§ 5. Правове регулювання територіальних податкових пільг

Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків (а саме так підходить російський законо­давець — ст. 56 Податкового кодексу Російської Федерації), то цілком обґрунтованим є виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:

1) нижчий рівень — території, що характеризуються звіль­неннями при використанні місцевих податків і зборів. Наприк­лад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» місцеві органи самоврядування на свій розсуд можуть встановлювати частину місцевих податків і зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відпо­відних територіях;

2) вищий рівень — території спеціальних зон зі специфіч­ним пільговим оподаткуванням, що регулюється спеціальним законодавством. Такі території поділяють на два підвиди:

а) території, розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони), де надається пільговий режим оподаткування для податкових резидентів України;

б) території, розташовані в Україні, де надається пільговий податковий режим для податкових резидентів і нерезидентів України (вільні економічні зони).

Податкове законодавство України не дає чіткого визначен­ня поняття «офшорна зона», і найчастіше термін «офшор» за­стосовується стосовно компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку чи взагалі його відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в чисто символічному розмірі.

Визначене законодавче забезпечення система офшорних зон дістала 2000 року. Президент України розпорядженням № 90/2000/РП від 21 лютого 2000 року доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон і надалі забезпечувати його щорічне опублікування. Основною причиною, яка підштовхнула до закріплення цього переліку, послужив п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про опо­даткування прибутку підприємств», що регламентує порядок роботи з платниками податків, які торгують з фірмами, зареє­строваними в офшорних зонах. А саме: при перерахуванні гро­шей таким фірмам за покупки дозволено відносити на витрати тільки 85% фактичної вартості товару. Інші 15% — з чистого прибутку. За невиконання цієї норми передбачені високі штрафні санкції. Поняття ж офшорних зон немає. Тому зако­нодавець пішов дещо спрощеним шляхом — закріпити вичер­пний перелік офшорних зон, а не роз’яснювати, у чому їхня сутність.

24 лютого 2003 року Кабінет Міністрів України затвердив перелік офшорних зон, до якого увійшли:

в Європі — Андорра, Гібралтар, Монако; Британські залежні території — острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні;

у Центральній Америці — Беліз, Панама;

у Карибському регіоні — Ангілья, Антигуа і Барбуда, Ару­ба, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Бри­танські Віргінські острови, Віргінські острови (США), Грена­да, Кайманові острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос;

в Африці — Ліберія, Сейшельські острови;

у Тихоокеанському регіоні — Вануату, Маршальські остро­ви, Науру, Ніуе, острови Кука, Самоа;

У Південній Азії — Мальдівська Республіка¹.

Закон України від 23 лютого 1996 року «Про деякі питання валютного регулювання й оподаткування суб’єктів експеримен­тальної економічної зони «Сиваш» регулює створення зони для залучення іноземних і національних інвестицій на основі Ука­зу Президента України від 17 листопада 1995 року «Про захо­ди для проведення експерименту в північно-кримській експе­риментальній економічній зоні «Сиваш».

Ця територія не є в повному розумінні слова вільною еконо­мічною зоною. Вона не має спеціального митного кордону, і пільги поширюються не на всіх суб’єктів господарювання. Ра­зом з тим зареєстровані суб’єкти зони сплачують 50 відсотків податку на прибуток і ПДВ, використовують особливий мит­ний режим (спрощена процедура в’їзду-виїзду; звільнення від сплати мита, ПДВ, акцизного збору на імпорт для потреб влас­ного виробництва тощо). На 50 відсотків зменшується сума податку на прибуток при використанні її на реалізацію інвес­тиційних проектів у межах зони.

У цілому всі вільні економічні зони поділяють на дві кате­горії:

1) транспортно-транзитні — зони, розташовані по перимет­ру кордону України, що забезпечують залучення товарів на територію України і потік транзитних товарів через територію України. Створюють їх з метою спрощення процедури пере­міщення цих товарів;

2) промислові — зони, розташовані на території України, закріплені законодавством, у них здійснюють інвестування і встановлено пільговий режим оподаткування.

_{1 Див.: Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 24 лютого 2003 р. № 77-р // Офіційний вісник України. — 2003. — № 9. — Ст. 401.}