Головна Науково-практичні коментарі Господарський кодекс Розділ III (ст.133-172) Глава 15 (ст.148-153) Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування

Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування

Розділ III (ст.133-172) - Глава 15 (ст.148-153)
153

Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування

1. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою ор­ганів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). 2. Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

1. Право природокористування розглядають у двох значеннях - об'єктивному і суб'єктив­ному. В об'єктивному значенні право природокористування постає як сукупність правових норм різного характеру, але однакового призначення — регулювання відносин природоко­ристування або, іншими словами, відносин, які виникають у зв'язку з використанням при­родних ресурсів.

Відтак, право природокористування - це система юридичних норм і засобів, спрямова­них на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони при­родних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інте­ресів та законних прав суб'єктів природокористування.

Виходячи із змісту Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» (ст. 31, 32, 33, 34), можна виділити такі принципи права природокористування:

1) екологічна безпека природокористування;

2) платність спеціального і безоплатність загального природокористування;

3) багатогранність цільового використання природних ресурсів;

4) нормативність і лімітування природокористування;

5) диференційованість та множинність правових форм права природокористування;

="text-align: justify;">6) комплексність, дбайливість, раціональність, ощадливість та ефективність здійснення природокористування;

7) оплатність за погіршання якості природних ресурсів;

8) стабільність права природокористування та його невід'ємність без особистого волеви­явлення;

9) стимулювання ефективного природокористування;

10) нормування видового природокористування.

2. Право природокористування, поряд із правом власності, є юридичним титулом їх при­належності суб'єкту і найбільш поширеною формою використання природних ресурсів за екологічним та природоресурсовим законодавством України. Проте, на відміну від права власності на природні ресурси, зміст права природокористування не включає у себе право­мочність розпорядження природними ресурсами і охоплює тільки володіння та користуван­ня (див. коментар до статті 150 даного Кодексу). На титулі права природокористування ви­користовуються в Україні надра, води, ліси, об'єкти тваринного, рослинного світів, при­родно-заповідного фонду, атмосферне повітря, землі.

Законодавство допускає використання певних природних ресурсів як на титулі права власності, так і на титулі права природокористування. Так, зокрема, відповідно до статті 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлен­ня строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та кому­нальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Деякі природні ресурси можуть передаватися тільки у користування, і законодавство не пе­редбачає можливості передачі їх у власність. Так, зокрема, надра відповідно до статті 4 Кодексу України про надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Республіки Крим і місцеві ради народних депутатів.

Визначення титульної форми використання природного ресурсу на праві власності чи ко­ристування деталізується у нормах так званого ресурсного законодавства (Земельний, Вод­ний, Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд» [420] тощо). Атмосферне повітря, зокрема, може використовуватись тільки на титулі користування через об'єктивні природні особливості його як об'єкта правовідносин (немож­ливість юридично відособити, персоніфікувати за конкретним індивідом тощо).

Відтак, право природокористування залежно від об'єкта можна поділити на землекористу­вання, водокористування, лісокористування, атмосферокористування, користування надрами, тваринним світом, рослинним світом, об'єктами природно-заповідного фонду тощо.

Природокористування поділяється за строками на постійне (безстрокове) та тимчасове (строкове). Видовою формою строкового природокористування є оренда природного ресур­су. Приміром, відповідно до статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орен­дареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть пе­редаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і орга­нізаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроко­вою - не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років. Інший приклад правовідно­син оренди природного ресурсу — це передбачена статтею 51 Водного кодексу України оренда водних об'єктів: у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місце­вого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, мо­жуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогоспо­дарської і промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарю­вання забороняється. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Вер­ховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні ради. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколиш­нього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду вод­них об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.

За формами організації природокористування поділяється на колективне та індивідуальне.

За способами виникнення - на первинне та вторинне.

За підставами виникнення природокористування поділяється на таке, що здійснюється на праві загального природокористування та таке, що здійснюється на праві спеціального природокористування. Право загального та право спеціального природокористування ма­ють суттєві відмінності. Право загального природокористування є невід'ємним елементом правового статусу людини, невіддільним правом загального статусу та реалізується в ме­жах загальної правосуб'єктності особи. При цьому природні ресурси не закріплюються за конкретними суб'єктами, не надаються дозволи на їх використання, таке право не підлягає спеціальній фіксації в правовстановлюючих документах, не потребує державно-правової ре­єстрації, таке право є невід'ємною умовою життєдіяльності людини та її повноцінного фізіо­логічного існування. Право загального природокористування реалізується безоплатно (приміром, право користування вулицями, скверами, парками, іншими місцями та об'єктами загального користування для задоволення фізичних, екологічних, естетичних, рекреаційних, оздоровчих потреб).

Право спеціального природокористування, натомість, здійснюється за плату; природний ресурс закріплюється за конкретним суб'єктом, таке право підлягає державно-правовій реє­страції, режим спеціального використання фіксується в обліково-кадастровій документації, передбачається надання дозволу на спеціальне використання природного ресурсу.

Загальні засади диференціації права загального та спеціального використання природних ресурсів викладені у статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного се­редовища».

Процедури надання природних ресурсів у спеціальне користування врегульовані щодо кожного окремого ресурсу в актах ресурсного законодавства (поресурсових законах та ко­дексах). Надання природного ресурсу в користування передбачає вчинення низки послі­довних дій: подання клопотання, його погодження, підготовка проекту виділення (надання) ресурсу, погодження та експертиза, прийняття рішення про передачу ресурсу, визначення меж ресурсу, що надається в натурі (на місцевості), видача правовстановлюючого документа (укладення договору), реєстрація державних актів.

Наприклад, відповідно до статті 123 ЗК надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. (Як уже зазначалося вище, право постійного землекористування набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Усі інші юридичні особи одержують земельні ділянки тільки в оренду або у власність.) Умови і строки розроблення проектів від­ведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа державної або комунальної власності, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунто­вують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміні­страція або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спад­щини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, мі­ської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених ЗК, приймають рішення про надання земельної ділянки.

При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Ав­тономної Республіки Крим. При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки централь­ному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і в місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України. Відмову органів місцевого самовряду­вання або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

 

< Попередня   Наступна >