§ 2. Окремі злочини проти власності

Крадіжка (ст. 185).

Крадіжка — це таємне викрадення чужого майна. Таємність має місце, коли винний вважає, що вчиняє злочин непомітно для потерпілих чи інших осіб (у відсутності будь-яких осіб, або коли припускається, що присутні не усвідомлюють харак­теру і значення дій винного).

Безпосередній об'єкт злочину — суспільні відносини влас­ності.

Об'єктивна сторона злочину. Крадіжка є злочином з мате­ріальним складом, тобто передбачаються дії винного (таємне викрадення), їх результат (заволодіння чужим майном) і при­чинний зв'язок між ними. Крадіжка є закінченою з моменту, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися майном. Визначення цього моменту відбува­ється у кожному конкретному випадку з урахуванням власти­востей окремих видів майна (розміру, ваги, споживчих якос­тей, місця знаходження).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи ін­шими особами, при цьому продовжені винною особою з ме­тою заволодіти майном, кваліфікуються як грабіж, а при за­стосування насильства чи погрози його застосування — як на­сильницький грабіж чи розбій (ст.ст. 186, 187).

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном і корисливим мотивом, які є обов'язковими ознаками цього злочину.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками кра­діжки є:

крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186);

крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше примі­щення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпі­лому (ч. 3);

крадіжка, вчинена у вел

крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або органі­зованою групою (ч. 5 ).

Законодавче визначення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та організованою групою передбачене ст. 28 КК.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 185 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; ч. 2 ст. 185 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до п'яти років; ч. З ст. 185 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; ч. 4 ст. 185 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; ч. 5 ст. 185 —позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Грабіж (ст. 186).

Грабіж — це відкрите викрадення чужого майна, тобто ви­крадення у присутності інших осіб, які розуміють протиправ­ний характер дій винного, а винний свідомо не приховує свого наміру.

Безпосередній об'єкт злочину — відносини власності, до­датковий об'єкт — здоров'я особи. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чу­жого майна.

Відкритим вважається викрадення, що здійснюється у прису­тності осіб, які розуміють характер та значення вчинюваних дій, тобто власники, володільці, охоронці майна, на яке здійс­нюється посягання, очевидці. Такими особами не є співучасни­ки винного, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи сто­сунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку.

Грабіж може бути вчинений у таких формах:

відкритого викрадення чужого майна без застосування на­сильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

відкритого викрадення чужого майна із застосуванням на­сильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний не застосовує наси­льства або погрози до потерпілого чи інших осіб, він обмежу­ється лише вилученням майна (наприклад — вирвав сумочку і втік, зірвав з голови шапку).

Насильницький грабіж передбачає, що винний не тільки ви­лучає чуже майно, крім цього він застосовує насильство до потерпілого чи інших осіб, тобто насильство застосовується для протиправного вилучення або утримання майна.

Погроза застосування насильства тут означає залякування потерпілого можливим застосуванням до нього фізичного на­сильства.

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися цим майном (матеріальний склад злочину).

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом на відкрите заволодіння чужим майном і корисливим мотивом, які є обов'язковими ознаками цього злочину.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками гра­бежу є:

грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосуван­ня такого насильства, або вчинений повторно, або за попе­редньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 186);

грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше примі­щення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпіло­му (ч. 3);

грабіж, вчинений у великих розмірах (ч. 4);

грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або органі­зованою групою (ч 5 ).

Законодавче визначення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та організованою групою передбачене ст. 28 КК.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 186 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; ч. 2 ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років; ч. З ст. 186 — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років; ч. 4 ст. 186 — по­збавлення волі на строк від семи до десяти років; ч. 5 ст. 186 — позбавлення волі на строк від восьми до тринадця­ти років із конфіскацією майна.

Основним критерієм відмежування грабежу від розбою є характер фізичного насильства та погроз. При грабежі винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при роз­бої — насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи (або погрозу такого насильства).

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я, потерпілого розуміється заподіяння легкого тілесного ушко­дження, що не призвело до короткочасного розладу здоров'я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення ін­ших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, що не є не­безпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння).

Розбій (ст. 187).

Розбій — це напад з метою заволодіння чужим майном, по­єднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Безпосередній об'єкт злочину — відносини власності, до­датковий об'єкт — здоров'я і життя особи.

З об'єктивної сторони розбій характеризується нападом з метою заволодіння чужим майном, що поєднується з насильст­вом, яке небезпечне для життя чи здоров'я особи, або з погро­зою застосувати таке насильство.

Напад — це раптова, несподівана для потерпілого, коротко­часна, агресивна, насильницька дія, яка спрямована на проти­правне заволодіння чужим майном.

Насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило ко­роткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездат­ності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження. Крім цього, інші насильницькі дії, які небезпечні для життя чи здоров'я в момент заподіяння (наприклад, спричинили втрату свідомості, були використані зброя, електрострум, отруйні ре­човини та ін.).

Заподіяння в процесі розбою легкого тілесного ушкоджен­ня, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незнач­ну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушко­дження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я особи, яка зазнала нападу, нанесення побо­їв, що мало характер мордування не потребує додаткової ква­ліфікації за іншими статтями КК.

Погроза застосувати насильство полягає в рішуче висловле­ному намірі реально вчинити небезпечні для життя дії — вби­ти, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкоджен­ня, легке тілесне ушкодження з розладом здоров'я або втра­тою працездатності. Погроза має місце незалежно від того, чи мав винний намір виконати її.

Погроза вчинити вбивство або заподіяти тяжке тілесне ушкодження, висловлена в процесі розбою, не потребує додат­кової кваліфікації за ст. 129 КК

Розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування на­сильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад злочину).

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом та спеціальною метою — заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками роз­бою є:

розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2);

розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше примі­щення чи сховище (ч. 3);

розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних

ушкоджень (ч. 4). Законодавче визначення вчинення злочи­ну за попередньою змовою групою осіб та організованою групою передбачене ст. 28 КК.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 187 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; ч. 2 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; ч. 3 ст. 187 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна; ч. 4 ст. 187 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Вимагання (ст. 189).

Вимагання — це протиправна вимога передати чуже майно чи право на майно або вчинити будь-які дії майнового харак­теру з погрозою насильства над потерпілим чи його близьки­ми родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголо­шення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі ба­жають зберегти в таємниці.

Основним безпосереднім об'єктом вимагання є відносини власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами вва­жаються психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров'я. Як додаткові факультативні об'єкти злочи­ну можуть виступати честь, гідність, таємниця приватного життя громадян. Предмет вимагання відрізняється від пред­мета інших посягань на власність, ним може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характе­ру. Крім того, предметом може бути майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (наприклад, оде­ржане ним у борг чи як застава).

З об'єктивної сторони вимагання характеризується такими взаємопов'язаними діями: а) пред'явленням майнової вимоги; б) погрозою застосування насильства, знищення або пошко­дження майна, заподіяння іншої шкоди. Вимагання є закінче­ним з моменту пред'явлення майнової вимоги, поєднаної з по­грозами

Вимога — це викладена в рішучій формі пропозиція винно­го до потерпілого передати майно, право на майно або вико­нати інші дії майнового характеру.

Погроза при вимаганні має бути дійсною і реальною, може бути виражена будь-яким чином — усно, письмово, жестами, переказана через інших осіб, по телефону та ін.

Зміст погрози може полягати в такому: а) погроза насильст­вом; б) погроза обмеження прав, свобод або законних інтере­сів; в) погроза знищення чи пошкодження майна; г) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці. Погроза при вимаганні може сто­суватися як самого потерпілого, так і його близьких родичів.

Застосування погроз з метою примусити потерпілого до ви­конання чи невиконання реально існуючого цивільно-правово­го зобов'язання кваліфікується за ст. 355 КК.

Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушко­дження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпеч­ним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ч. З ст. 189 і додатко­вої кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.

Вимагання відрізняється від грабежу (ст. 186) і розбою (ст. 187) тим, що при вимаганні насильницькі дії та погрози спрямовані на одержання майна в майбутньому. Вимоги пере­дати майно, поєднані з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, також кваліфікуються як вимагання.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом, а також спеціальною метою — незакон­но одержати чуже майно, право на нього або домогтися вико­нання потерпілим інших дій майнового характеру.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками ви­магання є:

вчинення злочину повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподі­яння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди по­терпілому (ч. 2 ст. 189);

вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3);

вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4).

Законодавче визначення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та організованою групою передбачене ст. 28 КК.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 189 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 189 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; ч. З ст. 189 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; ч. 4 ст. 189 — позбавлен­ня волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Шахрайство (ст. 190).

Шахрайство — це протиправне заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживан­ня довірою.

Безпосереднім об'єктом шахрайства є відносини власності.

Предметом цього злочину є майно, а також право на май­но. Право на майно — можливість користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном, набута в результаті дій потер­пілого. Така можливість шахраю може бути надана шляхом оформлення відповідних документів, які встановлюють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового характеру (договір дарування, довіреність, боргова розписка).

З об'єктивної сторони шахрайство є злочином з матеріаль­ним складом і тому вважається закінченим з моменту перехо­ду чужого майна у володіння винного або з моменту отриман­ня ним права розпоряджатися таким майном.

Обов'язковою ознакою цього злочину є спосіб вчинення ша­храйства: а) обман; б) зловживання довірою.

Обман полягає у повідомленні потерпілому неправдивих ві­домостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для його поведінки. Тобто, об­ман може мати активний характер — повідомлення потерпіло­му неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події, так і пасивний характер — умисне замовчування юридично значимої інформації.

Зловживання довірою — це недобросовісне використання довіри з боку потерпілого для заволодіння чужим майном чи правом. При цьому винний використовує особливі довірливі стосунки, які склалися між ним та власником (володільцем) майна. Такі стосунки можуть виникати як внаслідок тривалого особистого знайомства та дружніх зв'язків, так і внаслідок ре­комендацій інших осіб, соціального статусу винного тощо.

Якщо при вчиненні шахрайства, мають місце самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення або інше протиправне заволодіння офіційними до­кументами, штампами або печатками, їх умисне знищення, по­шкодження чи приховування, підроблення документів, печа­ток, штампів та бланків з метою подальшого їх використання при шахрайстві, а так само використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, то такі діяння повинні окремо кваліфікуватися відповідно за ст. 353 або за частинами статей 357, 358 чи 366 КК.

Від вимагання (ст. 189) шахрайство відрізняється тим, що при шахрайстві потерпілий внаслідок омани „добровільно" пе­редає майно шахраєві і переконаний у тому, що він розпоря­джається майном за власною волею і в своїх інтересах.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом заволодіння чужим майном (або правом на майно) і корисли­вим мотивом, які є обов'язковими ознаками цього злочину.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками ша­храйства є:

шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпі­лому (ч. 2 ст. 190);

шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом неза­конних операцій з використанням електронно-обчислюваль­ної техніки (ч. 3);

шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або ор­ганізованою групою (ч. 4).

Покарання за злочин: ч. 1 ст, 190 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; ч. 2 ст. 190 — штраф від п'ятдесяти до ста не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; ч. З ст. 190 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; ч. 4 ст. 190 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191).

Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини власності.

З об'єктивної сторони даний злочин може бути вчинений у таких формах: а) привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191); б) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення — це протиправне і безоплатне вилучення (а також утримання, неповернення) чужого майна, яке знаходи­лось у правомірному володінні іншої особи, з наміром в пода­льшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. Вважається закінченим з моменту вилучення чужого май­на й отримання винним можливості розпорядитися ним.

Розтрата — це незаконне і безоплатне витрачання (а са­ме — споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, тощо) чужого майна особою, якій воно ввірене чи перебуває в її ві­данні. Є закінченою з моменту витрачання чужого майна.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм, службовим становищем — це незаконне обер­нення службовою особою чужого майна на свою користь (чи користь інших осіб), з використанням свого службового стано­вища. Предметом такого заволодіння може бути також і май­но, що безпосередньо не було ввірене винному або не перебу­вало в його віданні. Злочин є закінченим з моменту, коли вин­ний отримав можливість розпорядитися ним.

Суб'єкт злочину. Стосовно привласнення і розтрати (ч. 1 ст. 191) -— особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні. Відносно привласнення, розтрати або заволодіння чу­жим майном шляхом зловживання службової особи своїм слу­жбовим становищем (ч. 2 ст. 191) суб'єктом злочину може бу­ти лише службова особа {див. примітки 1 і 2 до ст. 364 КК). Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом і ко­рисливим мотивом.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими ознаками зло­чину є:

привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, а також привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловжи­вання службовою особою своїм службовим становищем, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 3);

вчинення у великих розмірах привласнення чи розтрати чу­жого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, а також привласнення, розтрати або заволодіння чу­жим майном шляхом зловживання службовою особою сво­їм службовим становищем (у тому числі і вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб) — ч. 4; — вчинення в особливо великих розмірах або організованою групою привласнення чи розтрати чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, а також привлас­нення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим станови­щем (у тому числі і вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб) — ч. 5.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 191 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні робот на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох ро­ків, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; ч. 2 ст. 191 — обмеження волі на строк до п'яти років або по­збавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обі­ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. З ст. 191 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; ч. 4 ст. 191 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися пе­вною діяльністю на строк до трьох років; ч. 5 ст. 191 — по­збавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з по­збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194).

Безпосереднім об'єктом злочину є охоронювані криміналь­ним законом відносини власності. Як додатковий об'єкт зло­чину можуть виступати суспільні відносини у сфері охорони життя і здоров'я людини, громадського порядку. Предметом злочину є будь-яке майно (рухоме і нерухоме). Знищення чи пошкодження окремих видів майна утворює спеціальні склади злочинів (офіційних документів, штампів та печаток — ст. 357, майна службової особи або громадянина, який вико­нує громадський обов'язок, судді, народного засідателя, прися­жного, захисника, представника особи та їх близьких родичів — ст.ст. 352, 378, 399). Уразі, якщо знищення чи пошко­дження окремих видів майна розглядається як адміністратив­ний проступок, то особа несе адміністративну відповідальність відповідно до норм Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у: а) вчиненні суспі­льно небезпечних дій, спрямованих на знищення чи пошко­дження чужого майна; б) настанні наслідків у вигляді шкоди у великих розмірах; в) причинному зв'язку діями і наслідками.

Знищення майна — це приведення майна в такий стан, коли майно або перестає існувати, або повністю втрачає свої суспі­льно корисні властивості.

Пошкодження майна — це приведення майна в стан, що характеризується погіршенням його якості, зменшенням цінно­сті, непридатністю до використання без ремонту.

Шкода у великих розмірах — матеріальні збитки на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян. Злочин є закінченим з моме­нту, коли чуже майно пошкоджено (знищено) і цим заподіяно шкоду у великому розмірі.

Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16 років. Суб'єк­том кваліфікованого виду цього злочину (ч. 2 ст. 194) є осо­ба, яка досягла 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого або непрямого умислу (ст. 113) та терористич­ного акту (ст. 258) необхідно встановлювати мотив і мету вчинення злочину.

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошко­дження майна є:

вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально небезпечним способом;

заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах;

спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Покарання за злочин: ч. 1 ст. 194 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років; ч. 2 ст. 194 — позбавлення волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.