90

---

Глава 9 ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА

Стаття 79. Поняття господарського товариства

1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника. 2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, ін­ші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу, а також грома­дяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в гос­подарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими законами. 3. Господарські товариства є юридичними особами. 4. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасника­ми господарського товариства, зберігають статус юридичної особи. 5. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяль­ність, якщо інше не передбачено законом.

 

1. Основна мета господарських товариств - одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються «колек­тивними підприємцями» - організаціями корпоративного типу, що відповідають таким озна­кам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (склад­кове майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на ко­легіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомо­гою системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулюв

ання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція - легалізація то­вариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національ­ні) акціонерні товариства (холдингові компанії).

Хоча подібне товариство не відповідає своєму етимологічному значенню, проте на його ко­ристь свідчить низка аргументів: 1) наявність у товариства власного майна, що є значною гаран­тією майнової стабільності товариства та захисту інтересів кредиторів товариства; 2) передавши своє майно як вклад товариству, його єдиний засновник (а згодом - учасник), отримує взамін низку зобов'язальних прав, що дозволяє йому вирішувати принципові питання діяльності това­риства (формувати виконавчий та контрольні органи, визначати напрями використання майна товариства тощо); 3) легкість поповнення складу учасників (і відповідно - майнової бази то­вариства за рахунок їх вкладів) без проведення необхідної у такому випадку для унітарного підприємства реорганізації, при цьому для товариства досить внести відповідні зміни до установчих документів (статуту) і відомостей державної реєстрації; 4) фактично товариство однієї особи істотно не відрізняється від товариства, в якому контрольний або більший за розміром па­кет акцій (відповідна частка у статутному фонді) належить одному учаснику/акціонеру, що за­безпечує контроль над товариством з боку такої особи.

Товариством однієї особи може бути лише господарське товариство, що належить до об'єднань капіталів, оскільки в персональних товариствах розмір частки учасника зазвичай не впливає на його можливості щодо управління справами товариства.

Легалізація товариства однієї особи обмежена випадками, передбаченими цим Кодексом. Водночас Цивільний кодекс визнає можливість створення такого товариства як загальне правило щодо усіх господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів (ч. 2 ст. 114): акціонерного товариства (ч. 4 ст. 153), товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 140) та товариства з додатковою відповідальністю (ч. 1 ст. 151).

2. Частина 2 цієї статті окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники госпо­дарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу (споживачі, органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК відносить не лише осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юри­дичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснють госпо­дарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокрем­лені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Наділення подібних підрозділів засновницькими повноваженнями навряд чи можна визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб'єктами права в зовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.

3. Господарський кодекс визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднання­ми капіталів (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатко­вою відповідальністю), традиційно визнаються юридичними особами як такі, в яких най­більш повно віддзеркалюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальність товариства за власними зобов'язаннями - від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями). Водночас пер­сональні товариства (повне і командитне та їх аналоги за англо-саксонським правом - партнершіп та партнершіп з обмеженою відповідальністю) за законодавством низки країн (Ні­меччини, країн англо-саксонської правової традиції та ін.) не визнаються юридичними осо­бами, що позначається не на рівні їх самостійності, а на характері відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства (кредитори можуть безпосередньо звернутися до учасників з вимогою покриття боргу товариства).

4. Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарю­вання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, взявши участь у товаристві (його заснуванні).

5. Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької господарської діяль­ності і за загальним правилом можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.

Проте в коментованій статті не знайшли відбиття винятки, а саме: можливість деяким ви­дам і формам господарських товариств здійснювати некомерційну (непідприємницьку) гос­подарську діяльність (фондові біржі - ст. 360 ГК, господарські об'єднання у формі господар­ських товариств - холдингових чи фінансових банківських груп - ст. 9, 10 Закону «Про банки і банківську діяльність» [61]) або виконувати деякі функції щодо регулювання гспо-дарської діяльності (Національний депозитарій - Закон України «Про Національну депо­зитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333]).

Примітка. У Цивільному кодексі України господарським товариствам присвячено 49 статей (із 113 по 162 включно). При цьому більш ґрунтовно регулюється правове стано­вище персональних товариств - ПТ і КТ (саме з них починаються спеціальні положення па­раграфу 1 гл. 8 «Підприємницькі товариства», що відповідає їх історичній першості у станов­ленні інституту господарських товариств і, віповідно, традиції західних Торгових або Комерційішх кодексів), а також представників об'єднання капіталів - ТОВ (і, відповідно, їх модифікацій - ТДВ). Акціонерним товариствам присвячено лише 11 статей (152-162) з розра­хунком на більш ґрунтовне регулювання їх діяльності майбутнім Законом «Про акціонерні то­вариства», проекти якого неодноразово подавалися на розгляд до Верховної Ради України, а необхідність розробки нового законопроекту (більш досконалого) передбачається Указом Президента України від 21 березня 2002 р. «Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах» [290].

 

Наступна >