної марки, якщо таке використання відповідно до закону може здійснюватися іншими особами без його дозволу.

Зокрема, відповідно до статті 500 ЦК будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торго­вельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право по­переднього користувача).

На підставі пункту 6 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виключне право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється також на:

здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

використання знака для товару, введеного під цим знаком в господарський (комерційний) обіг володільцем свідоцтва чи за його згодою, за умови, що володілець свідоцтва не має ва­гомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокре­ма у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповід­но до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [365];

некомерційне використання знака;

усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

4. Норми про попереджувальне маркування містяться в законодавстві різних держав. Зо­крема, суб'єкт прав на торговельну марку для привернення уваги до марки та попередження потенційних порушень права може проставляти поряд з нею попереджувальне маркування у вигляді латинської літери «К» чи К у колі ® або словесного позначення «торговельна марка» чи «зареєстрована торговельна марка», яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосо­вується, зареєстрована в Україні. Як випливає, зокрема, зі статті 5D Паризької конвенції про охорону промислової власності, нанесення такого позначення є правом, а не обов'язком су­б'єкта прав на торговельну марку.

5. Виробник, як правило, позначає товар (послугу) лише своєю торговельною маркою. Проте є випадки коли для кращого просування товару (послуги) на ринку доцільно застосо­вувати торговельну марку виробника разом з торговельною маркою посередника чи замість марки виробника марку посередника. Це можливо, наприклад, коли виробник поставляє свій товар у великогабаритній тарі, а фасує його для продажу населенню посередник. У будь-яко­му разі посередник може застосовувати свою торговельну марку лише на підставі договору з виробником, за умови, що такий договір відповідатиме правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

6. Частина 6 коментованої статті не встановлює умов, підстав та порядку передання права інтелектуальної власності на торговельну марку як вкладу до статутного фонду суб'єкта гос­подарювання. Вони мають бути врегульовані іншим законом. Так, за статтею 427 ЦК зазна­чені права можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково на умовах, які визначаються договором, що укладається відповідно до ЦК та іншого закону. Деякі істотні умови укладання такого договору та здійснення пов'язаної з ним державної реєстрації вста­новлені главою 75 ЦК. Подальша деталізація відносин з передання права інтелектуальної власності на торговельну марку здійснюється законами України та міжнародними догово­рами. Наприклад, згідно з пунктом 7 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» таке передання не допускається, якщо воно може стати причиною вве­дення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи на­дає послугу.

7. Вартість права на торговельну марку нерідко є істотною частиною сукупної вартості майна і майнових прав суб'єкта господарювання, особливо якщо ця марка є добре відомою. У зв'язку з цим вимога частини 7 коментованої статті про оцінку права на торговельну марку збанкрутілого суб'єкта господарювання разом з іншим його майном є велінням часу. Належ­не дотримання цієї норми сприятиме більш повному задоволенню вимог кредиторів.

Оцінка права на торговельну марку має проводитись суб'єктами професійної оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [371] та виданих на його підставі відповідних норматив­но-правових актів з оцінки майна.

 

< Попередня   Наступна >