Радник

---

(щодо оцінки вимог Постанови КМУ № 1453 про «Типовий порядок здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» та визначення терміну «підпис»).

1. Щодо поняття «підпис». Хоча він і не визначений чітко в українському законодавстві, проте визначення його існують, наприклад:

Великий бухгалтерський словник:

Підпис - Реквізит документа, що представляє собою власноручний розпис повноважної посадової особи.

Проте, звичайно, підпис у широкому розумінні визначає персональну специфічну характеристику та притаманну властивість не тільки для посадової особи, але й для будь-якої особи взагалі. Інше визначення:

Подпись - 1. надпись под чем-нибудь; 2. собственноручно написанная фамилия (російською мовою) (http://opredelenie. info/buhgalterskiy-slovar/).

В юридичній практиці під підписом часто розуміється дві обов’язкові частини – власне «підпис» або «автограф» та розшифровка цього підпису, яка включає: повну або скрочену (прізвище та ініціали) форму ідентифікації особи що підписалася та, можливо, повну (скорочену) назву посади, яку займає ця особа, якщо накладання/здійснення підпису пов’язане з виконанням цією особою посадових обов’язків.

Існують також декілька еквівалентів поняття «підпис», які застосовуються у звичайній та юридичній практиці:

АВТОГРАФ (гр. autos сам + grapho пишу) - собственноручная подпись, надпись или рукопись. (Литературный словарь. Термины. Определения), в перекладі з російської – власноручний підпис, напис або рукопис.

Тлумачний словник Ожегова характеризує автограф як «собственноручную, обычно памятную надпись или подпись», а підпис – як «собственноручно написанную фамилию». Розглядаючи ці поняття в ключі особистого підпису людини, очевидні схожість і відмінності. За загальною думкою великої різниці між поняттями «автограф» і «підпис» немає, однак поняття «підпису» носить більш формальний характер. У випадк

у, якщо людина підписує офіційні документи, її підпис є саме «підписом» в буквальному розумінні цього слова. Тут є важливий юридичний «момент»: особистий підпис людини часто є останнім «штрихом» при оформленні операцій, обов'язкова її наявність в різних документах, договорах, на кредитних картах.

парафування (від франц. paraphe- скорочений підпис, розчерк) - форма підтвердження згоди з виробленим в результаті переговорів текстом договору шляхом нанесення представниками сторін своїх ініціалів у кінці погодженого тексту, а іноді на кожній його сторінці (Словник підприємця).

У юридичній та повсякденній практиці, що склалася, як підпис звичайно використовується монограмна абревіатура у вигляді поєднання перших букв імені і по батькові і частини прізвища, тобто поєднання ініціалів, або тільки частини прізвища з невеликою модифікацією та додаванням художніх елементів. Згідно словнику Уебстера параф – це розчерк, звичайно чинений вслід за підписом. Мета чинення парафу – створити додатковий захист підпису від підробки за рахунок більшої складності розчерку. У ЦК України таке визначено у п.2 ст. 294.: «Фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції».

Із вказаними особливостями пов’язана суперечка (Журнал "Домашний адвокат" № 22, 2008. ПАРАФ НЕ ПОДПИСЬ!) про легітимність підпису особи при виконанні правочинів в Росії та Україні, де гідно п.1 ст.19 ЦК РФ «гражданин по общему правилу приобретает и осуществляет права и обязанности под своим именем, включающим фамилию, собственно имя, а также отчество» (що тотожно визначенню ст.28 ЦК України). Тобто акт підписання документа означає власноручне написання громадянином свого повного імені (тобто імені, по батькові і прізвища) і лише власноручно написане повне ім'я громадянина може бути визнано його підписом в точному правовому значенні цього слова за законодавством РФ та України. Будь-яке інше або іншим способом виконане позначення може у відповідних випадках бути розцінено лише як аналог підпису, що допускається тільки згідно до п. 2 ст.160 ГК РФ (п.3 ст.207 ЦК України) лише у випадках та в порядку, передбаченому законодавством або угодою сторін і в загальному випадку є формальні підстави вважати документ, на якому проставлений параф або аналог підпису, але відсутній сам власноручний підпис (повний вид підпису), виконаний відповідно до правил правопису мови, не підписаним, що напряму стосується і практики вчинення нотаріальних дій.

Є також приклади застосування поняття «підпис», які використовуються в комп’ютерних технологіях, за словником іншомовних слів (російською мовою):

signature (Сигнатура, подпись) – Список типов, включенный в определение метода, поля, свойства или локальной переменной. Для метода сигнатура включает его имя, количество параметров, их типы, тип возвращаемого результата и соглашения по вызову. Сигнатура для свойства аналогична сигнатуре метода. Сигнатура для поля и локальной переменной – это просто их тип

evidence (Доказательство) – Свойства кода, такие как цифровая подпись, зона, сайт, которые используются политикой безопасности, чтобы предоставить права данному коду

У Цивільному Кодексі України (далі – ЦК) є визначення застосування власноручного підпису у ст. 207 та частково у ст.1248 (засвідчення заповіту нотаріусом). В інших статтях визначається необхідність письмової форми правочину та підписання документів (без визначення форми підпису) і фактично є посиланням саме на ст.207 ЦК.

Стаття 207 ЦК України вводить ряд норм щодо письмової форми вчинення правочину, зокрема визначення форми підпису та аналогів власноручного підпису вказане у п.3:

«3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.»

2. На підтвердження тези у Коментарі про те що «вимога щодо обов’язковості фізичній особі або юридичній особі мати посилений сертифікат ключа», яка випливає з Постанови КМУ № 1453 є неправомірною, наведемо такі міркування та норми законодавства:

2.1. Вказане обмеження щодо обов’язковості мати надійні засоби ЕЦП фактично відміняє норму, визначену останнім абзацом ст.3 Закону, про неможливість невизнання електронного підпису виключно через його електронну форму чи тому, що він не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа підписувача (та користувача), по крайній мірі для державних органів та їх службовців.

Таке обмеження є технічним обмеженням, яке включає такі обов’язкові елементи:

— використання виключно криптографічних стандартів, які діють в Україні;

— використання засобів ЕЦП, які мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок регулюючого органу (ДССЗЗІ України);

— використання виключно сертифікатів, які видані акредитованими центрами сертифікації ключів.

— У Європейській Директиві ЄС 1999/93/ЄС також є аналогічна норма (п.2 ст.5 Директиви), але вона дає можливості більш вільного застосування електронного підпису, тому що електронний підпис не може бути відхилений з таких причин:

«2. Держави-члени забезпечують, неможливість позбавлення електронного підпису юридичної сили і прийнятності в якості доказу у судочинстві лише на тій підставі, що він:

— виконаний у електронній формі, чи

— не заснований на чинному сертифікаті, чи

— не заснований на чинному сертифікаті, виданому акредитованим постачальником послуг по сертифікації, чи

— не створений за допомогою безпечного механізму створення підпису.»

Широке застосування електронних підписів можливе лише в умовах мінімізації обмежень та дотримання єдиних технічних стандартів у цій сфері, а також лібералізації законодавства щодо застосування електронного документообігу у цивільних та громадських відносинах.

2.2. Використання будь-яких аналогів власноручного підпису є правомірним при здійсненні правочинів в Україні згідно до п.1 Статті 204. Презумпція правомірності правочину: «1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним», а використання ЕЦП, що не ґрунтується на надійних засобах ЕПЦ або на посиленому сертифікаті, не тільки не заперечується Законом «Про електронний цифровий підпис» або будь-яким іншим, а і напряму дозволено ст.5 Закону про ЕЦП.

2.3. Договірна форма відносин між підписувачами та центрами сертифікації ключів, передбачена Законом «Про ЕЦП» і яка на практиці фактично регулює взаємовідносини між ними у відповідності до ст.5 вказаного Закону, повністю задовольняє вимогу п.3 Ст.207 ЦК щодо дозволу вчиненні правочинів «за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів» і не передбачає будь-яких додаткових обмежень. Центри сертифікації ключів, які зареєстровані в Україні або в інших державах згідно законодавства, виконують функції документального засвідчення чинності і належності відкритого ключа підписувача (ст.1 Закону «Про ЕЦП») і діють завжди на договірних засадах, і виступають гарантами для усіх користувачів ЕЦП, у тому числі – державних органів, ідентифікації підписувача та цілісності підписаного ним документу, якщо перевірка ЕЦП завершилася успішно (перевірка ЕЦП виконана без помилок).

2.4. Питання використання ЕЦП стосується не тільки спілкування з органами державної влади юридичних та фізичних осіб, але й забезпечення прав людини у відповідності з законодавством, у тому числі міжнародним, яке ратифіковане Україною та міжнародними угодами України. В цій частині держава Україна відіграє найсуттєвішу роль у забезпеченні прав та свобод громадян у цивільних відносинах. Вказані права ґрунтуються на Конституції України, Законах та інших законодавчих актах.

За цими законами Україна та її державні органи та організації зобов’язані максимально сприяти впровадженню міжнародних норм та стандартів у практиці взаємовідносин між державою, особами різних форм власності та громадянами, а також імплементації міжнародних та європейських умов визнання правочинів у практичну діяльність в Україні в галузях електронного документообігу та електронної комерції.

Конституцією України визначено (ст.9), що «чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України». Звернемося до змісту міжнародних договорів, якими визначаються загальні принципи, до яких прагне Україна:

«Декларація прав людини» ООН, членом якої Україна є з 24 жовтня 1945 року

Стаття 22. Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 28. Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Угода про формування Єдиного економічного простору (Дата набуття чинності: 20.05.2004 р.):

В Концепції, яка затверджена цією Угодою вказано, що (розділ І. Цілі та завдання): Держави-учасниці прагнуть сприяти:

«розвитку торгівлі та інвестицій між державами-учасницями, що забезпечуватиме сталий розвиток економік держав-учасниць на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

створенню можливостей для розвитку підприємницької діяльності шляхом

встановлення гармонізованих систем регулювання та інтегрування інфраструктурного комплексу;»

а у розділі ІІ (Основні принципи), вказано, що: «Принцип забезпечення вільного руху капіталу передбачає поетапне зняття всіх обмежень на рух капіталу з держав-учасниць у рамках ЄЕП та проведення узгодженої політики в галузі розвитку ринку капіталів за умови забезпечення макроекономічної стабільності» та

«Неучасть або часткова участь будь-якої держави-учасниці в окремих напрямах розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах не повинна бути перешкодою для інших держав-учасниць у здійсненні зазначених напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів».

Розділ ІV (Взаємодія при проведенні переговорів щодо приєднання до СОТ) визначає, що: «Формування і діяльність ЄЕП здійснюються з урахуванням норм і правил СОТ».

Законом України «Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами» (№ 237-94-ВР від 10.11.1994) визначені основні засади, які стосуються саме використання цифрових підписів для електронного документообігу та здійснення ділової діяльності:

За Преамбулою:

беручи до уваги бажання Сторін встановити тісні стосунки, побудовані на існуючих історичних зв'язках між ними

будучи переконаними у надзвичайній важливості верховенства закону та поваги до прав людини, особливо прав меншин, створення багатопартійної системи з вільними і демократичними виборами та економічної лібералізації з метою створення ринкової економіки

беручи до уваги корисність Угоди у справі поступового зближення між Україною і більш широкою сферою співробітництва в Європі та сусідніх регіонах та поступову інтеграцію України у відкриту міжнародну систему торгівлі

будучи переконаними, що прогрес у напрямку ринкової економіки буде прискорений завдяки співробітництву між Сторонами у формах, встановлених у цій Угоді

Розділ VI. Конкуренція, захист інтелектуальної, промислової і комерційної власності та співробітництво в галузі законодавства Стаття 49. п.2.4:

«Стосовно державних монополій комерційного характеру Сторони заявляють про свою готовність, починаючи з четвертого року від дати набуття чинності цією Угодою (авт. - з 1998 року), забезпечити недопущення дискримінації громадян Сторін щодо умов, за яких товари закуповуються або продаються».

Стаття 51:

«..галузях: закон про митницю, закон про компанії, закон про банківську справу, бухгалтерський облік компаній і податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорона здоров'я та життя людей, тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, закони та інструкції стосовно ядерної енергії, транспорт»

Розділ VII. Економічне співробітництво Стаття 52 п.3:

«…співробітництво зосереджується, зокрема, на промисловій кооперації, заохоченні та захисті інвестицій, державних поставках, зближенні політики стандартизації в гірничовидобувній та сировинній галузях, науці та техніці, освіті та навчанні, АПК і сільському господарстві, енергетиці, цивільній ядерній галузі, галузі охорони навколишнього середовища, транспорті, космосі, телекомунікаціях, фінансових послугах, "відмиванні" грошей, валютній політиці, регіональному розвитку, соціальній кооперації, туризмі, малому та середньому підприємництві, засобах інформації та зв'язку, захисту прав споживачів, митній справі, співробітництві в галузі статистики, економіці та боротьбі з наркотичним бізнесом»

Стаття 56 Співробітництво в галузі оцінки стандартів та оцінки відповідності

«Співробітництво між Сторонами сприяє створенню відповідності з міжнародно узгодженими критеріями, принципами та орієнтирами, у тому числі:

сприяти застосуванню технічних правил Співтовариства та європейських стандартів і процедур оцінки відповідності»

Стаття 74 Інформація та зв'язок.

«Сторони підтримують розвиток сучасних методів обробки інформації, в тому числі засобів інформації, та сприяють ефективному взаємному обміну інформацією. Першочергова увага приділяється програмам, які мають за мету ознайомлення широкої громадськості з основною інформацією про Співтовариство і Україну, включаючи, коли це можливо, взаємний доступ до баз даних на основі повної поваги до прав на інтелектуальну власність»

Крім того, Директивою ЄС 1999/93/ЄС щодо застосування цифрових підписів в межах Співтовариства, визначено, що:

(4) Електронний зв'язок та комерція обумовлюють використання "електронних підписів" та суміжних послуг, що роблять можливим засвідчення достовірності інформації; суперечливі норми щодо правового визнання електронних підписів та акредитації постачальників послуг по сертифікації в державах-членах можуть створити значну перешкоду для використання електронного зв'язку та електронної комерції; з іншого боку, чітка система умов, що застосовуються до електронних підписів в межах Співтовариства, зміцнить впевненість та загальне визнання нових технологій; законодавство держав-членів не повинно перешкоджати вільному переміщенню товарів та послуг на внутрішньому ринку;

(5) Має забезпечуватись функціональна сумісність продукції для електронного підпису; відповідно до статті 14 Договору (про заснування Європейської спільноти), внутрішній ринок включає в себе територію без внутрішніх кордонів, в межах якої забезпечується вільне переміщення товарів;

(9) Електронні підписи будуть використовуватись у великій кількості випадків, що мають своїм наслідком виникнення широкого спектра нових послуг та продукції, яка відноситься до чи використовує електронні підписи; визначення такої продукції та послуг не повинно зводитись лише до видачі та організації сертифікатів, але має також включати в себе будь-які інші послуги та продукцію, що використовує чи є допоміжною до електронних підписів,

(17) … положення щодо юридичної сили електронних підписів мають без перешкод застосовуватись до вимог щодо форми укладення контрактів чи норм, які визначають місце укладення контракту, передбачених внутрішнім законодавством;

(19) Електронні підписи будуть використовуватись в державному секторі виконавчими органами влади окремих держав та Співтовариства в цілому та у зв'язках між такими виконавчими органами та громадянами й економічними операторами, наприклад, при державних закупівлях, оподаткуванні, системі соціальної безпеки, системі охорони здоров'я та системі правосуддя;

(20) Узгоджені критерії юридичної сили електронних підписів будуть забезпечувати послідовну правову систему в Співтоваристві; внутрішнє законодавство передбачає різні вимоги щодо юридичної чинності підписів, написаних власноручно; враховуючи, що сертифікати можуть використовуватись для підтвердження ідентичності особи, яка поставила електронний підпис; вдосконалені електронні підписи, засновані на чинних сертифікатах, мають на меті підвищення рівня безпеки; вдосконалені електронні підписи, засновані на чинних сертифікатах, та які створені за допомогою безпечних засобів створення підпису, можуть вважатись з правової точки зору еквівалентними підписам, написаним власноручно у випадку, якщо виконані вимоги до підписів, написаних власноручно;

(21) З тим, щоб сприяти загальному прийняттю методів електронного засвідчення, необхідно передбачити використання електронних підписів в якості доказів в судочинстві в усіх державах-членах; юридичне визнання електронних підписів має засновуватись на об'єктивних критеріях та не бути пов'язане із отриманням дозволу відповідним постачальником послуг по сертифікації;

Стаття 3 Доступ до ринку

7. Держави-члени можуть накласти на використання електронних підписів у державному секторі додаткові вимоги. Такі вимоги є об'єктивними, прозорими, пропорційними і недискримінаційними і стосуються виключно специфічних характеристик при відповідному застосуванні. Такі вимоги можуть не створювати перешкод для надання транскордонних послуг громадянам.

Стаття 5 Юридична сила електронних підписів

1. Держави-члени забезпечують, щоб удосконалені електронні підписи, засновані на чинних сертифікатах і створені за допомогою безпечних механізмів створення підпису:

a) задовольняли юридичним вимогам до підписів стосовно даних, поданих у електронній формі, так само, як підпис, написаний власноручно(handwritten), задовольняє вимоги стосовно даних, нанесених на папір; і

b) були прийнятними в якості доказів у судочинстві.

Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі 5 лютого 2008 року (Женева), визначив напрямки та принципи взаємодії з СОN за Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), яка передбачає:

Стаття XXXVIII Спільні дії:

2. Зокрема, СТОРОНИ повинні e) співпрацювати у пошуку можливих методів розширення торгівлі задля

економічного розвитку шляхом міжнародної гармонізації та коригування національної політики та нормативних актів, через технічні та комерційні стандарти, що впливають на виробництво, транспортування та реалізацію, а також шляхом розвитку експорту за допомогою створення засобів для збільшення потоку торговельної інформації та проведення ринкових досліджень; а також:

Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) Стаття VI Внутрішнє регулювання

4. Для забезпечення того, щоб заходи, які стосуються кваліфікаційних вимог і процедур, технічних стандартів та вимог ліцензування, не створювали невиправданих бар'єрів у торгівлі послугами, Рада з торгівлі послугами повинна через відповідні органи, які вона може створити, встановити будь-які необхідні правила. Ці правила повинні бути спрямовані на забезпечення того, щоб вищезазначені вимоги, inter alia:

(a) базувалися на об'єктивних і прозорих критеріях, таких як компетентність і здатність надавати послугу;

(b) не були більш обтяжливими, ніж необхідно для забезпечення якості послуги;

(c) у випадку процедур ліцензування, - самі не були обмеженням на поставку послуги.

5. (a) У секторах, у яких Член взяв на себе конкретні зобов'язання, в очікуванні введення в дію дисципліни, встановленої у цих секторах згідно з параграфом 4, Член не повинен застосовувати вимоги щодо ліцензування та кваліфікації і технічні стандарти, що зводять нанівець або ушкоджують конкретні зобов'язання у спосіб, (i) який не відповідає критеріям, визначеним у підпараграфах 4(a), (b) або (c); (ii) якого не можна було очікувати з боку Члена, коли були прийняті конкретні зобов'язання в цих секторах;

(b) при визначенні того, чи відповідають дії Члена зобов'язанням згідно з параграфом 5(a), слід враховувати міжнародні стандарти відповідних міжнародних організацій».

Стаття VII Визнання

1. З метою виконання, повністю або частково, своїх стандартів чи критеріїв щодо дозволів, ліцензування або сертифікації постачальників послуг, а також відповідно до умов параграфа 3, Член може визнати отримані знання або набутий досвід, виконані вимоги, або ліцензії чи сертифікати, видані в певній країні. Таке визнання кваліфікації, яке може бути досягнуте шляхом гармонізації або в інший спосіб, може базуватися на угоді чи домовленості з країною, про яку йде мова, або може бути отримано автономно.

3. Член не повинен надавати визнання кваліфікації таким чином, щоб воно стало засобом дискримінації між країнами у застосуванні його стандартів чи критеріїв дозволу, ліцензування чи сертифікації постачальників послуг або прихованим обмеженням у торгівлі послугами.

4. Кожний Член повинен:

Там, де можливо, визнання кваліфікації, ліцензій тощо повинно базуватися на багатосторонньо погоджених критеріях. У відповідних випадках Члени повинні працювати разом з відповідними міждержавними та недержавними організаціями у питаннях розробки та прийняття загальних міжнародних стандартів і критеріїв визнання загальних міжнародних стандартів практики відповідної торгівлі послугами та професійної практики.

Стаття XVIII Додаткові зобов'язання

Члени можуть зробити предметом переговорів зобов'язання щодо заходів, які впливають на торгівлю послугами і які виходять за рамки положень Статей XVI або XVII, в тому числі і ті, що стосуються питань кваліфікації, стандартів та ліцензування. Такі зобов'язання повинні бути внесені до Розкладу Члена.

Додаток щодо телекомунікацій

4. Прозорість

При застосуванні Статті III Угоди кожний Член повинен забезпечити загальнодоступність відповідної інформації про умови доступу та використання телекомунікаційних мереж та послуг загального користування, включаючи: тарифи та інші умови надання послуг; специфікації технічних інтерфейсів з такими мережами та послугами; інформацію про органи, що відповідають за підготовку та прийняття стандартів, що стосуються такого доступу і використання; умови, стосовно під'єднання терміналів або іншого обладнання, а також вимоги щодо повідомлення, реєстрації або ліцензування, якщо вони необхідні.

7. Відношення до міжнародних організацій та угод

(a) Члени визнають важливість міжнародних стандартів для глобальної сумісності і сполучення телекомунікаційних мереж та послуг і беруть на себе зобов'язання сприяти розповсюдженню таких стандартів через діяльність відповідних міжнародних органів, в тому числі Міжнародного союзу електрозв'язку та Міжнародної організація зі стандартизації;

(b) Члени визнають роль, яку відіграють міжурядові і недержавні організації й угоди у забезпеченні ефективності функціонування національного та глобального телекомунікаційного обслуговування, особливо Міжнародний союз електрозв'язку. Члени повинні добиватися досягнення відповідних домовленостей там, де необхідно, для консультації з такими організаціями з питань, що виникають при впровадженні цього Додатка.

Договір про заснування Європейської спільноти (консолідована версія станом на 1 січня 2005 року) передбачається, що (ст.44):

«(с) скасовувати ті адміністративні процедури та звичаї, що випливають із національного законодавства чи угод між державами-членами, укладених раніше, та що перешкоджають свободі підприємницької діяльності;»

Також статтею 155 визначено, що для досягнення мети «дати громадянам Союзу, учасникам економічної діяльності, регіональним та місцевим спільнотам змогу повною мірою скористатися перевагами створюваного простору без внутрішніх кордонів, Спільнота сприяє створенню та розвиткові транс'європейських мереж транспортної, телекомунікаційної та енергетичної інфраструктури», для чого Європейська Спільнота:

«- виконує будь-які заходи, що можуть виявитися потрібними, щоб забезпечити взаємодію мереж, зокрема у сфері технічного стандартування»

3. Також вважаємо за потрібне звернути увагу на ще декілька цікавих моментів, пов’язаних з практикою використання електронного та електронного цифрового підпису.

3.1. Розповсюджена практика в банківський системі України (системах типу «Клієнт-банк» тощо) передачі ключа ЕЦП та підписання документів по довіреності (вчинення правочинів від імені) іншою особою не відповідає вимогам ст.207 ЦК, оскільки таке дозволяється тільки для осіб обмеженої дієздатності (хворобою або фізичною вадою), при цьому сам документ (правочин) повинен підписуватись у ПРИСУТНОСТІ цієї особи, що практично не виконується ніколи. Теж саме відноситься до передачі повноважень щодо отримання ключів ЕЦП в ЦСК іншою особою по довіреності.

3.2. Визначення «підпису», яке випливає з аналізу законодавства та практики, вказує на те, що для вчинення правочинів юридичними особами та накладання ЕЦП мало б регламентувати застосування таких даних, як «посада, яку займає особа, що накладає підпис», у сертифікаті, який видає та засвідчує Центр сертифікації ключів, однак ані Законом, ані іншим нормативним документом України це не передбачено. Крім того у технічних специфікаціях, які є міжнародними стандартами (Х.509) або нормативним документом України (для національної системи електронного цифрового підпису), місце таких даних у сертифікаті не передбачене і можуть включатися виключно як додаткові дані (необов’язкові). Тому може виникнути колізія у визнанні дійсності ЕЦП в юридичні практиці всередині України та при взаємному визнанні виконаних правочинів у міждержавних відносинах України та в ділових відносинах суб’єктів України та інших держав.

< Попередня   Наступна >