Головна Науково-практичні коментарі Закони України ПРО ЕЛЕКТРОННИЙ ЦИФРОВИЙ ПІДПИС Додаток 2 до науково-практичного Коментаря до Закону України «Про електронний цифровий підпис»

Додаток 2 до науково-практичного Коментаря до Закону України «Про електронний цифровий підпис»

Закони України - ПРО ЕЛЕКТРОННИЙ ЦИФРОВИЙ ПІДПИС

(щодо оцінки наслідків ігнорування звернень громадян в електронному вигляді з електронним цифровим підписом до державних органів України)

Розглянемо вимоги законодавства України щодо роботи державних органів та органів місцевого самоврядування із зверненнями громадян: Закону України «Про звернення громадян» № 393/96-ВР від 2 жовтня 1996 року та Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» № 109/2008 від 7 лютого 2008 року, а також норми інших законодавчих актів, пов’язаних з цими функціями держави.

Норми, встановлені Законом України «Про звернення громадян»:

Ст.1 Звернення громадян

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Тут перелічені можливі типи звернень громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування та будь-яких підприємств та організацій, а зміст таких звернень уточнений у ст.2 Основні терміни Закону «Про звернення громадян»: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги:

«Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клоп

отання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.»

Особливу увагу звертаємо на норму цього Закону щодо прав осіб, які не є громадянами України, яка сформульована у частині 3 статті 1 Закону «Про звернення громадян»:

«Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.»

Ця норма встановлює, що іноземні громадяни мають право звертатися до державних та місцевих органів, підприємств та організацій із зверненнями, у тому числі в електронній формі, та за власним підписом, у тому числі – електронним цифровим, цифровим тощо. Законом «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронні документі не можуть відхилятись на підставі того, що електронний підпис має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті (ст. 3 Закону «Про ЕЦП»), якщо всі інші реквізити на документі вірні та відповідають вимогам стт. 5 та 7 Закону «Про звернення громадян».

Для створення підпису на зверненні громадяни можуть використовувати засоби цифрового (електронного цифрового) підпису та сертифікати ключів, які засвідчені (надані) їм в країні громадянства, та які визнані там еквівалентними власноручному підпису, як мінімум – засоби кваліфікованого цифрового підпису за законодавством ЄС (Директива 1999/93/ЄС). Цей вид електронного підпису є особливо важливим для державних органів, оскільки саме такий вид цифрового підпису передбачений міжнародними стандартами як один з основних реквізитів електронних паспортів громадян, який вже є обов’язковими у США, Європі, Австралії тощо і плануються для застосування у більшості держав світу. І

цифровий підпис, еквівалентний власноручному, може створюватись з використанням саме офіційного міжнародно визнаного паспорту особи.

Крім того, деякі держави (наприклад – США) визнають у якості власноручних електронні підписи, створені за технологіями оцифровування та фіксації напису рукою, яку наносить людина на електронний планшет як власноручний підпис, проте такий вид підпису поки що є унікальним і немає широкого вжитку.

Із сказаного випливає, що відсутність необхідного Закону, передбаченого ст.17 Закону «Про ЕЦП» щодо визнання іноземних сертифікатів ключів засвідчених відповідно до законодавства тих держав, де вони видані, взагалі ставить під питання можливості України, як європейської держави, хоч якось забезпечити взаємовідносини з іншими державами та їх громадянами на сучасному рівні комунікацій та електронного документообігу.

Обмеження на використання електронного цифрового підпису та виключно посилених сертифікатів особами (громадянами України та іноземцями), які звертаються до державних та місцевих органів, можуть викликати безліч скарг, оскільки таке передбачене ст.4 Закону «Про звернення громадян»:

«До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.»

Вимоги до звернень громадян та можливі підстави повернення звернення викладені у стт. 5 та 7 Закону «Про звернення громадян», а мова звернення та відповіді на нього можу бути будь-яка, у тому числі – українська (ст.6). Визначення звернень, які не підлягають розгляду та вирішенню надане у ст. 8 Закону «Про звернення громадян».

Обов’язковими реквізитами звернень (ст.5) у письмовому вигляді є:

- прізвище, ім'я, по батькові;

- місце проживання громадянина;

- суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги;

- підпис заявника (заявників);

- дата складання звернення.

Передача звернення можлива як самою особою, так і довіреною особою. тобто за довіреністю, оформленою відповідно до чинного законодавства.

Якщо будь-який реквізит відсутній, звернення повертається заявникові «з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону» (частина 5 ст. 5 Закону «Про звернення громадян»), а саме:

«Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.»

До речі, тут, можливо, сталася помилка у тексті Закону «Про звернення громадян»: вказана частина 1 замість 2-ї частини, оскільки частина перша ст.7 стосується обов’язковості розгляду звернення, а от частина 2 ст. 7 стосується іншого терміну (5-тиденного) повернення звернення особі, яка його подала. За частиною 2 ст.7 Закону:

«Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади…. не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.»

Частини 1 та 2 статті 8 цього ж Закону стосується випадку, коли звернення не підлягає розгляду та вирішенню, про що власне і йдеться у процитованій частині 5 ст.5 Закону «Про звернення громадян» - анонімні, від недієздатних осіб та за якими вже прийнято рішення по суті:

- якщо письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), або з якого неможливо встановити авторство – анонімні;

- повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті;

а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Тут необхідно зауважити, що авторство електронного документу встановлюється за електронним цифровим підписом на основі сертифікату підписувача, який є обов’язковим елементом при перевірці самого підпису. Власне наявність сертифіката свідчить про те що підпису можна довіряти, оскільки сертифікат за Законом «Про ЕЦП» формується центром сертифікації ключів після перевірки даних підписувача (ст. 8), як і акредитованим центром сертифікації. Сертифікати центру сертифікації та акредитованого центру формуються центральним засвідчувальним органом за практично однаковими правилами, включаючи однакові договірні умови обслуговування сертифікатів таких центрів з боку центрального засвідчувального органу України. Тому підписувач, який має сертифікат від центру сертифікації ключів, анонімним бути не може.

Обов’язки органів, які розглядають звернення, визначені у статтях 10, 14, 15, 16, 19 та 20 Закону «Про звернення громадян», згідно яких можна сформулювати загальні обов’язки щодо розгляду звернень за таким переліком:

посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) чи скарги об'єктивно, всебічно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання;

звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, причому тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання;

якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, установи, або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Окремо у ст. 10 Закону «Про звернення громадян» виписана заборона розголошення ряду відомостей, що містяться у зверненнях:

«Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.

Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.»

А статтею 21 Закону «Про звернення громадян» визначена безоплатність розгляду звернень:

«Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати»

це суттєво у зв’язку з забороною накладання додаткових обов’язків на громадян за ст. 4 Закону «Про звернення громадян» та тим фактом, що державні органи та органи місцевого самоврядування підприємства, установи та організації державної форми власності повинні використовувати тільки посилені сертифікати, випущені лише одним акредитованим центром сертифікації ключів, а отримання громадянами засобів накладання електронного цифрового підпису та посилених сертифікатів, які діють на протязі одного року, передбачає оплату цих послуг в акредитованих центрах сертифікації ключів.

Стаття 12. Сфера застосування цього Закону

Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим

законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції.

Ця стаття 12 Закону «Про звернення громадян» визначає, що цей закон не застосовується у судовому розгляді справ, пов’язаними з кримінальними, цивільними правочинами, спорами за трудовими та конкурентними відносинами. Однак таке обмеження дії Закону «Про звернення громадян» не виключає можливості звернення громадян до суду відповідно до ст. 16 цього Закону.

Права громадянина при розгляді заяви чи скарги визначені ст. 18 Закону «Про звернення громадян»:

«особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.»

Відповідальність громадян за зміст звернень визначені у ст.26 Закону «Про звернення громадян»:

«звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.»

Законом «Про звернення громадян» чітко визначені підстави та порядок, коли звернення повертається громадянину, який його направив до установи (статті 5, 7) та відмов від розгляду (ст. 8), і серед таких підстав немає якихось обмежень щодо кваліфікації належності підпису. Також не є підставою для відмови розглядати звернення, якщо воно підписане з використанням не посиленого сертифіката, а будь-якого іншого сертифіката, за мотивом «неможливості встановити авторство» про що сказано вище у коментарі до статті 8 Закону «Про звернення громадян». Відмову у розгляді звернення за такими мотивами можна розглядати, як порушення Закону «Про звернення громадян» (стаття 24).

Стаття 24. Відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про звернення громадян

Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Законодавством України встановлений ряд норм, які обмежують свавілля чиновників та прямо передбачають відповідальність за протиправні дії: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон «Про боротьбу з корупцією», Закон «Про державну службу».

Авторське право АМВ Group. У випадку цитування або друку посилання на сайт АМВ Group обов’язкове

Розглянемо детальніше відповідальність, передбачену вказаними законодавчими актами.

Кодекс України про адміністративні правопорушення

За статтею 212-3 «Кодексу України про адміністративні правопорушення» (далі – Кодекс) передбачена відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти (за повторне – до п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,

Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України "Про інформацію", "Про звернення громадян" та "Про доступ до судових рішень", -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Посадові особи, на яких поширюється дія Закону України "Про боротьбу з корупцією", притягаються до відповідальності за такі діяння відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією".»

Відповідальність посадових осіб за Законом «Про боротьбу з корупцією» розглянута далі.

В окремих випадках також можуть бути застосовані і інші статті цього Кодексу:

Стаття 82-3. Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними: -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 166-10. Порушення порядку видачі документа дозвільного характеру

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення дозвільним органом або адміністратором суб'єкта господарювання про прийняття рішення про відмову у видачі такого документа у строк, встановлений законом, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення строків прийняття дозвільним органом рішення про видачу документа дозвільного характеру, неповідомлення адміністратором суб'єкта господарювання про одержання від дозвільних органів відповідних документів у строк, встановлений законом, -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені посадовою особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова дозвільним органом суб'єкту господарювання у видачі документа дозвільного характеру –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України «Про боротьбу з корупцією»

Стаття 5 цього Закону визначає спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції. Пунктом г) цієї статті визначено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

«г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;»

Дія цього пункту стосується і відмови у розгляді звернень громадян без законних на те підстав, визначених у Законі «Про звернення громадян» і які проаналізовані вище у цьому додатку до Коментарю.

За статтею 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією» передбачається можливість накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу з посадової особи, яка здійснила порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави, у тому числі пункту г) статті 5:

«Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»

Для керівників установ, у разі умисного невжиття заходів до щодо припинення таких діянь, у тому числі пункту г) ст. 5, за ст.10 цього ж Закону передбачена аналогічна відповідальність.

«Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених статтею 5 цього Закону, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у пунктах "а", "а-1" і "б" статті 4 цього Закону.

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених частиною першою цією статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення діяння, передбаченого частиною другою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

Порядок вжиття заходів керівниками передбачає складання Протоколу про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією та виконання адміністративного провадження з передачею матеріалів до суду відповідно до ст.12 цього закону. Невиконання вимог частини першої статті 10 Закону «Про боротьбу з корупцією» тягне за собою відповідальність для керівників або контролюючих органів, передбачену статтею 11 цього ж Закону:

«Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

Закон «Про державну службу»

Основні обов'язки державних службовців (стаття 10) за Законом «Про державну службу» передбачають:

«додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.»

Стаття 16 Закону «Про державну службу» включає обмеження, пов'язані з проходженням державної служби і описані вище щодо Закону «Про боротьбу з корупцією»:

«Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією".»

До державних службовців можуть бути застосовані інші заходи впливу та припинення протиправних діянь, аналіз яких наведений вище, за Законом «Про державну службу»: ст.14 - застосування дисциплінарних стягнень, ст.22 - відсторонення від виконання повноважень за посадою, ст.30 - звільнення службовця з державної служби, а також обов’язковість відшкодування збитків громадянам за судовим рішенням, як передбачено Законом «Про звернення громадян» (ст. 19, 25).

Стаття 14. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців

Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Стаття 22. Відсторонення від виконання повноважень за посадою

Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.

Стаття 30. Підстави припинення державної служби

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); …..

Також статтею 38 Закону «Про державну службу», передбачено, що: «Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.»

Кримінальний Кодекс України

Вказані вище закони України передбачають, що дії державних службовців, які перешкоджають здійсненню громадянами, юридичними особами чи їх законними представниками прав і свобод, які охороняються законом, тягнуть за собою відповідальність цих осіб згідно статей Кримінального Кодексу України (далі – КК України). Такі дії можна кваліфікувати як: перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України) або зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), чи службова недбалість (ст. 367 КК України). Відповідальність за цими статтями КК України передбачає різні види покарання: штрафи, виправні роботи, позбавлення волі або заборону займати відповідні посади чи займатись певною діяльністю. Наведемо відповідні пункти статей КК України:

Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

П р и м і т к а. 1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. ……….

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права

обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Дії службовців, які приймають та розглядають звернення громадян, ігноруючи при цьому вимоги законодавства України, тягнуть за собою відповідальність за ст. 356 КК України:

«Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.»

Крім того, у випадку здійснення вказаних дій службовцем щодо законного представника громадянина за зверненням, таких службовець може бути притягнутий до відповідальності за ст. 397 КК України:

Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи 1. Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці –

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, -

караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

В залежності від сутності звернень, з якими громадяни звертаються до державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій, підприємств тощо, дії службовців, що перешкоджають здійсненню охоронюваним законом правам, а також свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, чи інтересам юридичних осіб, можуть підпадати під відповідальність, передбачену такими статтями КК України:

- Умисне перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів (Стаття 170) - карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

- Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (Стаття 171) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років;

- Протидія законній господарській діяльності згідно (частини 3 Стаття 206) - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років;

- Примушування до антиконкурентних узгоджених дій (Стаття 228) - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Слід також відзначити, нормою статті 25 Закону «Про звернення громадян» передбачено відшкодування можливих збитків громадянину у зв'язку з порушеннями при розгляді його скарг:

«У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.»

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян покладений на державні органи, місцеві органи самоврядування та Прокуратуру України за статтями 28 та 29 Закону «Про звернення громадян»:

«Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.

Нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.»

З метою упорядкування питання щодо впровадження в Україні засобів електронного цифрового підпису, як невід’ємної частини документообігу, було видано Указ Президента України “Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування” від 7 лютого 2008 року №109/2008, яким Кабінету Міністрів України було запропоновано у шестимісячний строк (тобто до вересня 2008 року) підготувати законопроект щодо внесення змін до існуючих законодавчих актів, в тому числі – щодо гарантування прав громадян на звернення до органів державної влади з використанням мережі Інтернет.

Установчою частиною цього Указу передбачено, зокрема пунктами 1 та 4, таке:

1. Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування вжити невідкладних заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмове звернення та особистий прийом, обов'язкове одержання обгрунтованої відповіді, неухильного виконання норм Закону України "Про звернення громадян", упорядкування роботи зі зверненнями громадян, зокрема, щодо:

недопущення надання неоднозначних, необгрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам;

викоренення практики визнання заяв чи скарг необгрунтованими без роз'яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень;

вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків щодо розгляду звернень громадян;

4. Кабінету Міністрів України:

завершити підготовку та внести в шестимісячний строк у встановленому порядку до Верховної Ради України проект Адміністративно-процедурного кодексу, забезпечити його супроводження під час розгляду парламентом;

Цей проект Адміністративно-процедурного кодексу розроблений та затверджений Кабінетом Міністрів України, проте у ньому фактично не відображені в достатній мірі поставлені Указом Президента задачі, і загалом він має недоліки, які наведені у висновках Верховного Суду України2.

розробити та подати в шестимісячний строк у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до законодавчих актів щодо вдосконалення правового регулювання питань гарантування права громадян на звернення, поновлення порушених прав і свобод заявників, запровадження нових форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами, в тому числі можливості реалізації громадянами права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом подання звернень із використанням мережі Інтернет;

забезпечити після набрання чинності відповідними змінами до законів запровадження прийняття та розгляду звернень громадян, що подаються з використанням мережі Інтернет;

затвердити у тримісячний строк єдиний загальнодержавний класифікатор звернень громадян;

запровадити до 1 січня 2009 року єдину комп'ютерну систему обліку звернень громадян та контролю за вирішенням порушених у них питань в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

забезпечити впровадження у шестимісячний строк єдиної методики оцінки організації роботи зі зверненнями громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

Нажаль, Указ Президента України від 7 лютого 2008 року № 109/2008 станом на кінець січня 2009 року залишається у значній частині, яка вказана вище, не реалізованим, тобто звернення громадян України до органів державної влади, надіслані з використанням електронних засобів, навіть незважаючи на дію законодавчих актів залишаються для державних органів та багатьох інших організацій «річ у собі» (terra incognita).

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук