185

---

Стаття 153. Обов'язки суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів

1. Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначе­ного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забруд­ненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якос­ті у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та корис­тувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам при­родних ресурсів. 2. Законом можуть бути визначені й інші обов'язки суб'єкта господарювання щодо використання природних ресурсів у господарській діяльності.

 

1. Наведений у статті 153 перелік обов'язків суб'єктів господарювання щодо використан­ня природних ресурсів не є вичерпним. Обов'язки цього спеціального кола суб'єктів-природокористувачів у цілому грунтуються на вимогах статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [364], відповідно до якої використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додер­жанням обов'язкових екологічних вимог:

- раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого за­стосування новітніх технологій;

- здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

stify;">- здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

- застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ре­сурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;

- збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших терито­рій, що підлягають особливій охороні;

- здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» міс­тить загальний перелік обов'язків громадян у галузі екології (ст. 12):

- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;

- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навко­лишнє природне середовище.

2. Вимога цільового використання природних ресурсів вважається однією з найважли­віших у структурі правовідносин щодо використання природних ресурсів. Цільове використання природних ресурсів є напрямом і способом отримання користі від експлуатації якос­тей природних ресурсів для задоволення матеріальних та інших потреб суб'єктів природо­користування. Юридичний зміст такої вимоги полягає у тому, що природний ресурс, який перебуває у володінні будь-якого суб'єкта, має використовуватись відповідно до того при­значення, яке визначено законодавством та обліково-кадастровою документацією і правовстановлюючими документами на даний природний ресурс. З цією метою природні ресур­си поділяються на види залежно від їх призначення (так, приміром, землі відповідно до статті 19 ЗК поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого приро­доохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного при­значення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; є) землі вод­ного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Гарантіями забезпечення цільового використання природних ресурсів є норми, які вста­новлюють відповідальність за порушення даного принципу. Наприклад, відповідно до стат­ті 211 ЗК громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за таке порушення, як невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Принцип економності, раціональності та комплексності використання природних ресур­сів також втілюється у низці обов'язків суб'єктів господарювання щодо природних ресурсів.

Про необхідність запровадження режимів економності та раціональності було наголоше­но в постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. [354].

Під економністю використання природних ресурсів розуміється таке їх залучення до гос­подарського обороту, при якому вони використовуються максимально ефективно при міні­мумі їх експлуатаційних втрат.

Раціональність пов'язана з науково обґрунтованим розміщенням виробничих сил, забез­печенням рівних можливостей для розвитку народного господарства, задоволенням мате­ріальних і природних потреб громадян, покращанням екологічної обстановки. Раціональне використання природних ресурсів - це таке їх використання, яке враховує як природні зако­номірності, так і потенційні можливості навколишнього середовища і полягає у створенні умов для оптимального відтворення природних ресурсів та недопущенні настання незворотних наслідків.

Засадами раціонального використання природних ресурсів є:

1) облік природних ресурсів;

2) планування використання природних ресурсів і їх відтворення;

3) науково-обгрунтоване залучення природних ресурсів до господарського обороту;

4) дотримання екологічних вимог під час використання природних ресурсів;

5) зростання рівня свідомості і еколого-правової культури громадян.

 

< Попередня